3. Финансовые отношения

ГОНЧАРУК Т.В., студентка магістратури факультету економіки та підприємництва

Вінницький національний аграрний університет

 

МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ СУДОВО-БУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЕКСПЕРТИЗИ КРЕДИТНО-ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ

У статті досліджена методика проведення судово-бухгалтерської експертизи кредитно-фінансових операцій. Зокрема, встановлено завдання, об’єкти, предмет та методичні прийоми експертизи кредитно-фінансових операцій.

Ключові слова: судово-бухгалтерська експертиза, оренда, договір оренди, кредит, кредитна операція.

І. Вступ.  Перехід до ринкової економіки сприяє пожвавленню економічних відносин між господарюючими суб’єктами України. Останні десять років були періодом виникнення й інтенсивного розвитку нових видів економічних відносин та інститутів, суттєвих структурних змін у тих, що існували раніше. Однак прогресивні зміни в технічному та інформаційному забезпеченні ведення господарської діяльності, зміни норм чинного законодавства, недостатня їх чіткість перетворилися на інструменти вчинення економічних злочинів [5].

Сьогодні розкриття злочинів у сфері економіки стає неможливим без знань судово-бухгалтерської експертизи. Більшість порушень економічного законодавства знаходить своє відображення в бухгалтерському обліку, тому для розслідування економічних злочинів, а також для розгляду господарських суперечок у суді необхідними є спеціальні знання в галузі бухгалтерського обліку, якими не володіє суддя та слідчий і які є спеціальною сферою знань експерта-бухгалтера.

Отже, дослідити обставини та встановити істину за фактами господарського життя, що відображені в обліку і за якими порушено кримінальну або цивільну справу, може лише експерт-бухгалтер за допомогою судово-бухгалтерської експертизи.

Судово-бухгалтерська експертиза протягом майже півтора століття свого розвитку постійно перебувала в полі зору вчених і науковців юридичної й економічної спеціальностей. Окремі питання теорії, методології та організації судово-бухгалтерської експертизи знайшли відображення у працях учених: вітчизняних - М.Білухи, Ф.Бутинця, М.Камлика, В.Шарманської, В.Швеця, В.Шевчука та зарубіжних - Т.Арзуманяна, Г.Атанесяна, А.Бєлова, Т.Дмитрієнко, С.Іванова, М.Ласкіна, І.Петрухіна, В.Понікарова, П.Пошюнаса, О.Ромашова, С.Фортинського, С.Чаадаєва, В.Шадріна, О.Шляхова.

 Однак незважаючи на значні напрацювання вчених, у вітчизняній і зарубіжній економічній літературі сьогодні ще немає точного й повного висвітлення поняття «судово-бухгалтерська експертиза». Отже, потрібні серйозні наукові дослідження з питань її методології та організації.

 ІІ. Мета статті. Проаналізувати рівень висвітлення в літературних джерелах питань, що стосуються методики дослідження судово-бухгалтерської експертизи кредитно-фінансових операцій, та здійснити критичний огляд її нормативно-правового забезпечення.

ІІІ. Результати дослідження. Одним з найвагоміших моментів, що характеризують фінансове становище підприємства, є стан розрахунків із постачальниками, покупцями та замов­никами, дебіторами та кредиторами.

В обліку розрахунків підприємства з іншими суб’єктами діє загальне правило: за дебетом розрахунків відображається все, що підприємство віддало, за кредитом - усе, що має від інших. Це правило стосується всіх без винятку розрахункових операцій.

Оренда - це засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності [1].

Договір оренди - це документ, згідно з яким одна сторона (орендодавець) зобов’язується надати іншій стороні (наймачу) майно (земельні ділянки) у тимчасове користування за плату, а наймач зобов’язується вчасно вносити плату і повернути майно після закінчення терміну договору.

Відмінність договору оренди від інших полягає в такому:

·       наймач одержує майно не у власність, а лише в тимчасове користування;

·       об’єктом оренди можуть бути тільки індивідуально визначені та неспоживчі речі, що не знищуються у процесі їх використання;

·       цей договір платний.

Кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання [4].

Кредитна операція  - це договір про надання кредиту, що супроводжується записами за банківськими рахунками з відповідним відображенням у ба­лансах кредитора (суб’єкта) та позичальника.

Кредитор - це суб’єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб’єкту господарської діяльності в тимчасове користування.

Позичальник - це суб’єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування кошти на умовах повернення, платності та строковості.

Кредитний договір - це документ, згідно з яким одна сторона (кредитор) зобов’язується надати кредит іншій стороні (позичальнику) на передбачених умовах та у встановленому розмірі, а позичальник зобов’язується у встановлений термін повернути кредит і сплатити за нього відсотки [1].

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» кредит - це кошти та матеріальні цінності, що надаються резидентами або нерезидентами в користування юридичним або фізичним особам на певний термін і під відсоток. Розрізняють такі види кредиту:

Ø          фінансовий - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезиден­том, що кваліфікується як банківська установа відповідно до законо­давства країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезиден­тами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством у позику юридичній або фізичній особі на певний термін для цільового використання і під відсоток;

Ø          товарний - товари, що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, яка передбачає відстрочення остаточного розрахунку на певний термін і під відсо­ток. Цей кредит передбачає передання права власності на товари в мо­мент підписання договору;

Ø          під цінні папери, що засвідчують відносини позики - це кошти, що залучаються юридичною особою - боржником (дебітором) від інших юридичних або фізичних осіб як компенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів;

Ø          інвестиційний податковий - відстрочення плати податку з прибутку, надане суб’єкту підприємницької діяльності на певний термін з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм із подальшою компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне збільшення прибутку, що буде отримано внаслідок реалізації інноваційних програм.

Суб’єкти господарської діяльності можуть користуватись різними формами кредиту.

1.Банківський кредит. Надається суб’єктам кредитування всіх форм влас­ності в тимчасове користування на умовах, визначених кредитним договором.

Загальна характеристика:

a)     за терміном користування:

-          короткострокові (до року);

-          середньострокові (до трьох років);

-          довгострокові (понад три роки); 

b)       за способом забезпечення:                        

-       забезпечені заставою;

-       гарантовані;

-       за іншим забезпеченням;

-       незабезпечені;

c)    за ступенем ризику:

-       стандартні;

-       з підвищеним ризиком;

d)    за методом надання:

-       у разовому порядку;

-       відповідно до відкритої кредитної лінії;

-       гарантовані;

e)     за терміном погашення:

-       водночас;

-       у розстрочку;

-       достроково;

-     з регресією платежів;

-     після закінчення обумовленого періоду.

2.Комерційний кредит. Це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредит­ну угоду між двома суб’єктами господарської діяльності (за допомогою векселя).

3.Бланковий кредит. Надається комерційним банком тільки в межах наявних власних коштів із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

4.Консорціумний кредит. Надається позичальнику банківським консорціумом такими способами:

-       акумулюванням кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;

-       гарантуванням загальної суми кредиту провідним банком (групою банків). Кредитування здійснюється незалежно від потреби у кредиті.

Консорціуми на постійній основі можуть створюватися для виконання опе­рацій на валютних ринках або для великомасштабних лізингових чи факторингових операцій на ринках позикових капіталів.

5.Лізинговий кредит. Це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

6.Іпотечний кредит. Це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Предмет іпотеки при наданні кредиту становлять житлові та виробничі будинки, квартири, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об’єктом застави за іншою угодою [1].

Одержання кредитів можливе не лише в національній, а й в іноземній валюті.

Однією з проблем кредитних зобов’язань є забезпечення повернення кредиту. При цьому необхідно використовувати встановлені законодавством засоби забезпечення виконання зобов’язань.

Крім банків кредиторами можуть бути й інші кредитно-фінансові заклади - фонди, асоціації, ломбарди та ін.

Маючи великі можливості позитивного впливу на розвиток економіки, кредитна система зазнає негативного впливу: неврегульованості окремих правових положень, недоліків кредитно-фінансових технологій, документообігу, зловживань з боку як працівників кредитно-фінансових закладів, так і суб’єктів кредитування, позичальників. Ці обставини загострюють обстанов­ку, що спричинює зростання злочинних посягань на кредитно-фінансові ре­сурси. Відповідальність за злочини, які певним способом пов’язані з посяган­нями на фінансові ресурси, регулюється нормами Кримінального кодексу України.

Залежно від мети злочину, яку реалізує злочинець, посягання на фінансові ресурси можуть кваліфікуватись або за ст. 222 «Шахрайство з фінансовими ресурсами», або за ст. 190 «Злочини в сфері відносин власності, зв’язані з шах­райством» Кримінального кодексу України.

Суб’єктом злочинів можуть бути як кредитори (банки, фонди, асоціації), так і позичальники (юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності). Способи злочинів у кредитно-фінансових відносинах класифікують за суб’єктами, що діють самостійно або у змові [3].

Першу групу становлять способи посягання позичальника на фінансові ре­сурси кредитно-фінансових закладів.

Спосіб 1. Підприємець (зареєстрований за місцем проживання і який має документ на здійснення підприємницької діяльності), власник, засновник, посадова особа підприємства-позичальника надають кредитно-фінансовому закладу помилкову інформацію з фіктивними структурами. Надається помилкова інформація для техніко-економічного обґрунтування кредиту з фаль­сифікацією даних балансу, наданням фіктивних документів на майно, що виставляється під заставу. Після одержання кредиту і його розкрадання вин­ні вдаються до фіктивного банкрутства, ліквідації тощо.

Спосіб 2. Позичальник (зареєстрований належним способом) надає кредит­но-фінансовим установам свідомо помилкову інформацію з метою одержання кредиту для його використання в підприємницькій діяльності: закупівлі ос­новних засобів, сировини, матеріалів тощо.

Спосіб 3. Посадові особи (як правило, державних підприємств), отримавши законний пільговий грошовий кредит, використовують його не за призначенням, а для передання під відсотки якійсь комерційній структурі або комер­ційна структура без жодних документів (за домовленістю) розраховується з посадовою особою, яка привласнює кошти.

Друга група включає способи зазіхання працівників кредитно-фінансових установ на фінансові ресурси, що зберігаються на рахунках клієнтів.

Посадові особи кредитно-фінансової установи без відома клієнта знімають кредитні кошти з його розрахункового рахунка (якщо вони якийсь час не рухаються) і використовують їх у власних інтересах, в інтересах банку, у комерційному обороті шляхом надання кредиту іншим підприємствам, участі в угодах на валютній біржі тощо.

У разі потреби вживають заходів приховування зловживань: знімають необхідну кількість коштів з рахунка іншого клієнта або відкладають термін перерахування під різними приводами (неправильно оформлені документи).

Третя група способів зазіхань на кредитно-фінансові ресурси пов’язана зі злочинною змовою представників кредитора і позичальника.

Спосіб 1. Працівник кредитно-фінансової установи, що має відповідні пов­новаження, видає незаконний кредит позичальнику, з яким перебуває у змові. За допомогою позикодавця термін повернення кредиту відсувається (за допомогою підроблення документів, надання помилкової інформації).

Спосіб 2. Працівники кредитно-фінансових установ незаконно дають пільговий кредит позичальнику, після чого останній перелічує суму в розмірі різниці у відсотках між звичайним і пільговим кредитом на зазначений раху­нок, з якого позикодавець знімає гроші.

Спосіб 3. Працівники кредитно-фінансових установ у змові з позичальника­ми створюють підприємства з метою одержання кредиту. Отримані безготів­кові засоби за допомогою працівників перетворюються на наявні безпосеред­ньо у кредитно-фінансовій установі за допомогою фіктивного договору позички. Зазначені особи відсувають термін повернення кредиту. Після такої операції можлива зміна засновників, власника, посадових осіб позичальника [1].

Одним з найважливіших компонентів наслідків кредитно-фінансових злочинів є їх сліди - ознаки (утворюються при здійсненні розрахункових, орендних операцій, на стадіях видання і одержання кредиту, його використання і повернення), що відображаються в діях, які встановилися між учасниками цих операцій, зв’язках і особливо в документах.

Судово-бухгалтерська експертиза кредитно-фінансових операцій проводиться на підставі завдань експертної установи та постанови правоохоронних органів при виявленні зловживань. Такі зловживання, як правило, тісно пов’язані з організацією взаєморозрахунків з постачальниками чи підрядчи­ками, покупцями чи замовниками, особами і установами, працівниками господарства, найманими і залученими фізичними особами тощо.

Завдання експертизи кредитно-фінансових операцій полягає в такому:

·        дослідженні суті та змісту розрахункових операцій, їх достовірності, законності та правильності відображення на відповідних рахунках і субрахунках бухгалтерського обліку;

·        дослідженні, чи не приховується заборгованість на будь-яких інших рахунках;

·        дослідженні дебіторської або кредиторської заборгованості, термін позову щодо якої минув, і перевірці правильності її відображення в аналітичному і синтетичному обліку, порядку списання;

·        визначення поточної і очікуваної платоспроможності підприємства при перевірці дебіторської та кредиторської заборгованості за термінами її виникнення;

·        дослідженні стану претензійної роботи на підприємстві;

·        виявленні причин, з яких керівні працівники не бажають стягувати суму боргу у примусовому порядку;

·        дослідженні дотримання нормативно-правового регулювання кредит­них операцій і стану розрахунково-платіжної дисципліни на основі знання економіки і наукового тлумачення юридичних норм національ­ного права;

·        дослідженні правильності відображення в обліку короткострокових та довгострокових позик; перевірці відповідності інформації в реєстрах аналітичного та синтетичного обліку, головний книзі, оборотних відомостях і фінансовій звітності;

·        дослідженні за нецільовим наданням чи використанням кредиту, ослаблення контрольних функцій банківських установ;

·        дослідженні того, ким складаються і ведуться документи з контролю за використанням кредиту, де ці документи розміщуються і хто має право доступу до них;

·        дослідженні правильності оформлення орендних відносин та відображення їх в обліку [6].

До джерел інформації для проведення експертизи кредитно-фінансових операцій належать такі:

Ø     законодавче, нормативно-правове забезпечення розрахунків з бюдже­том, дебіторами і кредиторами, постачальниками і покупцями, розра­хунків за претензіями, відшкодуванням заподіяних збитків та здійснен­ня інших кредитно-фінансових операцій:

Ø     висновки різних видів судових експертиз (криміналістичні, почерко­знавчі, специфічні тощо);

Ø     матеріали перевірок, проведених установами Національного банку України, податкової адміністрації, контрольно-ревізійної служби (акти ревізій, експертиз, інвентаризації тощо);

Ø     інформація правоохоронних органів, що міститься в матеріалах розслідуваних справ;

Ø     наказ про облікову політику підприємства;

Ø     первинні документи - виписки з банку; копії платіжних доручень; розпорядження керівництва; накладні, рахунки-фактури, договори, кре­дитні договори з банками, акти, розрахунково-платіжні документи;

Ø     облікові реєстри - головна книга, журнали-ордери, реєстри аналітич­ного і синтетичного обліку за рахунками 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 37 «Розрахунки з різними дебіторами», 50 «Довгострокові позики», 60 «Короткострокові позики», 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», 68 «Розрахунки за іншими операціями»;

Ø     документи для відкриття розрахункового рахунка в банку;

Ø     документи позичальника, надані для одержання кредиту (характерис­тика угоди, розрахунок її економічної ефективності, договору (контрак­ту), для здійснення якого береться кредит, бухгалтерські та статистичні звіти, висновок аудиторської фірми);

Ø     документи і зведення, що підтверджують забезпечення повернення кре­диту і платоспроможність позичальника;

Ø      документи з використання та повернення кредиту;

Ø     документи податкової звітності;

Ø     звітні документи - баланс підприємства, звіти про фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал [1].

До методичних прийомів експертизи кредитно-фінансових операцій належать розрахунково-аналітичні, документальні, органолептичні, узагальнення та оцінювання результатів, а саме:

·        інвентаризація, вибіркове і суцільне спостереження;

·         службове розслідування;

·         економічний, логічний і прогнозний аналізи;

·         дослідження облікової інформації за суттю і змістом;

·         зустрічна перевірка;

·         порівняння документів з обліковими реєстрами;

·         взаємний контроль операцій [2].

IV. Висновки.  Судово-бухгалтерська експертиза досліджуючи кредитно-фінансові операції, сприяє попередженню порушень законодавства, що виникають між  суб’єктами злочинів, ними можуть бути як кредитори (банки, фонди, асоціації), так і позичальники (юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності). Вона може призначатися слідчим, органом дізнання, прокурором або судом.

Для  того,  щоб  повно  та  об’єктивно  дати  характеристику кредитно-фінансовим операціям, експерту-бухгалтеру необхідно  дослідити нормативно-правову базу та фактографічну інформацію, використовуючи розрахунково-аналітичні, документальні прийоми та прийоми узагальнення і реалізації результатів експертизи.

Експертне дослідження здійснюється за певними етапами, які мають відповісти на всі питання та завдання, які ставляться перед початком судово-бухгалтерської експертизи кредитно-фінансових операцій.

Таким чином, ефективність боротьби з корисливими правопорушеннями, у тому числі з правопорушеннями, пов’язаними з кредитно-фінансовими операціями, залежить від професіоналізму кадрів правоохоронних органів, а також експертів-бухгалтерів, від опанування ними бухгалтерського обліку, контролю, економічного аналізу, фінансового та господарського права, зокрема тактичних і методичних аспектів використання документів під час виявлення та розслідування таких злочинів.

 

Список використаних джерел

1.                 Базаль М. Ф. Теоретико-методологічні засади судово-бухгалтерської експертизи: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: МАУП, 2007. – 488 с.

2.                 Завора Т.М, Тополь І.С. Методичне забезпечення судово-бухгалтерської експертизи // Економіка і регіони: Науковий вісник Полтавського національного технічного університету ім. Юрія Кондратюка. – 2008. - № 4. – С. 149-151

3.                 Рудницький В.С., Бруханський Р. Ф., Хомин П. Я. Судово-бухгалтерська експертиза економічних правпорушень: Навчальний посібник. – К. : ВД «Професіонал», 2004. – 304 с.

4.                 Сирота А. Генезис категорії «кредит», її співвідношення з категорією «позика» // Фінансове право. – 2008. - № 12. – С. 106-109

5.                 Сторожук Н. Судово-бухгалтерська експертиза: критичний огляд нормативно-правового регулювання, методології та організації // Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. - № 6. – С. 43-49

6.                 Сук Л., Сук П. Судово-бухгалтерська експертиза // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2008. - № 22 (223). – С. 48-52