Флорескул Надія Петрівна

аспірант, Київський національний торговельно-економічний університет

Пенсійне забезпечення у системі соціального захисту населення

У світовій практиці існує "три способи пенсійного забезпечення: 1) за допомогою податків, 2) заощадження грошей (схема фінансування), 3) страхування (купівля зобов’язання щодо отримання частки в майбутньому періоді). Перший спосіб ґрунтується на солідарності поколінь, коли працездатні утримують пенсіонерів. Другий спосіб передбачає, що працівники заощаджують частину своїх доходів і накопичують їх для використання після виходу на пенсію. Третій - сплата пенсійних страхових внесків"[1]. Відповідно до цих способів, у країнах світу трирівнева пенсійна система: солідарно-розподільча, обов'язкового накопичення, добровільного накопичення пенсійних коштів.

Накопичувальна пенсійна система не залежить від демографічних чинників, загрозливих для існування солідарно-розподільчої системи.

Відповідно до системи обов'язкового накопичення працівники та роботодавці зобов'язані перераховувати певну частку заробітної плати на індивідуальні ощадні рахунки. Акумульовані у такий спосіб кошти стають інвестиціями. Вкладники можуть отримувати свої кошти і прибутки по інвестиціях тільки після досягнення пенсійного віку. Така система встановлює пряму залежність розміру майбутньої пенсії від розміру сплачених за трудовий (страховий) стаж внесків, стимулює працівників і роботодавців легалізувати доходи та сплачувати внески в повному обсязі. "Система індивідуальних пенсійних рахунків має ряд переваг: розмір внесків визначає розмір майбутньої пенсії; внески, що робить особа, є її власністю; особа контролює суму накопичених грошей; у разі значних внесків протягом трудової діяльності розмір пенсії буде більшим, аніж за солідарною системою; сприяє створенню гнучкого ринку праці в країні; національна економіка отримає значний фонд довгострокових інвестиційних проектів"[2,с.46-47].

Для тих, хто бажає отримувати додаткові пенсійні доходи, існує система добровільного накопичення, при якій кошти спрямовуються на індивідуальні рахунки у державні, або недержавні пенсійні фонди і теж інвестуються.

Багаторівнева система пенсійного забезпечення страхує від багатьох ризиків за допомогою диверсифікації типів управління (державного і приватного); джерел фінансування (капіталу і праці); інвестиційних стратегій (акцій і облігацій, міжнародних і внутрішніх інвестицій).

Основними складовими всіх сучасних моделей пенсійного забезпечення є:

- соціальна пенсія, яка надається державою незалежно від наявності і величини трудового внеску громадянина; така пенсія надається тим громадянам, які потребують базового грошового забезпечення і не змогли отримати право на трудову пенсію – інвалідам, сиротам, тощо;

- трудова пенсія, яка призначається і виплачується громадянам, виходячи з розміру страхового внеску та трудового стажу (незалежно від принципу, по якому вони обліковуються: солідарно-розподільчий чи накопичувальний);

- додаткова пенсія, яка забезпечується або за рахунок самофінансування громадянином власної майбутньої пенсії з поточного доходу, або за рахунок внесків роботодавця в недержавний пенсійний фонд на персоніфіковані рахунки своїх працівників, або за комбінованою програмою.

Всі ці складові в сучасних моделях пенсійних систем фінансуються двома основними способами: 1) способом "виплати пенсій з поточних надходжень", коли дієздатна і економічно активна частина населення оплачує пенсії попередньому поколінню; 2) створенням спеціального фонду, що забезпечує всі пенсійні виплати у майбутньому за рахунок сьогоднішніх відрахувань.

Особливості функціонування моделей пенсійної системи зобразимо у вигляді таблиці (див.Табл.1.) Існує пряма залежність процента ВВП, що йде на фінансування розподільчої складової від форми пенсійного забезпечення, яка в більшій мірі домінує в конкретній країні. Прогнозні розрахунки показують, що ця залежність буде збільшуватись. Ефективним є розвиток приватного (недержавного) пенсійного забезпечення. Тому у зарубіжних країнах поряд із солідарно-розподільчими системами існують інші пенсійні механізми, що знижують навантаження на видаткову частину державного бюджету, а працівникам дають змогу заощаджувати кошти на пенсію.

Таблиця 1.

Світові моделі пенсійних систем [3, с.94]

Країна	Обов’язкова розподільча складова	Обов’язкова накопичувальна складова	Приватні пенсійні фонди	%ВВП на фінансування розподільчої складової,2000	%ВВП на фінансування розподільчої складової, 2050(оцінка)
Великобританія	*	О	Х	5,1	3,9
Ірландія	Х	О	Х	4,6	9,0
Голландія	Х	О	*	7,9	13,6
Швейцарія	Х	Х	Х	немає даних	немає даних
Данія	О	О	*	10,2	13,2
Швеція	О	*	О	9,0	10,0
Італія	О	*	*	14,2	13,9
Німеччина	О	*	*	10,3	14,6
Бельгія	О	*	*	9,3	12,6
Португалія	О	*	*	11,3	16,0
Іспанія	О	*	*	9,4	17,7
Австрія	О	*	*	14,5	15,1
Греція	О	*	*	немає даних	немає даних
Франція	О	*	*	12,1	15,6

О- домінуюча, Х- має перехідне положення, *- відносно слабка

На сьогодні у сфері національних фінансів солідарна пенсійна система є другою за обсягом після державного бюджету системою акумулювання та розподілу коштів. Тому, формуючи власну модель системи соціального захисту, Україна повинна вивчити та адаптувати досвід інших держав світу, врахувати особливості національної економіки та менталітет.

Список використаної літератури

1. Юрзіца Є. Пенсійна реформа: міжнародні порівняння та досвід Словаччини / Юрзіца Є., Голіаш П. // Економічний Часопис - ХХІ. - 2005. - №3-4. [Ел.рес.]

2. Гура М. Пенсійна реформа: Виклик для України / Гура М.,[за ред. Свєнчіцкі М., Чапко І.,Єрмошенко А.] - К.: АДЦБС ПРООН, 2008. – 68 с.

3. Волинський Г. Про соціальну диференціацію населення / Волинський Г. // Економіка України. - 2008. - № 2. - С. 79-84.