Чернобай Т. О.

Науковий керівник : к. е. н., доцент Іваненко І. А.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Участь України у міжнародній трудовій міграції

На сучасному етапі розвитку України нагальною проблемою є демографічна ситуація, а саме негативна динаміка народжуваності, смертності, сальдо міграції. Участь країни у міжнародній трудовій міграції відіграє провідну роль у даній проблемі.

Інститутом демографії та соціальних досліджень НАНУ за участю Державного комітету статистики України був розроблений Комплексний демографічний прогноз України на період до 2050 р. До його складу увійшов і прогноз міграцій. Так, середній варіант прогнозу передбачав додатне сальдо міграційного обміну з країнами СРСР відповідно до тенденцій останніх років, другу хвилю повернення до України раніше депортованих народів, розвиток імміграційного впливу з країн, що розвиваються (до 45-53 тис. осіб на рік). Згідно прогнозу, сальдо зовнішньої міграції поступово зростатиме, досягнувши максимуму наприкінці 2020-х років (+90 тис. осіб), а потім дещо зменшиться до 73-77 тис. Його величина у другій половині прогнозного періоду забезпечуватиметься за рахунок афро-азіатських країн. У разі ж реалізації низького варіанту, до 2015 р. слід очікувати сплеску вибуття за межі колишнього СРСР, а після – значних міграційних втрат в обмін населення з Росією. Сальдо міграцій буде від’ємним упродовж більшої частини прогнозного періоду, додатковий міграційний баланс спостерігатиметься лише у 2020-2035 роках, коли припиниться сплеск еміграції на Захід і сформується потік прибуття зі Сходу.

Сьогодні Україна виступає міграційним донором, що виражається як у тимчасовій міграції з метою заробітчанства, так і у переїзді на постійне місце проживання. Відомо, що масова міграція є загальносвітовою тенденцією сучасності. Сьогодні від 150 до 175 млн. осіб (тобто понад 3% населення Землі) живуть за межами країн свого походження, із них українці становлять понад 10% від загальної кількості мігрантів у світі, тобто понад 20 млн. українців постійно проживають за межами своєї батьківщини і є вже громадянами інших держав.

Причинами зростання еміграції з України є як історичні чинники, так і недосить сприятлива економічна ситуація в Україні. Ще в період існування СРСР на нафтогазових промислах Сибіру вихідці із західної України складали 20-30% від загальної кількості працюючих. З прийняттям незалежності в економіці відбулися значні структурні зміни. У 1990-х роках почалася еміграція значної частини працеспроможного населення в пошуках робочих місць. Наразі економічна ситуація не є кращою: падіння рівня і якості життя, нестача робочих місць, низька заробітна платня, інфляція, що веде до росту цін на продукти харчування, медичне обслуговування, навчання.

У багатьох випадках метою виїзду за кордон є підвищення добробуту, вирішення житлового питання, фінансування навчання тощо. Опитування працівників-мігрантів дає можливість встановити ієрархію мотивів, які зумовлюють поїздки за кордон:

– заробіток задля поліпшення житлових умов;

– придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку;

– заробіток задля задоволення поточних життєвих потреб;

– накопичення коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах;

– накопичення стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвиток своєї справи;

– мотиви нематеріального характеру (побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо).

Основними сферами зайнятості працівників-мігрантів є будівництво, сільське господарство, домашнє господарство, сфера торгівлі та сервісу. Гострою є також проблема «витікання умів», адже за кордон виїжджають вчені, викладачі, спеціалісти в області медицини та високих технологій.

Важливо, що чим стабільнішим буде національне бізнес-середовище і динамічнішим ринок, тим сильніші будуть мотиви іммігрантів повернутися на батьківщину.

Явище трудової міграції потребує активного втручання держави. Основний зміст політики держави у відповідній сфері має полягати у мінімізації її негативних наслідків, максимальному використанні позитивних для громадян (у т. ч. працівників-мігрантів) та суспільства результатів. Політика регулювання трудової міграції має виходити з того постулату, що право громадянина виїжджати за рубіж є невід’ємним від його права на гідний рівень життя вдома, тобто право мати роботу або власну справу, яка б дозволяла реалізувати себе, забезпечити добробут сім’ї.

Література:

1. Прогноз демографічного розвитку України до 2050 року // Соціальна політика. – 2008. – № 9. – с.4-10.

2. Заробітчанство: морально-етичний аспект соціальної проблеми // Людина і праця. – 2008. – № 8. – с.17-18.