Економічні науки /15. Державне регулювання економіки

Міланін О.В.

Донецький державний університет управління, Україна

Державне регулювання галузі житлового будівництва: обґрунтування стратегії адаптації житла до навколишнього середовища

Державне регулювання галузі житлового будівництва в Україні засновано на принципах реактивного стратегічного планування та спрямовано на вирішення актуальних соціальних та економічних завдань. В якості завдань розвитку галузі визначено формування нормативно-методичної та проектної бази для будівництва доступного та соціального житла. Проте, стратегічний аспект планування розвитку галузі, спрямований на адаптацію суспільства до впливів зовнішнього середовища, розроблений недостатньо.

Споконвічно, метою житлового будівництва було збільшення адаптаційних можливостей індивіду, та суспільства в цілому, у взаємодії із навколишнім середовищем. В процесі подальшого розвитку, держава при розробці стратегії житлового будівництва ставила цілі та завдання, що відповідали пріоритетним напрямкам економічної та/або соціальної політики. На сучасному етапі, з урахуванням кліматичних змін, значення яких можна вважати суттєвим для процесів життєдіяльності людини, слід повернутися до первісного змісту та призначення цієї галузі економіки – забезпечення виживання членів суспільства у довгостроковій перспективі шляхом адаптації до впливів навколишнього середовища. Цим потребам в найбільшому ступені відповідає стратегія адаптації житла до навколишнього середовища, яка передбачає як стійкість будівельних споруд до зовнішніх впливів, так і їх автономність і низьку ресурсовитратність.

Стратегія адаптації житла до навколишнього середовища реалізується за допомогою розробки та впровадження відповідних функціональних стратегій: організаційної, технологічної і фінансової, які, у свою чергу, визначаються станом зовнішніх детермінант – екологічного, соціального, економічного та технологічного.

Екологічний детермінант обумовлює наступні зміни в стратегії розвитку будівельної галузі: 1) автономізацію житла; 2) відповідність житла технічним вимогам, що забезпечують його стійкість до впливів зовнішнього середовища; 3) формування сучасної інфраструктури по мережному принципу, з можливістю адаптації житла до природних катаклізмів.

Соціальний детермінант характеризує політику держави по відношенню до розвитку суспільства, спрямовану: 1) на підтримку існуючої тенденції «старіння» населення і збільшення якості життя при природному ході демографічних процесів; 2) або на стимулювання тенденції збільшення народжуваності шляхом будівництва доступного житла для молодих родин. В цілому, повернення стратегії розвитку галузі житлового будівництва до її первісного змісту і значення – збільшення адаптаційних можливостей індивіду та забезпечення його виживання у навколишньому середовищі – є основним стратегічним напрямком в період глобальних кліматичних змін.

Технологічний детермінант характеризується рівнем розвитку будівельних технологій, наявністю нових будівельних матеріалів, адекватним сучасним вимогам до якісного житла. Технологічний детермінант визначає можливість будівництва житла, що відповідає заданим вимогам, і його вартість. Тому цей детермінант характеризує технологічну і фінансову функціональні стратегії.

Економічний детермінант визначає вплив економічного розвитку на процес житлового будівництва в контексті розміщення продуктивних сил. Відома пряма залежність житлової забудови територій від базових факторів виробництва, від рівня технологічного укладу, що домінує в рамках заданої національної економіки. Виходячи з цього, у перехідні періоди економічного розвитку виникають нові передумови для стратегії житлової забудови, що визначає і сам тип будинків і комунальної інфраструктури.

Аналіз екологічної, соціальної, економічної і технологічної детермінант зовнішнього впливу, які визначають стратегію розвитку житлового будівництва в Україні, довів, що вплив економічного детермінанту характеризується зміною клімату, збільшенням амплітуди температур; соціальний – полягає у забезпеченні пріоритетів підвищення якості життя і збільшенні народжуваності; економічний – у необхідності прогресивного економічного розвитку, становлення інформаційної економіки та формування п’ятого технологічного укладу; технологічний – характеризується появою нових матеріалів і технологій будівництва, що забезпечують енергоефективність житла, його автономізацію.

В результаті можна сформулювати наступні основні принципи стратегії адаптації житла до умов зовнішнього середовища: кліматична домінанта, деурбанізація, автономізація інфраструктури і енергоефективність, масовість.

Процес впровадження стратегії адаптації житла до умов зовнішнього середовища потребує удосконалення підходів до формування технологічної, фінансової і організаційної функціональних стратегій розвитку галузі.

Технологічна стратегія передбачає застосування будівельних технологій, що збільшують стійкість житлових будинків до впливів зовнішньої середовища – підвищення енергоефективності, врахування аеродинаміки будинків, застосування блокових конструкцій у будівництві. В рамках технологічної стратегії особливу увагу варто приділити забезпеченню оптимальної аеродинаміки будівель. Аеродинамічні завдання, які необхідно вирішувати на стадії проектування, передбачають: розрахунок навантаження на фасад будинку; вплив вітрових потоків; резонансні шуми; оцінку впливу будинку на аеродинамічний режим прилягаючої території; утворення снігозаносів у районі будинку; вплив снігу і льоду на фасадні конструкції.

Фінансова стратегія, що визначає можливості довгострокового інвестування житлового будівництва, а також заходи щодо державного цінового регулювання передбачають встановлення максимальної ціни 1 м2 житла на законодавчому рівні, а також державне регулювання вартості земельних ділянок у напрямку її граничної мінімізації.

Організаційна стратегія полягає в активізації функції науково-обґрунтованого планування територіальної забудови міст і районів на основі прогнозу розвитку продуктивних сил, а також – функції прогнозування кліматичних змін на заданій території та формування нормативів та технологій будівництва, здатних забезпечити стійкість та ресурсну ефективність житлових будинків на визначеній території. Таким чином, процес стратегічного планування розвитку галузі житлового будівництва трансформується від функціонального, внутрішньогалузевого – до системного, загальнодержавного, що потребує формування комплексної стратегії розвитку галузі житлового будівництва в умовах змін характеристик зовнішнього середовища.

Література:

1. Минцберг Г. Стратегический процесс / Г.Минцберг, Дж. Б. Куинн, С.Гошал; пер. с англ. под ред. Ю.Н.Каптуревского. – СПб.: Питер, 2001. – 688 с.

2. Акофф Р. Акофф о менеджменте / Расселл Л. Акофф; пер. с англ. под ред. Л.А.Волковой. – СПб.: Питер, 2002. – 448 с.

3. Томпсон А.А. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратегии / А.А.Томпсон, Дж.А. Стрикленд; пер. с англ. под ред. Л.Г.Зайцева, М.И.Соколовой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 576 с.