Микитюк О., Швець А., Татарчук О.

Уманський національний університет садівництва

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА СУБНАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Вступ. Проблема активізації інвестиційної діяльності досить широко представлена в наукових статтях, монографіях та інших публікаціях. Загальна їх позиція зводиться до одного найвагомішого аргументу: інвестиційний процес, як і перехід економіки України до нового якісного стану в цілому потребує чіткої але гнучкої програми та безпосереднього державного регулювання. Це знайшло відображення в працях вчених-економістів: Бланка І.О., Бочарова В.В., Музиченка А.С., Недашківського М.М., Данилова О.Д. та інших.

Постановка мети. Мета дослідження полягає у дослідженні теоретичних аспектів інвестиційної діяльності на субнаціональному рівні.

Результати. Розвиток національної економіки безпосередньо пов'язаний із відтворенням основних фондів, тому що задоволення суспільних потреб вимагає реконструкції та технічного переозброєння існуючих чи введення в дію нових основних фондів. Для досягнення цієї мети необхідні інвестиції. Саме тому дослідження теоретичних аспектів інвестиційної діяльності є особливо актуальним на сучасному етапі розвитку економічної думки нашої країни.

У вітчизняній літературі до 1980-х років термін інвестиції для аналізу процесів соціалістичного відтворення практично не використовувався, основною сферою його застосування були перекладені наукові праці закордонних авторів та праці, присвячені дослідженню капіталістичної економіки. Базисним поняттям інвестиційної діяльності був термін “капітальні вкладення”.

У подальшому термін “інвестиції” одержав більш широке поширення в науковій літературі, став використовуватися в нормативних документах. Однак здебільшого інвестиції ототожнювалися з капітальними вкладеннями. Деякі західні економісти теж ототожнюють поняття інвестицій і капітальних вкладень, представляючи їх як “систему відособлених економічних відносин, пов'язаних з рухом вартості, авансованої в довгостроковому порядку в основні фонди, від моменту виділення засобів до реального їх відшкодування” [6, с.6]. Інвестиції (капітальні вкладення) розглядаються в двох аспектах: як процес, що відбиває рух вартості в процесі відтворення основних фондів і як економічна категорія – система економічних відносин, пов'язана з рухом вартості, авансованої в основні фонди від моменту мобілізації коштів до моменту їхнього відшкодування.

Дослідження окремих фаз руху інвестицій призвело до формування двох підходів до визначення їхньої економічної сутності – витратного і ресурсного.

Відповідно до витратного підходу інвестиції розуміються як “витрати на відтворення основних фондів, їхнє збільшення й удосконалення” [11, с.45].

Характерною рисою даного підходу було акцентування уваги на продуктивній стадії руху засобів як вихідного пункту інвестиційної діяльності, зменшення ролі грошової форми обороту основного капіталу, рух якої обмежувався рамками тільки будівельного комплексу. Акцент на витратній стороні інвестицій, ігнорування стадії перетворення ресурсів у витрати, що повинна передувати продуктивної стадії руху засобів, звужували загальний простір руху інвестицій.

Зниження ефективності функціонування адміністративно-командної системи управління призвело до визнання недостатності лише витратного підходу і звертання до ресурсного підходу. В основі останнього лежало виділення другої складової інвестицій – ресурсів. При цьому інвестиції трактувалися як фінансові засоби, призначені для відтворення основних фондів [4; 5].

Відновлюючи роль грошової форми руху засобів як вихідного пункту їхнього обороту, ресурсний підхід разом з тим ігнорував подальший рух ресурсів, їхнє послідовне перетворення у продукт інвестиційної діяльності.

Таким чином, істотний недолік обох підходів полягав у статичній характеристиці об'єкта аналізу, що базувався на виділенні окремих елементів інвестицій – витрат чи ресурсів, обґрунтуванні пріоритету виробничої чи грошової стадій обороту грошових засобів. Це обмежувало можливості дослідження інвестицій як цілісного процесу в ході якого відбувається послідовна зміна різних форм вартості, реалізується динамічний зв'язок між елементами інвестиційної діяльності: ресурси – витрати – доход.

Початок ринкових перетворень в Україні спричинив реформування підходів до аналізу економічних процесів, у тому числі інвестиційної діяльності, посилив інтерес до результатів наукових досліджень у країнах з розвинутою ринковою економікою.

Інвестиції в працях західних економістів розглядаються в єдності двох аспектів: ресурсів (капітальних цінностей) і вкладень (витрат). Найбільш повно даний підхід представлений у працях Дж. Кейнса. В його трактуванні інвестиції – це “частина доходу за даний період, що не була використана для споживання”, “поточний приріст вартості капітального майна в результаті продуктивної діяльності даного періоду” [3, с.50]. Визначення Кейнса найбільше вдало розкриває подвійний зміст категорії “інвестиція”. З однієї сторони вони відбивають потенційний інвестиційний попит – величину нагромадження доходу, а з іншого боку – виступають у формі вкладень (витрат), що визначають приріст вартості капіталу.

Характерними рисами ринкового підходу в розумінні сутності інвестицій є [1, с.10; 2, с.5]:

- Зв'язок інвестицій з одержанням доходу як мотиву інвестиційної діяльності;

- Розгляд інвестицій у єдності двох елементів: ресурсів і витрат;

- Аналіз інвестицій у динаміці.

Тобто інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою наступного його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім для того, щоб компенсувати інвестору відмову від використання наявних ресурсів на споживання у поточному періоді, винагородити його за ризик і відшкодувати йому втрати від інфляції. Джерелом приросту капіталу і рушійним мотивом здійснення інвестицій є одержуваний від них прибуток. Ці два процеси – вкладення капіталу й одержання прибутку можуть відбуватися в різній часовій послідовності:

- При послідовному протіканні цих процесів прибуток одержують після завершення інвестування в повному обсязі;

- При рівномірному їх протіканні одержання прибутку можливе до повного завершення процесу інвестування;

- При інтервальному протіканні цих процесів між періодами завершення інвестування й одержанням прибутку проходить певний час (тривалість цього часового лага залежить від форм інвестування й особливостей конкретних інвестиційних проектів).

Основою індивідуального кругообігу інвестицій на підприємстві є його інвестиційна діяльність.

Інвестиційна діяльність має й регіональний аспект, що розкривається через аналіз таких категорій як “регіон”, “регіональний інвестиційний комплекс”.

В основі теорії економіки регіонів лежить теорія просторової економіки, що закладена І. Тюненом, А. Вебером, А. Кльошем, В. Кристалером, М. Некрасовим та іншими.

М. Некрасов розглядав регіон як велику територію країни з більш-менш одно типовими природними умовами та характерним напрямом розвитку продуктивних сил на основі співвідношення комплексу природних ресурсів і відповідною наявною та перспективною матеріально-технічною базою, виробничою та соціальною інфраструктурою [10, с.5].

Існують й інші погляди на трактування цієї категорії, згідно з якими економічний регіон – це виробнича підсистема з розвинутими внутрішніми зв’язками, яка має свою спеціалізацію в загальнодержавному масштабі.

За радянських часів панувало декілька підходів до трактування регіонів та регіональної економіки. З одного боку, регіон розглядався як цілісна частина господарства країни з певною територією, яка характеризувалася своєю спеціалізацією, з другого, поняття регіональної економіки вивчалося окремо від розміщення продуктивних сил [10, с.5].

Сучасне трактування категорії “регіон” повинно враховувати, по-перше, внутрішньорегіональну єдність соціально-економічних процесів, історичну та культурну самобутність, по-друге, тенденцію до регіоналізації економіки.

Необхідно зазначити, що основною таксономічною одиницею в Україні є адміністративна область. Разом з тим українськими економістами обґрунтовано концепцію економічного районування, що має дещо укрупнений зміст. Згідно з нею таксономічна сітка з елементами територіальної структури складається з таких економічних районів (макрорегіонів): Карпатський, Подільський, Поліський, Східний, Донецький, Придніпровський, Центральний, Причорноморський.

Можна погодитись з авторами [9], які при аналізі категорії “регіон” виділяють й низовий ієрархічний територіальний рівень регіону – адміністративний район. Мова йде про адміністративно-територіальні одиниці в структурі регіону, які є невід’ємною його частиною (рис.1).

макрорегіон

регіон

мікрорегіон

Рис.1. Співвідношення макро- та мікрорегіону

За часів командно-адміністративної економіки як вихідні економічні об’єкти державного управління розглядалися територіально-виробничі комплекси. Одним з видів територіально-виробничих комплексів є регіональні інвестиційні комплекси (РІК). Питання сутності цієї категорії аналізували вчені-економісти як радянського, так і сучасного періодів.

Так, деякі дослідники [9, с.21] виділяють п’ять основних блоків у структурі РІК: інвестори, промисловість, проектно-дослідні організації, будівельна індустрія, інфраструктура.

На нашу думку недоцільно в структурі РІК окремим блоком виділяти будівельну індустрію, яка є однією з галузей промисловості. Акцентування уваги на будівельній індустрії більше притаманно економічній теорії адміністративно-командної економіки, коли капіталовкладення ототожнювали з інвестиціями. На сучасному етапі розвитку світової економіки вагоме місце у міжнародному русі капіталу відіграють портфельні інвестиції. Тому вважаємо за необхідне виділити інституційний елемент РІК. В цьому випадку РІК схематично можна зобразити як систему з чотирьох основних елементів (рис.2).

Рис.2. Структура регіонального інвестиційного комплексу

Отже, на нашу думку, регіональний інвестиційний комплекс можна визначити як сукупність юридичних та фізичних осіб-інвесторів регіону, метою яких є обслуговування інвестиційного процесу.

Висновки. У процесі дослідження було обґрунтовано та сформульовано положення, які конкретизують наукову новизну статті:

- проаналізовано теоретичні аспекти та узагальнено погляди вітчизняних і зарубіжних вчених на категорії “інвестиції”, “регіон”;

- уточнено зміст категорії “регіональний інвестиційний комплекс”, запропонована та обґрунтована його структура.

Теоретична і практична значимість полягає у тому, що одержані в результаті дослідження теоретичні положення сприятимуть поглибленому розумінню категорій “інвестиції”, “регіон”, ”регіональний інвестиційний комплекс”.

Література:

1. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – К.: ИТЕМ ЛТД, “Юнайтед Лондон Трейд Лимитед” 1995. – С.10

2. Бочаров В.В. Финансово-кредитные методы регулирования рынка инвестиций. – М.: Финансы и статистика, 1993. – С.5

3. Кейнс Дж. Общая теория . – Петрозаводск: Петроком, 1993. – С.50

4. Комаров И.К. Новая инвестиционная политика и строительство. – М.: Мысль, 1971. – 121 с.

5. Лопатников Л.И. Краткий экономико-математический словарь. – М.: Наука, 1979. – 230 с.

6. МакКонелл, Брю Экономикс. – М.: , . – С.6

8. Музиченко А.С. Державне регулювання інвестиційної діяльності. - К.: Науковий світ, 2001. - 345 с.

9. Недашківський М.М., Данілов О.Д. Інвестиційні процеси в Україні: Навчальний посібник. – Ірпінь, 2001. – 178 с.

10. Сологуб О.П. Регіональна економіка: потенціал і продуктивність. – К.: Науковий світ, 1999. – 127 с.

11. Хачатуров Т.С. Эффективность капитальных вложений. – М.: Экономика, 1979. – С.45