Управління капіталом страхової компанії

Управління капіталом страхової компанії донедавна розглядалося виключно з точки зору забезпечення виконання страховиком своїх зобов’язань перед страхувальниками, тобто лише з позицій достатності капіталу й тільки державою в особі регуляторних органів. Вимоги щодо достатності капіталу встановлюються законодавчо шляхом визначення мінімального розміру статутного капіталу та інших обмежень щодо обсягу взятих страховиком зобов’язань.

Однак останнім часом страхова діяльність вважається досить привабливою для інвестування, що зумовлює інтерес до питань управління капіталом страховика з метою визначення його вартості, структури, ціни залучення та порівняння з можливими альтернативними вкладаннями.

У сучасних умовах глобалізації й інтеграції економічних процесів вітчизняний страховий ринок, зокрема страховий бізнес, викликає в іноземних інвесторів дедалі більший інтерес. Також спостерігається активізація операцій купівлі-продажу страховиків та пожвавлення процесів об’єднання страхового бізнесу з банківським.

Незначний вітчизняний досвід у цій сфері зумовлює науковий інтерес до розв’язання проблем, що виникають у ході управління капіталом страховика. У зв’язку з цим метою статті є визначення методичних підходів до управління капіталом страховика та виявлення низки проблем, що супроводжують таку діяльність.

Окремі аспекти зазначеної проблематики досліджувалися у працях українських науковців - економістів К. Волого, В. Базидевича, О. Заруби, М. Клапківа, С. Осадця, О. Гаманкової, російських – В. Шахова, Т. Гварліані.

Професійне управління капіталом є запорукою ефективного функціонування суб’єкта господарювання. Капітал є базовою економічною категорією й походить від латинського « capitalis», що означає основний, головний. На думку І. Бланка, існує мінімум 10 характеристик, що формують сутність цього поняття. Для потреб нашого дослідження розглянемо лише кілька, як фактор виробництва, інвестиційний ресурс, джерело доходу, об’єкт купівлі-продажу, об’єкт власності й розпорядження.

Сутність капіталу страховика слід розглядати з позицій мети й завдань створення та функціонування страхової компанії як фінансового інституту. Такий підхід допомагає визначити джерела формування капіталу й напрями їх утілення в активах страховика.

Досліджуючи сутність страхування, яка досить ґрунтовно розглянута у праці В. Аленічева, визначимо, що страхова компанія створюється у формі товариства, сферою діяльності якого є відшкодувальне утримання відповідальності за ризиками економічних суб’єктів із метою їх мінімізації та організації взаємодопомоги, спрямованої на досягнення загальноекономічного добробуту шляхом усунення соціальних негараздів та захисту від наслідків нещасних випадків і катастроф.

Узагальнивши викладені у згаданій роботі підходи, доходимо висновку, що страхування слід розглядати, з одного боку, як самостійну господарську й підприємницьку діяльність із метою отримання прибутку, яка може становити інтерес для інвесторів, а з другого - як особливу економічну інституцію, яка водночас може виступати продавцем і страхових послуг, і тимчасово вільних грошових ресурсів. Ця особливість була помічена ще А. Мане сом , за словами якого історія страхування підтверджує той факт, що не так прагнення до спільності, як прагнення до наживи створило сучасну страхову справу.

Слід зазначити, що специфіка страхової діяльності зумовлює особливий інтерес до визначення сутності капіталу страховика й оцінки його вартості.

На думку О.О. Гаманкової , є сенс ототожнювати поняття « фінансові ресурси» й « капітал», оскільки перші є капіталом, представленим у грошовій формі.

Капітал страховика є основою його діяльності й сукупністю фінансових ресурсів: власних, залучених і позичених які перебувають у розпорядженні страховика, використовується для забезпечення його діяльності та отримання [1]прибутку. Тому досить важливою є організація процесу управління капіталом страховика, його обсягом і структурою.

Власні фінансові ресурси - це такі, що належить страховикові на правах власності; вони представлені статутним, додатковим і резервним капіталом та включають нерозподілений прибуток .

Україна пройшла певний шлях до розуміння того, що розмір статутного капіталу страховика повинен бути значним: що більше він є, то більшу відповідальність може взяти на себе страховик , а отже отримати значні обсяги страхових премій.

Проблемою сучасного українського страхового ринку залишається низький рівень капіталізації . це обмежую можливості страховиків брати під відповідальність значні за обсягами ризики та змушує передавати їх у перестрахування, найчастіше до закордонних страховиків, що є нічим іншим як відпливом капіталу із країни.

Головним завданням управління капіталом є досягнення максимального фінансового благополуччя власників страхової компанії шляхом максимізації її ринкової вартості.

При цьому завжди виникають конфлікти між економічними інтересами акціонерів і кредиторів, власників і страхувальників, постає проблема вибору між тим, спрямувати кошти в інвестиції чи виплати дивіденди; між першочерговим інвестуванням коштів і погашення зобов’язань; між інвестування і формування вільних резервів тощо. Тому головним завданням управління капіталом є формування його оптимальної структури з урахування гарантованого рівня дохідності й ризику. Тут можна говорити про ефективність ( рівень) корпоративного управління й інвестиційну привабливість страхової компанії. Під рівнем корпоративного управління ми розуміємо спосіб управління ресурсами страховика, за якого забезпечується справедливий розподіл фінансових результатів діяльності між його акціонерами і кредиторами, що передбачає наявність системи контролю з боку власників

( акціонерів) топ-менеджменту страхової компанії та існування важелів впливу з метою максимізації прибутків і підвищення вартості компанії.

Досить цікавою є концепція управління капіталом на основі моделі стійкості зростання, яка передбачає забезпечення фінансової рівноваги страховика у процесі економічного розвитку.

Ця теорія розроблена для промислових підприємств, але її окремі елементи можуть біти адаптовані і впроваджені у страхову діяльність, що вимагає подальших наукових досліджень.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, управління капіталом страховика може бути державним, внутрішньо фірмовим і професійним. На рівні держави встановлюються вимоги до наявності й достатності капіталу страховика та напрями його втілення в активах страхової компанії. На рівні компанії розв’язується завдання максимізації вартості вкладеного акціонерами капіталу з урахуванням нормативних вимог до його розміру та розміщення з одночасним забезпеченням умов своєчасного й повного виконання зобов’язань перед клієнтами - страхувальниками. Професійне управління капіталом страховика передбачає дотримання перелічених вимог та, додатково, забезпечення більшої диверсифікації активів страховика та їх вищої дохідності.

Отже, управління капіталом страховика - це діяльність, спрямована на формування оптимального співвідношення власного й залученого капіталу, забезпечення ефективного використання власного капіталу, розміщення акумульованих страхових резервів із урахуванням принципів безпечності, прибутковості, ліквідності й диверсифікованості, результатом якої є підвищення ринкової вартості страхової компанії з дотриманням балансу інтересів усіх зацікавлених сторін - акціонерів, працівників страхової компанії, страхувальників, третіх осіб, майновим інтересам яких може бути заподіяна шкода, й держави.

Література:

1. Аленичев В.В. Эволюционно- институциональный аспект исследования сущности страхования// Финансы.-2007.- №3.- С. 44-48.

2. Бланк И.А. Управление капиталом: Учеб. Курс ( Текст) / И.А. Бланк.- К.: Эльга; Ника- Центр, 2004.- 576 с.

3. Гаманкова О.О. Фінанси страхових організацій: Навч. Посіб.( Текст) / О.О. Гаманкова- К.: КНЕУ, 2007.- 328 с.

---

[1] Бланк И.А. Управление капиталом: Учеб. Курс ( Текст) / И.А. Бланк.- К.: Эльга; Ника- Центр, 2004.- 576 с.