Економічні науки/3.Фінансові відносини

К.е.н Ізмайлова Н.В., Мірошниченко Г.Ю.

Криворізький економічний інститут ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Україна

Порівняльна оцінка видів кредитування поточної діяльності сільськогосподарських підприємств

Пріоритетною метою у процесі трансформації аграрного сектора економіки України є досягнення конкурентного рівня виробництва сільськогосподарської продукції. Для створення нормальних умов виробничо-фінансової діяльності сільського господарства необхідно сформувати ефективний економічний механізм, що є сукупністю методів і форм управління виробництвом на основі використання економічних законів, відносин, що забезпечують розвиток економічної системи. Кожен із складових елементів виконує свою певну функціональну роль, а в сукупності та єдності дій вони забезпечують нормальне функціонування агропромислового виробництва взагалі та досягнення сталих темпів економічного зростання, підвищення результативності господарювання. Об’єктивна необхідність використання кредитних відносин в аграрній сфері економіки пов’язана з особливостями сільськогосподарського виробництва, нерівномірністю руху оборотних фондів підприємств, значними відхиленнями потреби в оборотних засобах від їх фактичної наявності. Питанням кредитування сільського господарства приділяють велику увагу вітчизняні та зарубіжні економісти-дослідники, зокрема: Андрійчук В.Г., Гончаренко В.В., Дем’яненко М.Я., Доманчук Т.Г., ДударС.Л., Дусановський Т.Г., Зіновчук В.В., Мороз А.М., Саблук Р.П., Стельмащук А.М., Чухно А.А., Яремчук І.Г. та інші вчені. Більшість науковці підтверджують думку, що сільгоспвиробнику потрібна підтримка комерційних банків. Проте жоден з дослідників не запропонував оптимального плану та виду кредитування сільськогосподарських підприємств. Тому метою роботи встановлено вибір ефективної форми та джерела фінансування короткострокового кредитування операційної діяльності сільськогосподарських підприємств в сучасних умовах господарювання. Сільськогосподарським підприємствам порівняно з підприємствами інших галузей важче отримати доступ до кредитних ресурсів внаслідок наступних причин: недостатнє розуміння кредитних ризиків; -відсутність досвіду;- початкові стадії розвитку кредитування села в Україні; недоліки правового середовища; високі процентні ставки; низька капіталізація – маленькі розміри кредитних спілок у сільській місцевості; відсутність уніфікованої банківської політики; завищення розмірів застави; правове неврегулювання питань власності на землю; відсутність стабілізаційних фондів/резервів; відсутність вчасного доступу до ринкової інформації. [3,c.94-100] Однак, існує ще одна проблема. Це загальна слабкість та обмежений характер фінансового ринку України. Як зазначалося, в Україні лише зараз починає розвиватися інститут комерційної іпотеки, іпотеки під заставу житла, і пройде ще певний час, поки з’явиться земельна іпотека. Єдиними фінансовими установами, крім банків, котрі в обмеженому обсязі кредитують сільське господарство, є кредитні спілки. Для сільськогосподарських підприємств доступні споживчі кредити на придбання матеріально-технічних ресурсів, однак кількість таких кредитів значно зменшилась порівняно з дев’яностими роками, тому що уряд відмінив бартерні розрахунки. Комерційні банки надають сілськогосподарським підприємствам в основному короткострокові кредити, які використовуються для поточного операційного забезпечення господарської діяльності. Недостатня доступність короткотермінових кредитів протягом усього виробничого циклу, особливо позик, які надаються без забезпечення або позик на придбання оборотних засобів, перешкоджає належному ресурсному забезпеченню багатьох товаровиробників, що є причиною низької врожайності культур в українських сільськогосподарських підприємствах, невисокого рівеня їх доходів, низької якості продукції. Проте процентні ставки за кредитами за останні роки зменшуються: 2008р.- 23%, 2009р.- 19%, 2010р.- 17%.[2]

Державна політика в галузі підтримки фінансування сільського господарства спрямована на зменшення процентних ставок, що виплачуються за кредитами комерційних банків і кредитних спілок, шляхом часткової компенсації процентної ставки (цю практику було започатковано в 2000 році), поліпшення законодавства у сферах лізингових операцій, страхування тощо. Проте при стабільній ринковій економіці пільгове кредитування можна розглядати як одноразову акцію, спрямовану на розв'язання проблеми поповнення оборотних засобів у сфері АПК до повного освоєння ним і  виробничих потужностей на рівні сукупних потреб держави. Зростання обсягів державної фінансової підтримки може відбуватися як за рахунок збільшення прямої бюджетної підтримки, так і за рахунок запровадження спеціальних режимів і механізмів оподаткування. Фінансування кредитними спілками дрібних фермерів і власників господарств населення є обмеженим. Загальний розмір портфеля непогашених позик кредитних спілок, наданих сільському господарству, становить близько 22 млн. гривень, що дорівнює 3 % усього кредитного портфеля непогашених позик. Процентні ставки у них є вищими, ніж у комерційних банках, вони в середньому дорівнюють 40 %. Однак кредитні спілки мають і ряд переваг перед банками: як правило, вони не вимагають забезпечення; процедура подачі заявки на отримання кредиту набагато простіша та швидша, ніж у комерційних банках. На практиці не завжди доцільно брати кредит, тобто фінансовий стан підприємства не завжди сприяє залученню кредитних коштів. У такому разі підприємству залишаються альтернативні шляхи. Серед них можна виділити операції з фінансового лізингу. В останні роки лізингові компанії в Україні почали вимагати попередню оплату, яка може сягати 40 % від початкової вартості об’єкта лізингу. Так, НАК “Украгролізинг”, використовуючи державні кошти, авансовий платіж встановила від 22 до 25 %, компанія “Укрсімлізинг”, а також дочірнє підприємство фірми “Ханса-лізинг-Україна” ТОВ “Серго-Гамма-лізинг” – по 30 %, компанія “Укрдержлізинг” - від 30 до 40 %. справедлива” пільгова процентна ставка лізингової маржі повинна бути знижена з 5,8 % на 0,26 п.п. і становити 5,54 %.[1,c.17]

Отже, на нашу думку, для активного впровадження галузевих пропозицій

доцільно користуватись механізмом створення агропромислових фінансових груп (АПФГ). Створення АПФГ дасть змогу забезпечити надійність постачання та збуту продукції, налагодити взаєморозрахунки між їх учасниками, а також такі групи створять умови для об'єднання аграрних, промислових, фінансових, торговельних, страхових організацій, які функціонуватимуть з метою реалізації державних програм, забезпечення реалізації спеціальної галузевої пропозиції для сільськогосподарського виробника, підвищення конкурентоспроможності тощо. Основою для ефективної співпраці може стати стратегія галузевих пропозицій, яка зорієнтована на вирішення реальних проблем сільського господарства, метою якої є вирішення конкретних фінансових проблем клієнта. Галузева пропозиція може формуватись на залученні до співпраці лізингових та страхових компаній, що дасть змогу охопити та вирішити більше коло потреб клієнта. Зазначимо, що така стратегія в основному є найбільш ефективною для розвитку малого та середнього бізнесу. Для великих сільськогосподарських виробників важливий крок має зробити держава, оскільки кредитування потребує злагодженої системи страхування, яка повинна передбачати державні гарантії відшкодування страхових платежів, можливість повернення таких внесків, якщо вони не будуть використані за підсумками поточного року. Також для уникнення зазначених вище недоліків, доцільно створити Державний фонд кредитної підтримки сільськогосподарських товаровиробників та удосконалювати правову базу.

Література:

1. Калніченко Є. Альтернативи кредитуванню// ” Агросектор ”.-2005.-№3(6).-с.17

2. Сайт НБУ bank.gov.ua/Publication/index.ht

3. Лошкарьова О. Система кредитної та фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств в Україні// Фінанси України. – 2005, № 5. – С. 94-100.