УДК: 336.717.71; 336.762

Економічні науки/ банки і банківська ситема

Примак І. О.

Херсонський національний технічний університет

Виникнення та становлення біржової торгівлі в Україні

Етимологічне поняття «біржа» походить від грецького byrza (сумка, гаманець). Традиційно слово «біржа» вживається для позначення трьох понять: збори, де в одному місці продають і купують; місце, де проводяться такі збори; сукупність угод, що укладаються при цьому. Якщо поєднати все назване, вийде, що біржа - це певним чином організований ринок. Особливість його в тому, що він завжди оптовий, а предметом торгівлі є альтернативані цінності із заздалегідь певними характеристиками, які відсутні в місці продажу: сировина і готова продукція, цінні папери, послуги, робоча сила і т.д.

Біржова торгівля в Україні започаткована відкриттям у 1796 р. Одеської товарної біржі та у 1834 р. – Кременчуцької [1, c. 205-206] .

Розвиток біржової торгівлі на Україні має наступні етапи:

1. Відкриття першої товарної біржі в м. Одеса (1796-1860 рр.) і початок біржового руху (торгівля здійснювалася невеликими партіями зернових );

2. Активізація біржової торгівлі у всіх центрах України, їх спеціалізація (1861-1914 рр.); (11 бірж спеціалізувалися на окремих видах продукції; найбільший оборот мали Київська товарна біржа, яка спеціалізувалася на торгівлі цукром, Миколаївська – хлібна та Одеська – зернова);

3. Повне припинення діяльності (1914 - 1921 рр.); (вважаємо за необхідне ввести такий етап, оскільки після першої світової війни та жовтневого перевороту біржі уже не відродилися такими, якими вони існували до цього).

4. Відродження біржової торгівлі в період НЕПу (1921-1928 рр.); (відродилися біржі, які функціонували до 1914 р.);

5. Відродження біржової торгівлі (третій “біржовий бум”, який відбувся в 1991 р. на теренах колишнього СРСР, викликав зростання кількості структур у назві яких було слово «біржа». Лише в Україні на початок 1992 р. їх зареєстровано 87. Незважаючи на надвисокий податковий тиск, ця цифра не зменшувалася до початку 1996 р., мало того, цей процес не зупинився і триває й досі);

6. Припинення розвитку біржової торгівлі у зв’язку з прийняттям Закону про оподаткування доходу від біржової діяльності (1992р.); (саме в цей час відбулися значні зміни в процесі біржового будівництва);

7. Поворотний момент розвитку бірж в Україні (1995-1996 рр.); (активну участь у становленні біржових сировинних ринків приймав уряд: прийнято концепції розвитку біржових сільськогосподарських та фондових ринків, видані Укази Президента України з проблем біржового будівництва);

8. Зростання кількості бірж (з 1997 р. до нашого часу); (створення саморегулюючих організацій, спроби впровадження строкових контрактів) [2].

Здебільшого біржі засновували органи влади на місцях або в центрі (Головпостач, Міністерство сільського господарства і продовольства, інші відомства). Біржі України різноманітні за своєю структурою, складом учасників, правилами біржової торгівлі. При їх становленні засновники, як правило, не ставили перед собою завдання по концентрації біржового обігу для творення ринкових цін на сировину, капітали та валюту. Біржі, особливо товарні, засновувалися як гуртові посередники і, як правило, на них торгували і досі торгують дрібними партіями різноманітних товарів, які у світовій практиці не є об’єктами біржової торгівлі.

На початку їхньої діяльності справжній біржовий товар не міг бути предметом торгів через його державне фондування. Яскравим підтвердженням сказаного є дискредитація Української аграрної біржі (м. Київ). Створювалася вона в 1995 р., коли тодішні керівники Мінсільпроду почали усвідомлювати необхідність механізму ринкового ціноутворення на сільськогосподарську сировину, передусім зерно, цукор, м’ясо тощо. Однак, всі зусилля біржовиків, що поступово впроваджували контракти спот і, особливо, форвард, були зведені восени 1996 р. нанівець, через блокування відвантаження у регіонах. Обласні адміністрації наклали вето на невеликий урожай, і товару не відвантажили, навіть, за умови отримання грошових завдатків за форвардними контрактами. Натомість колгоспи, а отже, і обласні бюджети, знову залишилися без коштів. І, що найстрашніше, ніхто не втрутився, і закон не захистив покупців форвардів. Після цієї кризи аграрної біржі, на яку покладалося стільки надій, ілюзії про біржу як великого гуртового розподільника реальних товарів в Україні практично розвіялися.

Аналогічні тенденції тривають досі. Статистика свідчить: у 1997 р. кожен третій форвардний контракт на зернові культури, укладений на аграрних і товарних біржах не був виконаний. Компанія – зерновий трейдер із США на українському аграрному ринку за декілька років зазнала збитків на суму

3,5 млн. дол.

Насьогодні основну частину біржового обігу забезпечують 8 найбільших бірж - це члени Національної асоціації бірж України (НАБУ):

1. Київська універсальна товарна біржа;

2. Київська біржа “Десятинна”;

3. Українська аграрна біржа (м. Київ);

4. Одеська товарна біржа;

5. Харківська товарна біржа;

6. Донецька товарна біржа;

7. Маріупольська універсальна товарна біржа;

8. Придніпровська товарна біржа (м. Дніпропетровськ) [3].

На цих біржах укладаються контракти як із традиційним біржовим товаром, так і з транспортними засобами, нерухомим майном тощо. Крім того, вони надають додаткові послуги для збору, обробки та поширення інформації, пов’язаної з кон’юнктурою ринку, виконують рекламно-видавничу діяльність, аукціони з продажу об’єктів приватизації, сільськогосподарської продукції та промислових товарів, пропонують консультаційні, інформаційні і юридичні послуги. Київська універсальна товарна та біржа “Десятинна”, в основному, спеціалізуються на об’єктах нерухомості, які до біржових товарів у класичному розумінні цього слова не належать.

Структура біржового обігу України незаперечно підтверджує, що біржі в нашій країні практично виконують роль примітивного посередника.

Перші біржі, створені у 90-х роках ХХ-го століття в Україні, були товарними, як правило універсальними. Згодом при великих товарних біржах почали виникати фондові відділи.

В Україні й досі не створена біржа, яка відповідала б своїй ролі регулятора стихійних процесів ціноутворення базових активів. Практика біржового будівництва не створила кола біржових товарів, не запровадила торгівлі стандартизованими контрактами на жоден з базових активів. Законодавство України, що регулює біржову діяльність: Закони України “Про товарну біржу” від 15.05.2003 р. ( зі змінами та доповненнями) та “Про цінні папери і фондову біржу” від 15.12.2005 р. (зі змінами та доповненнями) – не стимулюють впровадження в практику сучасного біржового механізму. Ці законодавчі акти досить поверхневі, не містять цілого ряду головних аспектів створення строкового ринку.

Як правило, понад 20 % бірж України зовсім не торгують, відбувається постійний процес реорганізації цих структур, деякі з них не можуть виконувати функцій, властивих класичним біржам. І хоч за кількістю бірж Україна випередила в цілому весь західний світ, народжуються нові й нові структури цього типу. Досі біржова діяльність не ліцензується (за винятком фондової), не сертифікуються, хоча на цьому наполягають самі біржовики, особливо Національна Асоціація бірж України (НАБУ).

В Україні сьогодні гостро відчувається криза універсальної товарної біржі. Не кращою є доля фондових бірж. Разом із становленням ринку цінних паперів в Україні створені і розгортають свою діяльність позабіржові системи комп’ютерного котирування цінних паперів, і саме їм віддають перевагу торговці. А на фондових біржах Києва реєструються поодинокі угоди і виключно через сприяння урядових структур, наприклад, Фонду державного майна, що через Українську фондову біржу (УФБ) продає пакети акцій об’єктів, які приватизуються.

Біржові кризи, які переживало людство у ХХ-му ст., свідчать, що ринкова економіка та її барометр – біржа, можуть давати збої, пробуксовувати, однак, попри все, дозволяють робити висновки, підвищувати якість регулювання цих процесів з боку і біржових структур, і держав. Тому, визначаючи напрями розвитку біржового ринку в Україні, необхідно створити належні політичні та економічні умови становлення біржі, яка допоможе структурувати сам ринок, визначати прогнозні ринкові ціни та дозволити здійснювати нові для наших учасників ринку, але вкрай необхідні операції страхування цінових та курсових ризиків.

Література:

1. Васильев Г. А. Товарные биржи. - М. : Высш. шк., 1991. - 111 с.

2. Міщук Г. Товарні біржі України: тенденції та проблеми розвитку // Економіка України . - 2005. - №4. - С.47 - 53.

3. Сохацька О. М. Зарубіжні біржові ринки // Фінанси України. - 2000. - №4. -

С. 59 - 67.