Козаченко В., Надвинична Л.

Буковинська державна фінансова академія

Михайловська О. В.   

Чернівецький торгово – економічний інститут КНТЕУ

Дослідження інститутів спільного інвестування в Україні на сучасному етапі

 

В умовах ринкової економіки та активного розвитку фондового ринку постає практична необхідність у об’єднанні грошових коштів індивідуальних інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери, корпоративні права та нерухомість. Такі відносини називаються спільним інвестуванням, а його мета полягає не тільки в отриманні  прибутку, а й у забезпеченні гарантій прав власності на цінні папери та захисті прав учасників фондового ринку.

У зв’язку з згортання фінансової кризи процеси спільного інвестування в Україні суттєво уповільнилися, а тому важливого значення набуває практична необхідність  їх дослідження з метою розробки дієвих заходів щодо стимулювання та відновлення активності ринку.

Аналіз останніх публікацій та досліджень свідчить, що в науковій літературі проблемам функціонування на вітчизняному ринку інститутів спільного інвестування приділяється достатня увага. Зокрема, слід назвати дослідження Дзюблюка О. В., Задарожного Г. В., Луціва Б. Л., Кудряшова В. П., Кузнєцової А. Я., Малютіна О. К., Науменкової С. В. та багатьох інших. Разом з тим зазначаємо, що низка проблем, пов’язаних з необхідністю вдосконалення організації діяльності інвестиційних фондів і стимулювання їх активності на фондовому ринку, ще  залишається не вирішеними.

Мета дослідження полягає в дослідженні сучасного стану розвитку інститутів спільного інвестування, тенденцій їх функціонування, визначення основних проблем і перспектив розвитку в Україні та на міжнародному рівні.

Нині в Україні практично завершена приватизація державних підприємств за приватизаційними паперами. Тому потрібно звернути особливу увагу на ті фінансові інструменти, які були задіяні в процесі приватизації, і на використання потенціалу інституцій, що здійснювали посередницьку та представницьку діяльність  із приватизаційними паперами. Серед них особливе місце займають інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній.

-                Ринок інвестицій та цінних паперів на сучасному етапі розвитку України є однією з найдинамічніших сфер законодавчого регулювання національної економіки. Правові норми регулювання діяльності учасників фондового ринку певною мірою залишилися у спадок від радянської економічної системи, і Україна ще не набула власного досвіду в цій сфері. [2]

Інститути спільного інвестування є інвестиційними фондами, які акумулюють кошти інвесторів для подальшого отримання прибутку шляхом вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. В Україні до інститутів спільного інвестування належать пайові та корпоративні інвестиційні фонди. Пайові інвестиційні фонди – це активи, що належать інвесторам на правах спільної часткової власності та перебувають в управлінні компанії з управління активами і обліковуються окремо від результатів її господарської діяльності. Корпоративні інвестиційні фонди – це юридичні особи, які створюються у формі від­критого акціонерного товариства і проводять діяльність виключно із спільного інвестування. Тому емітентом цінних паперів, що засвідчують право власності на частку активів пайового інвестиційного фонду, є компанії з управління активами такого фонду, а зазначені цінні папери називаються – інвестиційні сертифікати. [5]

Основному проблемою, що стримує розвиток цього напряму діяльності в Україні, є низька фінансова культура населення, недостатня інформаційна прозорість, недостатня доступність інформації. Адже сучасний інвестор повинен мати визначене розуміння фінансових ринків, знання інструментів, досвід вкладення і вже усвідомлює необхідність компетентного підходу до інвестування. Тільки концентруючись на цій сфері діяльності і займаючись цим щодня, можна досягти максимального ефекту.

Кількість ІСІ, визнаних такими, що відбулися, на кінець 3-го кварталу 2009 року, зросла за три місяці на 9% і склала 968 фондів. Переважно, цей приріст відбувся за рахунок збільшення кількості венчурних фондів, які досягли нормативів(приріст склав 3 за квартал). На кінець третього кварталу в Україні діяло 730 венчурних ІСІ, що склало 75,4%  від загальної кількості ІСІ на ринку. Таким чином, ці фонди зберігають лідерство за часткою ринку, яка у 3-му кварталі практично не змінилася, проте за 9 місяців її динаміка підтвердила більш-менш стабільну тенденцію до скорочення (76,7% на початок 2009 року). Це пов’язано, перш за все, із активізацією виходу на ринок закритих невенчурних корпоративних фондів (приріст склав 21 невенчурний корпоративний фонд з початку року). Натомість процес створення  та досягнення нормативів іншими типами та видами ІСІ, як бачимо, значно уповільнився на тлі складної ситуації в економіці в цілому та у фінансовій сфері зокрема.

-                За 3-й квартал збільшилася вартість активів невенчурних фондів, яка на кінець кварталу становила 5574,12 млн. грн. (+30,1% з початку року та +1,7% за квартал). У липні-вересні 2009 року всі фонди збільшили вартість своїх активів, однак найбільш помітно – відкриті на 42,3%. Водночас, за 9 місяців 2009 року приріст вартості активів відбувся тільки у закритих ІСІ (+49,2%). Вартість активів відкритих фондів з початку року стала меншою на 61,75%, а інтервальних – на 13,3%, що пов’язано із масштабним відтоком капіталу із найбільш ліквідних фондів. [3]

Переваги інвестування коштів у інститути спільного інвестування полягають у:

-                доступності різних фінансових і грошових ринків та можливості інвестора самостійно обирати вид фонду, інвестиційна стратегія якого відповідає фінансовим можливостям і запитанням інвестора;

-                забезпеченні високого рівня прибутковості вкладень порівняно з традиційними видами інвестування, оскільки доходність інвестицій залежить від росту вартості чистих активів фонду;

-                розміщенні вкладених коштів у компанії різних галузей і сфер діяльності, в результаті чого інвестиційні фонди забезпечують диверсифікацію ризику та одержання додаткового прибутку за рахунок  використання переваг концентрації індивідуальних капіталів;

-                кваліфікованому управлінні інвестиціями професійними менеджерами інвестиційних фондів;

-                нижчому рівні оподаткування порівняно з іншими видами інвестування;

-                забезпеченні жорстких вимог до структури вкладень у різні види активів, що знижує ризик інвестування;

-                забезпеченні максимальної ліквідність вкладених коштів;

-                високому рівні захисту прав та інтересів інвесторів;

-                контролі за діяльністю інститутів спільного інвестування з боку держави. [4]

Подальший розвиток інвестиційного ринку, поява нових видів фондів та нових активів вимагають від учасників ринку високого рівня професійної підготовки. До перспективних видів діяльності потрібно віднести інвестування у нерухомість, землю, в управління страховими резервами тощо. Одним з ефективних напря­мів диверсифікації активів ІСІ може бути придбання цінних паперів іноземних емітентів.

Разом з тим вдосконалюватиметься нормативно-правове поле, зростатимуть вимоги до звітності інститутів спільного інвестування.

Отже, інститути спільного інвестування – це ефективний інструмент нагромадження значних капіталів, обіг яких забезпечує гармонійний розвиток наці­ональної економіки. Кошти спільного інвестування не беруть безпосередньої участі у виробництві. Але, як відомо, виробництво і фінансовий ринок є еле­ментами однієї системи. Розвиток виробничої сфери зумовлює пожвавлення на фондовому ринку, і навпаки, ефективно діючий ринок капіталів стимулює розвиток економіки в цілому. Тому інститути спільного інвестування є саме тим інструментом, який здатен примусити працювати заощадження населення на користь країни та її громадян.

Приплив коштів у сферу спільного інвестування не позбавить державу проблем, пов’язаних з бюджетним дефіцитом чи необхідністю залучення зовнішніх кредитів, але розширить потенціал внутрішніх запозичень, бо в усьому світі інститути спільного інвестування – це основні покупці державних боргових зобов’язань.

Тому, розвиток індустрії спільного інвестування є одним з опосередкованих стимулів для розвитку фондового ринку, а саме це є обов’язковою умовою залучення капіталу в національну економіку.

 

Література:

 

1.            Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»: ЗУ від 15 березня 2001року

2.            Науменкова С. В., Проблеми розвитку інститутів спільного інвестування / С. В. Науменкова, С. В. Міщенко// Економіка та держава- 2009.- №11, с. 46-48.

3.            Онищенко В. О., Перспективи розвитку інститутів спільного інвестування в Україні/ В. О. Онищенко // Економіка і регіон -2009- №3 –с. 3-7

4.            Фурдичко Л. С., Інститути спільного інвестування: міжнародний досвід, специфіка та розвиток в Україні / Л. С. Фурдичко // Регіональна економіка – 2009. - №1 - с.81 - 88.

5.              Шафран С.С., Розвиток інститутів спільного інвестування в Україні // Економіка і регіон. – 2008. - № 3. – С.3 – 7.