Ніколаєв Володимир Олександрович

НТУУ «КПІ», Україна

КЛАСТЕРИЗАЦІЯ ЯК АЛЬТЕРНАТИВА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Найбільш гострою проблемою національної економіки на сьогодні залишається подолання економічної кризи. Під впливом негативних світових тенденцій, які на даний час склалися у світовій економіці, в тяжкому фінансовому стані опинилися провідні галузі вітчизняної економіки: машинобудування, хімічна та легка промисловість, харчова промисловість, будівельна галузь, ряд підприємств переробної галузі та ін.

У такій складній економічній ситуації особливого значення набувають питання, що стосуються покращення ефективності виробництва, досягнення високих економічних показників при найбільш раціональному використанні ресурсів, поліпшення інвестиційної привабливості та підвищення конкурентоспроможності підприємств. Для вирішення цих завдань необхідно здійснити комплексне організаційно-економічне забезпечення діяльності підприємств.

В основі організаційно-економічного механізму забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможності підприємств має лежати стратегія, як сукупність (набір, комплекс, система) заходів, спрямованих на посилення (стимулювання) ключових компетенцій, розвиток конкурентоспроможних виробництв, динамічних можливостей і нейтралізацію недоліків діяльності.

Існуючі недосконалі форми організаційно-економічного забезпечення діяльності вітчизняних підприємств необхідно вдосконалювати та розвивати на засадах інтеграції і диверсифікації (виробничої, галузевої та функціональної).

Власне, відпрацювання механізмів інтеграції та диверсифікації капіталів (особливо промислового і фінансового) знаходить своє втілення та реалізацію у створенні кластерів.

Кластери є організаційно-економічною інновацією. Це кооперовані самодостатні підприємницькі структури, які сформовані на основі поділу праці і спеціалізації, але одночасно є технологічно та інфраструктурно об’єднані між собою для виробництва та реалізації певних видів продукції, надання послуг чи виконання робіт (а це вже їх загальна галузева спеціалізація). Отже, кластер є добровільним об’єднанням на кооперативних засадах юридично-автономних підприємницьких структур (пов’язаних технологічно і за територіально-географічним розташуванням) у певній сфері підприємництва (галузі чи загалом суміжних галузях) з метою виготовлення конкурентоспроможної продукції, на яку існують адекватний попит і ринки збуту, та отримання та особистої економічної вигоди від її реалізації. Спрощено – це набір виробництв, чиї взаємовідносини представляють собою модель «покупець – постачальник» та «постачальник – покупець».

Кластеризація створює умови для розвитку інноваційної діяльності, підвищення продуктивності та рентабельності у першу чергу сектору малих і середніх підприємств, сприяють підвищенню ролі регіонів, створюють основу для притоку іноземних інвестицій, розвитку малого і середнього підприємництва, підвищення гнучкості та мобільності компаній, створення широкого спектру мережевих структур, навчання підприємців.

Для формування кластерних мереж необхідні відповідні умови. По-перше, це демократизація і децентралізація, без яких неможливі внутрішні мережні процеси, комунікація і участь в об’єднанні багатьох автономних, незалежних фірм. По-друге, необхідно застосувати такі методи реалізації промислової політики, які б забезпечили створення інноваційного конкурентоспроможного середовища. По-третє, обов’язково розробляти глобальну стратегію, що означає бажання бізнесу вийти за межі своєї території і конкурувати у глобальному масштабі.

У багатьох країнах світу кластеризація як елемент механізму організаційно-економічного забезпечення в різних формах (промислові кластери, промислові райони, регіональні кластери, бізнес-мережі), на різних рівнях (від виробничих місцевих (регіональних) до промислових мегакластерів, від малих мереж МСП в обмежених географічних районах до національних мегакластерів (Франція, Люксембург, Данія, Фінляндія, Латвія, Литва, Словенія)), за різними напрямами галузевої спеціалізації (видобування та оброблення природних ресурсів, промислове виробництво і транспорт, надання послуг у т.ч. фінансових тощо), за різних рівнів як територіальної, так і галузевої диверсифікації, чи навпаки, спеціалізації (охоплювати тільки частину одного місцевого регіону або перетинати межі двох чи декількох регіонів, бути вузько- або широко спеціалізованим тощо) та різною структурою (типом) взаємодії суб’єктів в межах кластеру (оптимізація ефективності, пов’язаність ринків, розподіл ринків, розподіл виробничих процесів, загальні технології, системи взаємозв’язку, контроль над збутом, унікальні властивості підприємств) тощо, пройшла успішну апробацію та дає непогані результати. Так в США більше 50% підприємств належать до регіональних кластерів і максимально використовують їх ресурсний (природний, кадровий і інтеграційний) потенціал (61% ВВП США виробляється в кластерах). Майже повністю є кластеризованими промисловості Австрії, Фінляндії, Швеції та ін.

Отже, в світі кластеризація визнана як один з найефективніших механізмів підвищення конкурентоспроможності, інноваційного потенціалу та зростання місцевих малих і середніх підприємств на засадах галузевої регіональної спеціалізації та технологічно-маркетингової кооперації. Підприємства отримують численні переваги в процесі кластеризації, а тому на неї варто звернути увагу як на альтернативу організаційно-економічного забезпечення діяльності вітчизняних підприємств.

Література:

1. Ковтун О.І. Організаційно-економічні альтернативи забезпечення конкурентоспроможності регіональних господарських систем // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип.19.12. – С. 207-219.

2. Бойко Л.І., Кудря С.В. Кластери як одна з ефективних форм співробітництва // Економічний простір. – 2009. – №22/1. – С. 327-331.