Газізова Ю.П.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені М.І. Туган-Барановського

МОДЕРНІЗАЦІЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В ЄС ТА НОВІ «МОЖЛИВОСТІ» ДЛЯ УКРАЇНИ

Незважаючи на суттєві успіхи регіональної політики минулих років, не всі українці сприймали її як еталон. Тому неупереджена оцінка досягнутого зумовила формування нових підходів до втілення ідеї регіональної гармонізації, яка добре вписувалася в рамки економічної моделі, зустрінутої в європейській спільноті не одностайно.

Відповідно до «Політики регіонального та локального розвитку» ЄС (2007-2013 рр.) [3] було виділено такі основні блоки:

1. Конвергенція регіонів

2. Регіональна конкурентоспроможність й зайнятість

3. Європейська територіальна кооперація [3].

Головною метою ЄС на 2007-2013 роки виступає конвергенція регіонів, яка в попередній програмі 2000-2006 рр. мала назву «Сприяння розвиткові та реструктуризації регіонів, що відстають». Фінансовими інструментами при цьому виступають Європейський фонд регіонального розвитку, Європейський соціальний фонд, Фонд згуртування. Підхід до визначення депресивності зберігається лише частково. Як відомо, у 2000-2006 рр. депресивними вважалися регіони з показником до 75% ВВП на душу населення від середнього по ЄС-15, упродовж 2007-2013 рр. такий індекс зберігатиметься і не перераховуватиметься щоразу з розширенням Євросоюзу. Фонд згуртування, діяльність якого поширюється вже на всю спільноту, а не тільки на країни-аутсайдери, використовуватиме також індикатор валового національного доходу з «критичною межею» у 90% від середнього по ЄС-15 (а не по ЄС-27). Можна вважати, що в ході прийняття нової стратегії розвитку ЄС було досягнуто план європейського компромісу щодо згуртування депресивних регіонів старих і нових членів угруповання [1].

Не менш важливою є також друга мета, яка фактично об’єднала дві попередні цілі 2000-2006 рр. ( Підтримка регіонів зі структурними проблемами у сфері соціально-економічних перетворень та Модернізація політики у сфері освіти, професійно-технічної підготовки, зайнятості).

Остання мета включила в себе функції минулих років такі, як: «Інтеррег-ІІІ», «Урбан-ІІ», «Еквал» [1].

Зрозуміло, що розширений ЄС має чимало проблем з розподілом коштів між старими та новими членами. Проте в основі його більше відбиваються конвергентні інтереси всієї Співдружності, аніж «національний егоїзм» найбільш розвинутих держав.

У численних документах досить чітко зазначається, що ЄС розподіляються відповідно до чисельності населення, реального стану економіки, площі території, існуючих соціальних проблем. Незважаючи на всю дискусійність положень про те, що в розподілі фінансових ресурсів ЄС слід ураховувати також інтереси країн-лідерів, які не бажають постійно виступати фінансовими донорами, рішення Європарламенту, Єврокомісії та Ради ЄС все ж таки прийнято на користь нових членів.

Україна, яку було віднесено до Східно-Центральної Європи за новим географічним поділом Європи, має намір вступити до ЄС. Однак, одночасно із зникненням обмежень на рух робочої сили, обумовленої нечуваними темпами руху капіталу, можливе виникнення двох кардинальних проблем:

- гіперконцентрації ділової активності на локалізованих територіях суходолу (як правило, в мегаполісах), що викличе там перевантаженість інфраструктури, дорожнечу життя, загострення міжетнічних конфліктів, уразливість щодо тероризму. Рівень залучення інвестицій та здійснення інновацій у цих мікрорегіонах буде в десятки разів перевищувати показники сусідніх територій;

- занепаду регіонів з традиційною (недиверсифікованою) структурою виробництва та сільських територій, що в обставинах переходу до неоліберальної моделі розвитку і посилення глобальної конкуренції, передусім з боку «нових лідерів» (Індія, Китай), у галузях металургії, хімічної, легкої та харчової промисловості можуть виявити неготовність до відстоювання тих соціальних пріоритетів, які ще у 80-х роках ХХ ст. вважалися досягнутими «раз і назавжди»[2].

Отже, найважливішими напрямками вдосконалення регіональної політики України виходячи з описаних вище глобалізаційних та інтеграційних тенденцій мали би стати зазначені нижче:

- проведення такої регіональної реформи, яка би мала на меті повну ідентифікацію вітчизняних таксонів обласного рангу з європейським рівнем NUTS-II;

- перейти до сучасних європейських механізмів та інструментів регулювання, тобто тих, які діють сьогодні і активність яких збережеться до 2013р.;

- застосувати операційні програми, які частково, за допомогою численних європейських фондів, уже були укладені для цілого ряду областей;

- диверсифікація євро регіонального співробітництва, у тому числі створення нових євро регіонів (передусім морських);

- розробка такої стратегії інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, яка б максимально враховувала специфічні особливості регіонально-локального і нового галузевого підходів, що їх вже запроваджено в ЄС, але поки не зовсім зрозуміли у нас.

Література:

1. Cohension policy 2007-13. Commentaries and official texts. Guide. January 2007, Brussels, p.10

2. Чужиков В., Ільницький Д. Трансформаційні зміни в промисловій структурі ЄС. «Економіка України». – 2006. - №6. – с. 85-93.

3. Інформація щодо підпису «Політики регіонального та локального розвитку» ЄС (2007-2013 рр.) [Електронний ресурс]. – Електрон. текстові данні (54373 байт). – Режим доступу: <http://ec.europa.eu/regioanl_policy.htm>