Экономические науки/ 7.Учет и аудит

к.э.н. Бєлоусова І.М. к.е.н., Долганова Ю.С.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени М. Туган-Барановского

КЛЮЧОВІ АСПЕКТИ АУДИТУ ФАКТОРИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКІВ

В умовах жорсткої конкуренції у період, коли кожне підприємство стоїть на межі виживання, гостро постає питання спрощення взаємовідносин між постачальникми та покупцями. Виходячи з цього, підприємства намагаются забезпечить себе джерелами фінансування дефіциту обігових коштів. Одним зі шляхів вирішення цієї проблеми є здійснення банками факторингових операцій, тобто купівлю неоплачених платіжних вимог.

Дослідженням цієї проблеми займались такі науковці, як Герасимович А.М., Герасимович І.А., Морозова-Герасимович Н.А, Мисака Г.В. Зокрема Герасимович А.М. та Герасимович І.А. не обмежувались лише розглядом аудиту таких операцій, а й пов’язували його з механізмом проведення факторингу, та відображенню їх в фінансовій звітності. Нажаль, ця робота недостатньо повно розкрила питання аудиту факторингових операцій в аспекті банковської діяльності.

Слід брати до уваги, що банк приймає не будь-яку дебіторську заборгованність. Тобто до уваги не приймається: прострочена заборгованість, заборгованість покупців за невеликими сумами, заборгованість за бартерними розрахунками, заборгованість за незнайомою платіжною дісциплиною [1].

Надостатність кваліфікованого персоналу для формування різних технологій факторингу, враховуючи його багатоаспектність і кількість участників, відсутність досвіду не дозволяють врахувати всі властиві можливості банку та підприємства-клієнта, що знижує ефективність фінансової послуги.

Тому існує багато актуальних питань, повязаних з реалізацією аудиту факторингових операцій.

Метою дослідження є розгляд основних питань, що можут виникати під час проведення аудиту факторингових операцій.

Перш за все аудит факторингових операцій складається з перевірки документів, необхідних для здійснення данного типу операцій, а також правильності дотримання методології обліку. Але існують не меньш важливі аспекти, які підлягають перевірці.

Так, у випадку, коли згідно з договором факторингу клієнт-власник товару поступає право вимоги агенту-фактору з передачею права властності на поставлені товари. Аудитор повинен перевірити, чи зроблені підприємством, що відвантажило товари, надало послуги, бухгалтерські записи на відображення передачі права вимоги згідно з договором факторингу фінансовому агенту-посереднику. Якщо ні, то це не означає, що для цілей оподаткування прибутку у валовий дохід не була включена сума, зазначена у договорі факторингу (частіше 80-90 % від загальної суми сплати). Одночасно постає питання і нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток.

Відповідно до підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валовий дохід включає доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами [2].

Таким чином, кошти, що передаються фактором в розпорядження клієнта за відступлення права грошової вимоги до третьої особи (боржника), а також кошти, що сплачуються третьою особою (боржником) в погашення заборгованості у фактора, підлягають оподаткуванню в сумі перевищення надходжень від боржника над сумою сплаченою клієнту [2].

Для цілей оподаткування аудитору необхідно з’ясувати, чи не була сама „угода” фіктивною з метою занизити розмір оподаткованного прибутку за рахунок занадто високої процентної ставки винагороди за факторингові послуги фактору (фінансовому агенту), що як комісійні послуги включається до валових витрат. Так, практика аудиту показує, що за деякими такими „угодами” оплата факторингових послуг складає до 250 % на рік, у той час як ставка кредитування НБУ складала, наприклад, 25 % на рік [1].

Необхідно виявити, чи не є учасники подібних „угод” зв’язаними сторонами. Тобто у випадках, коли сторони не є афілійованими де-юре, але є афілійованими де-факто.Відповідно до П(С)БУ № 23 «Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін» до повязаних сторін відноситься [4]:

1. головні, дочірні, переважаючі, залежні товаривства;

2. підприємства, що відносяться до однієї й тієї ж групи взаємозв’язаних організацій;

3. підприємтсва, участники або керівники яких є родичами;

4. підприємтсва, участники і (або) керівниками яких є одні й тіж особи.

При цьому оцінка повноти і правильності відображення і розкриття в бухгалтерській звітності інформації про зв’язані сторони повинна бути ув’язана:

1. з вимогами відповідних нормтивних документів, що регулюють бухгалтерський облік і звітність;

2. з професійним судженням аудитора про те, наскільки картина, представлена в бухгалтерській звітності, узгоджена із даними, які має аудитор про відношення економічного субєкта зі зв’язаними сторонами.

Щоб забезпечити дотримання вимог нормативних актів при проведенні аудиту факторингових операцій послідовність дій аудитора ,буде наступною:

1. відображення порушень в своїй робочій документації;

2. врахування впливу установлених порушень на надійність аудиторських доказів і подальше планування процедур аудиту;

3. повідомити керівництво економічного суб’єкта про встановлення порушеня;

4. повідомити користувачів бухгалтерської звітності про виявлені порушання ( відобразити в аудиторському висновку, виступити на зборах акціонерів тощо).

Таким чином, аудит факторингових операцій – це складний процес, який передбачає безліч важливих процедур, що пов’язано з невеликим поширенням данної послуги та високим ризиком здійснення фіктивних операцій. Тому для його здійснення аудитору необхідно чітко формувати для себе коло об’єктів, можливий інструментарій, типові помилки за операціями.

Перелік літератури:

1. Герасимович А.М. Факторингові операції: механізм проведення, ризики, оподаткування, облік, аналіз та аудит/ А.М. Герасимович, І.А. Герасимович, Н.А. Морозова-Герасимович// Аудитор України. – 2008. - №15 – с. 16-24.

2. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з Постановою Верховної Ради України від 28 грудня 1994 року N 335/94-ВР, із змінами, внесеними Постановою ВРУ від 6 квітня 1995 року N 127/95-ВР.

3. Господарський Кодекс Ураїни. Постанова ВРУ № 436-IV від 16.01.2003 р. // ВВР 2009, №№ 39, С. 559, з наступними змінами і доповненнями.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 23 «Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін», затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 18 червня 2001 р. № 303, із змінами і доповненнями, останні з яких унесено наказом Міністерства фінансів України від 25 вересня 2009 року № 1125.