Економічні науки / 10. Економіка підприємства

Безручко О. О.

Кременчуцький державний університет ім.. М. Остроградського

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

Україна має неабиякий природний, промисловий, технологічний і науковий потенціал, однак детермінанти її конкурентних переваг ще не достатньо розвинені. Наслідком цього є низький рівень конкурентоспроможності вітчизняних товарів, особливо наукомістких виробів із високою доданою вартістю.

На сьогодні однією з обов’язкових умов подальшого розвитку економіки України є інноваційна діяльність у сфері виробництва. Активізація економічних процесів, обмеженість ресурсів визначають перехід підприємств на інноваційний тип розвитку, що дозволяє забезпечити стійке функціонування підприємства за рахунок ефективного використання власних потенційних можливостей, підвищення зростання продуктивності виробничих ресурсів, зосередження зусиль по розвитку сфери науки і техніки.

На жаль, інноваційний розвиток економіки України стабільно регресує. Постійно знижується активність промислових підприємств: за даними Держкомстату у 1997 р. питома вага тих, що здійснювали інновації, складала 17 %, у 2000 – 18 %, у 2004 – 13, 7 %, у 2005 – 11, 9 %, у 2006 – 10 %, у 2007 – 11, 5 %, у 2008 – 10, 8 %, у країнах «великої сімки» таких підприємств 70 – 80 %.

У 2008 р. інноваційною діяльністю в промисловості займалися 47 підприємств, або 10, 8% обстежених. Серед підприємств, що займались інноваційною діяльністю, 35 підприємств (74,5%) впроваджували інновації, з них 21 (60,0%) впроваджували інноваційні види продукції, 18 (51,4%) - нові технологічні процеси, 7 (20,0%) - організаційні інновації та 9 (25,7%) маркетингові інновації.

У 2008 р. 17 підприємств (36,2% інноваційно активних) придбали нові технології (технічні досягнення). Протягом 2008 р. 31 підприємство реалізовувало інноваційну продукцію, з них 5 (16,1%) реалізовували інноваційну продукцію, що є новою для ринку, та 28 (90,3%) - продукцію, що є новою для підприємства.

Обсяг реалізованої інноваційної продукції за 2008 р. становив 256,0 млн. грн. (0,6% від загального обсягу реалізованої промислової продукції), у тому числі обсяг реалізованої інноваційної продукції, що є новою для ринку - 120,2 млн. грн., що є новою для підприємства - 135,8 млн. грн.

У результаті інноваційної діяльності було впроваджено 90 найменувань інноваційних видів продукції, 26 нових технологічних процесів, у тому числі 12 маловідходних, ресурсозберігаючих і придбано 36 нових технологій.

Загальну картину інноваційних процесів у країні визначають практично п’ять видів економічної діяльності: харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів, машинобудування, легка промисловість, металургія та металообробка, хімічна та нафтохімічна промисловості. Переважає такий напрямок інноваційної активності суб’єктів господарювання як впровадження нових технічних засобів з метою розширення асортименту продукції, при цьому створення та застосування високих технологій залишається другорядним напрямком діяльності [2].

Така ієрархія пріоритетів негативно впливає на весь інноваційний процес, оскільки призводить до скорочення перспективних інноваційних напрацювань, зниження їхньої якості та рівня новизни, деградації наявного науково-технічного потенціалу у промисловості, втрати підприємствами самостійності, ініціативи та потягу до нововведень.

Досить неоднорідною є інноваційна активність регіонів: частка промислових підприємств, які займаються інноваційною діяльністю, коливаються в межах від 30 % до 3 %; вищою за середню вона є у Києві, Харківській, Одеській, Чернівецькій, Івано-Франківській та Вінницькій областях, значно меншою – у Рівненській, Сумській та Хмельницькій [3].

Головними причинами негативної тенденції розвитку інноваційної діяльності промислових підприємств Україні є:

1. Неспроможність держави в її нинішньому структурно-функціональному, нормативно-правовому, культурно-ідеологічному та кадровому стані визначитися зі стратегією інноваційних економічних перетворень.

2. Недосконалість нормативно-правової бази регулювання інноваційної діяльності, ігнорування вимог законодавства або призупинення дії тих статей законів, які стосуються фінансування і стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності.

До законодавчої бази з питань інноваційного оновлення належать закони: «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій», «Про пріоритетні напрямки розвитку інноваційної діяльності в Україні», «Про інноваційну діяльність», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», «Про науково-технічну інформацію», «Про науково і науково-технічну діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки».

Документів чимало, але це не той випадок, коли кількість переходить у якість. Зокрема, закони, які приймалися у різний час різними складами парламентів, недостатньо узгоджуються між собою, в багатьох випадках є фінансово незабезпеченими.

3. Неефективність адміністративно-організаційної структури управляння науково-технічною та інноваційною діяльністю.

4. Недостатній рівень фінансування державної науково-технічної та інноваційної політики та його неефективне використання.

5. Взаємне і дедалі глибше відчуження науки і бізнесу. Переважна частина галузевої науки в Україні опинилася поза межами корпоративних структур і відповідно позбулася відтворювальних джерел фінансування. Результат: практично остаточне руйнування організаційного зв’язку та взаємодії науки і виробництва, механізми яких успішно зарекомендували себе за умов попередньої адміністративної системи.

6. Недосконалість практичного застосування національного законодавства з питань захисту інтелектуальної власності.

Для стимулювання інноваційної діяльності у промисловій галузі необхідні: мотивація працівників до інноваційної діяльності, зменшення міграції вчених; законодавчі зміни у галузі інноваційної діяльності щодо пільг і стимулів (зниження податків для підприємств, які розвиваються; удосконалення амортизаційної політики); розширення джерел фінансування; тісна співпраця з іноземними підприємствами, обмін досвідом; активізація діяльності технопарків шляхом державної підтримки; розширення практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів із зниженням процентної ставки.

Література:

1. Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств Захарін С. В. // Фінанси України. – №1. – 2004 – с. 13.

2. Гриньов А.В Інноваційний розвиток промислових підприємств: концепція, методологія, стратегічне управління – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 308с.

3. Шнипко О. С. Інноваційний дефолт України: економіко-технологічний контекст: Монографія – К.: Генеза, 2009. – 248 с.