Економічні науки. Інвестиційна діяльність і фондові ринки

 

Каланча О.І., Загарія Р.М.

Буковинська державна фінансова академія

Михайловська О.В.

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Інвестиційний ринок України: суть та механізм функціонування

 

Функціонування господарського комплексу країни неможливе без інвестицій, які забезпечують безпе­рервність відтворення, розробку та реалізацію виробничих і соціальних програм, дозволяють збільшити обся­ги та підвищити ефективність вироб­ництва.

Обсяг та структура, залучених інвестиційних ресурсів визначають стан економіки в цілому. Тому одним із пріоритетних завдань економічної політики нашої держави залишаєть­ся стимулювання інвестиційної діяль­ності, яка тісно пов'язана з оцінкою стану та прогнозуванням розвитку інвестиційного ринку.

Актуальним питанням суті та механізму функціонування інвестиційного ринку України і поліпшення її інвестиційного клімату присвячено праці Л. Дідівської, І. Бланка, А. Бутнярова, О. Гаврилюка, О. Кириченка, П. Гайдуцького, Л. Збразької, В. Ланового. Незважаючи на велику кількість оригінальних і змістових праць як зарубіжних, так і вітчизняних вчених з досліджуваної проблематики, слід визначити, що практично відсутні фундаментальні дослідження правових, соціальних і економічних умов функціонування інвестиційного ринку України [ 1, с. 86].

Метою статті є визначення сут­ності інвестиційного ринку України як об'єкта державного регулювання та його стану, механізмів його функціонування.

Існують розбіжності щодо  підходів до визна­чення місця і ролі інвестицій в еко­номічній системі, які безпосередньо пов'язані з визначенням поняття "інвестиційний ринок".

Перший підхід грунтується на економічній теорії, яка розглядає суспільне відтворення як систему виробництва , розподілу , обміну та спо­живання. Тоді інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки — виробництва, і складають матеріаль­ну основу його розвитку. Інвестиція­ми вважаються ті економічні ресур­си, які направлені на збільшення ре­ального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію ви­робничого потенціалу [ 3, с. 8].

Ці витрати представляють собою інвестиції в "людський капі­тал", який є основним фактором су­часного економічного розвитку — інтелектуальний продукт, який виз­начає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

Другий підхід грунтується на теорії фінансів, відповідно до якої на фінансових ринках відбувається пе­релив коштів. Вони переміщуються від тих, хто має їх надлишок до тих, хто потребує інвестицій. Інвестиція розглядається як будь-яка форма пе­ретворення заощаджень у капітал, тобто вартість, що приносить додат­кову вартість, спосіб отримання до­ходу з певної суми заощаджень. При цьому, як правило, кошти спрямову­ються від тих, хто не може їх ефек­тивно використати, до тих, хто вико­ристовує їх продуктивно. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добро­буту кожного члена суспільства.

Щодо стану інвестиційного рину в цілому та окремих його сегментів, то їх в характеризують такі елементи, як попит, пропозиція, ціна та конкурен­ція. У країнах з розвинутими рин­ковими відносинами інвестиційний попит і пропозиція збалансовані через механізм ціноутворення на базі зрівноважених цін на інвестиції та інвестиційні товари. Система зрівно­важених цін формується мікроекономічними пропорціями у процесі вироб­ництва та збуту, головною з яких є співвідношення "інвестиції — приріст інвестиційних товарів (капітального майна)". При цьому ринок характери­зується випереджаючим розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабільним попитом.

Для стимулювання інвестиційно­го попиту товаровиробників і розвит­ку конкуренції між ними держава за­стосовує систему заходів антимоно-польного регулювання. Механізм дії ціни зрівноваженості полягає у на­ступному. Інвестор, вкладаючи кош­ти, розраховує отримати максималь­ний прибуток за мінімальних витрат. Він віддає перевагу найприбутковішим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна га­лузь залучає більшу масу капіталу.

Наслідки глобальної фінансово-економічної кризи безперечно впли­нули і на стан інвестиційного ринку як в цілому у світі, так і в Україні зок­рема.

Негативні зміни, в першу чергу, відбулись в інституційному середо­вищі інвестиційного ринку. Так, бан­ки, які виступають водночас і елемен­тами інфраструктури інвестиційного ринку, і стратегічними інвесторами, показали повну неспроможність по­вноцінно функціонувати. Сьогодні можна зробити висновок, що такі інститути як інвестиційні банки2 не виправдали себе саме як різновид банків[ 2, с. 79].

В Україні законодавством передбачено створення інвестиційних банків, але відповідно до загально­визнаної світової практики щодо діяльності даних банків, можна ска­зати, що жодного створено не було. Однак банки залишаються найбіль­шими в Україні торговцями цінними паперами, що в умовах сьогодення тільки посилює загальні ризики бан­ківської системи.

Інвестиційна діяльність україн­ських компаній здебільшого здійс­нювалась за рахунок запозичених ре­сурсів. Така інвестиційна схема не є життєздатною: власний капітал має домінувати над позиковим у діяль­ності будь-якої фірми.

На інвестиційному ринку функціо­нують категорії попиту, пропозиції, ціни, кон'юнктури ринку, ділової актив­ності. Саме тут інвестори шукають не­дооцінені ринком інструменти, які да­ють змогу за рахунок їх придбання підвищити через деякий час (а іноді мит­тєво) вартість капіталу через зростання вартості активів (основних фондів, не­матеріальних активів, фінансових інструментів, корпоративних прав), у які інвестор трансформував свій капітал за допомогою інвестиційного ринку. Якщо об'єктом регулювання проголошується "фінансовий ринок" або "ринок цінних паперів", то такі ринки не включають всі види інвестиційних активів. Однак саме діяльність інвесторів об'єднує всі сег­менти інвестиційного ринку в одне ціле, а перше завдання державного регулю­вання — захищати права та законні інте­реси інвесторів [ 1, с. 88].

Узагальнюючи викладене, прихо­димо до висновку, що інвестиційний ринок включає:

  ринок основних фондів, в тому числі ринок землі; ринок об'єктів (жит­ла, виробничих приміщень, офісних приміщень); ринок обладнання і т.д.;

— ринок нематеріальних активів, в тому числі ринок об'єктів інтелек­туальної власності;

   ринки фінансових інстру­ментів, в тому числі ринок цінних па­перів, що підлягають обігу; ринок інструментів грошового обігу; ринок цінних паперів ІСІ; ринок дерива­тивів;

  ринок корпоративних прав.

На основі проведених досліджень можна стверджувати, що інвестиційний ринок ,як складна економічна категорія та об'єкт державного регулювання потре­бує застосування певних організаційних механізмів та правового оформлення основних засад його функціонування. Адже, інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, який як складна система включає в себе суб'єктів, об'єктів , інфраструктуру, ринковий механізм та контроль з боку держави за дією ринкового механізму. Викладені аргументи наводять па думку про необхідність подальшого ґрунтовного наукового дослідження щодо ринку інвестицій та його інфра­структури як базисних об'єктів дер­жавного регулювання. Потрібно зробити так, щоб не тільки захистити, але й заохотити інвесторів робити вкла­дення у певні активи, як запобігти диспропорціям на інвестиційному ринку, яким інвестиційні інститути потрібно дати можливість утворювати і яким вони мають відповідати ви­могам. Все це покликана впроваджу­вати державна інвестиційна політика, її реалізація є метою державного ре­гулювання інвестиційного ринку.

 

Література:

 

1.     Комашенко Т. / Інвестиційний ринок України як об’єкт державного регулювання// Економіка та держава. – 2009, – №9. – с. 86-88.

2.     Гаврилюк О.В. / Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України // Фінанси України. – 2008. – №3. – с. 79-93.

3.     Москін С. / Інвестиційний ринок України : передумови та проблеми формування у контексті світової фінансової кризи / Фінансовий ринок Уркаїни .- 2009,-№3,-с. 8-12.