Щебликіна І.О.

доцент кафедри фінансового менеджменту та банківської справи економіко-гуманітарного факультету Запорізького національного університету у м. Мелітополі

Роль соціальної економіки у сучасному суспільстві

Протягом тривалого часу не звертали увагу на те, що в нормальному цивілізаційному суспільстві, де проживають громадяни, які являють собою певний соціум, обов’язково складаються і об’єктивно існують певні соціально-економічні відносини, утворюється певний соціально-економічний «порядок», який регулює і координує їх. Тому для нормальної цивілізованої країни, для нормального громадянського співробітництва найпершим імперативом є вивчення на просто «економіки взагалі», а саме законів цивілізованого громадянського співробітництва, законів, закономірностей і процесів сфери «соціальної економіки».

Соціальна економіка вивчає закони і закономірності громадянського співробітництва, досягнення соціального консенсусу, пошуку соціального компромісу з метою досягнення загального добробуту в складному і суперечливому світі.

І теорія, і практика соціально-економічного співробітництва, форми соціально-економічного співіснування постійно розвиваються, змінюються, вдосконалюються. Це й дає змогу говорити про соціально-економічний прогрес людства. Він охоплює процеси взаємодії людини з світом соціальної економіки, її соціально-економічну поведінку, вплив цього світу на саму людину, взаємодію людського соціуму з навколишнім середовищем, з економікою як опосередковуючою системою між природою і суспільством, створення соціально-економічного устрою – соціальної ринкової економіки. Головна і відмітна особливість теорії соціальної економіки полягає в органічному поєднанні суто економічного з суто соціальним, причому в їх нерозривних взаємообумовленості та взаємозалежності.

Поняття «соціальна економіка» з'явилося в післявоєнній Німеччині й у прямому розумінні повинне трактуватися як суспільна економіка. Але сприймається воно неоднозначно, особливо при характеристиці соціальної ринкової економіки, як типу господарської системи.

У силу соціальності економічних відносин будь-яка господарська система має адекватну соціальну складову і запроваджувані економічні реформи припускають відповідні соціальні перетворення. Звідси випливають як мінімум два висновки. По-перше, очікувані і реальні результати трансформаційних процесів мають оцінюватися не тільки на основі економічних, але і соціальних критеріїв. По-друге, поняття «соціалізація» не може і не повинне зводитися тільки лише до соціального забезпечення і соціального захисту слабких прошарків населення, але здатне враховувати призму всіх сторін (приватизаційної, фінансової, податкової, інвестиційної) економічної діяльності держави, тобто виступати соціальною складовою. Отже, соціальна економіка – це економіка добробуту у самому широкому розумінні.

Суб’єкти соціальної економіки – це носії економічних відносин, об'єднані адекватною моделлю економічної поведінки, що забезпечує розвиток даної системи. Соціальна структура прямо взаємозв’язана з економічною. Не випадково визнанням реального існування соціальної економіки служить не просто соціальна орієнтація, а її якісна спрямованість. Критерій тут у тім, на які елементи соціальної структури спрямована економічна діяльність, яким класам, групам, прошаркам і т.п. вона сприяє. Якщо це стосується масових прошарків населення, то така економіка буде вже не просто соціальною, а демократично орієнтованою, тому що вона задовольняє їхні основні інтереси.

Зазвичай виділяють три «чистих типи» соціальної економіки: охлократичний, демократичний і олігархічний. Перший тип характеризується тим, що така економіка головним чином працює на нижчі прошарки суспільства. Олігархічний тип зв'язаний з орієнтацією на задоволення інтересів вищих прошарків. Нарешті, демократична орієнтація зв'язана з підтримкою середніх прошарків.

Самим прогресивним є демократична орієнтація економіки, за якої підтримується середній клас. Це пояснюється тим, що він (коли цілком сформувався) володіє високим інноваційним потенціалом великої маси, що дозволяє впливати на напрямки суспільного розвитку, демонструє зразки поведінки нижнім прошаркам і веде їх за собою. Саме середній клас концентрує найбільш цінний трудовий і інтелектуальний капітал суспільства, його знання, культуру, кваліфікацію, творчість, енергію і т.п. Демократична орієнтація соціальної економіки, як така, розвиває і зміцнює середній клас з одночасною турботою про малозабезпечені прошарки.

Основу соціальної економіки складає її ідеологія, що базується на двох фундаментальних положеннях. Це насамперед права людини, суть яких полягає у тому, що всі люди від народження дістають рівні права і задача суспільства - в створенні механізмів їхньої реалізації. Друге ґрунтується на тому, що єдиним джерелом багатства є праця. Отже, чим вищим є рівень розподілу створюваних матеріальних і культурних благ за працею, тим справедливіша соціально-економічна система. По суті, ідеологія соціальної економіки визначає її основну спрямованість, зв’язану з ростом добробуту народу.

Соціальні функції економіки у самому загальному вигляді можна звести до наступного: економіка повинна виражати інтереси всіх прошарків населення; економіка повинна забезпечувати добробут народу; економіка повинна адекватно відбивати плюралізм форм власності і сприяти кращому їх сполученню; економіка повинна відновлювати, і в той же час забезпечувати множинність форм і механізмів господарювання.

Напрямки соціалізації діяльності держави Г. Мюрдаль, лауреат Нобелівської премії, бачив у наступному:

- забезпечення членам суспільства високого прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна;

- встановлення привілеїв незаможним і вилучення привілеїв у тих, хто в них не має потреби;

- створення умов, що дозволяють громадянам заробляти кошти для повноцінного життя будь-яким не суперечливим закону способом;

- створення умов, що забезпечують задоволення високого рівня потреб громадян у освіті, медичній допомозі і т. ін.;

- забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів ринкової економіки;

- забезпечення економічної безпеки членів суспільства;

- захист цивільних і політичних прав і воль, що відповідають принципам правової, соціальної держави;

- захист від політичного переслідування і адміністративного свавілля;

- забезпечення волі духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

- створення сприятливого соціально-психологічного клімату, як у суспільстві в цілому, так і в окремих його осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

- забезпечення максимальної стабільності громадського життя.

Важливо усвідомити, що коли мова йде про соціальну економіку, то, як правило, мають на увазі, що вона є основною складовою «держави добробуту» - це такий соціальний захист населення, що забезпечується (по Мюрдалю Г.) системою законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій, рівними умовами для підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску, економічної самостійності, підприємництва для працездатного населення і створення певного рівня життєзабезпечення для непрацездатних.

Самим загальним критерієм соціальної економіки є рівень життя населення. Тут важливо зрозуміти, що він не зводиться до меж доходів і рівня споживання, а й включає умови праці і побуту, обсяг і структуру робочого і вільного часу, характеристики культурного, освітнього рівня населення, здоров’я, демографії та економічної ситуації.