викл. Татомир І.Л.

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

ВЕКТОРИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ В УМОВАХ ШВИДКИХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН

Теорія і практика мотивації праці перебувають в постійному розвитку, а тому з часом обов’язково з’являються все нові проблеми, що потребують розв’язання, і виникає необхідність у безперервному оновленні знань з питань становлення і розвитку нових методів стимулювання. Складність завдань для дослідників цього напряму полягає у недостатності практичних навичок, щодо вирішення множини суперечностей. З позиції врахування сучасних підходів пропонуємо розглядати мотиваційну систему як незмінний елемент механізму незворотної трансформації, заміщення методів примусу (експлуатації) спонукальними чинниками, оскільки остання не просто обмежує прояв демотивації, а й ліквідує її джерела, замінюючи їх іншими відносинами між індивідами у сфері трудових відносин. Використання еволюційних та інших теорій фундаментальною економічною доктриною сприятиме створенню ґрунтовної бази, яка дозволить чітко визначити напрям процесу формування і розвитку мотиваційної системи, шляхи та методи посилення її впливу на поведінку працівників.

В умовах побудови інформаційного суспільства, це перш за все, виокремлення принципу залежності заробітної плати від рівня освіти і кваліфікації. Освітній фактор слід розглядати як важливу детермінанту мотиваційної системи, який суттєво спрацьовує на рівні особистих переваг і його внесок не можна ігнорувати. На користь цієї думки промовисто говорить більшість дослідників. Так, Зянько В.В. наполягає на тому, що потрібно більше коштів вкладати в освіту, науку та на інноваційне перетворення економіки, стимулювати творчість, конструкторську і винахідницьку діяльність, вміння знаходити неординарні рішення і брати на себе відповідальність за їх практичне втілення [1, с. 298]. Зараз людина більш критично та вимогливо відноситься до рівня та якості своєї освіти. Існує тісний зв’язок між визнанням особистісно орієнтованої цінності освіти і тенденцією до розуміння її як неперервного процесу протягом всього життя людини. Освіта не тільки підтримує на певному рівні цінності суспільства, але й збагачує та розвиває їх, що набуває виключної значущості в умовах глобалізації.

На нашу думку така можливість рости і розвиватись збагачуючись інтелектуально зводить до мінімуму виникнення синдрому «професійного вигорання», який зумовлений насамперед, одноманітною та надмірно структурованою роботою. Так, видатний російський вчений М.Д. Рахлін [2, с.15] виділяє три типи внутрішньої мотивації до навчання: утилітарна мотивація, мотивація престижу та мотивація, при якій знання перетворюються в самоціль. Утилітарна мотивація може бути вузькою, що визначається лише особистими потребами людини, та широкою, при якій потреби людини пов’язані з потребами соціальними. В обох випадках вона породжується соціально-професійною практикою людини та появою у неї бажання цю практику удосконалювати. Мотивація престижу – теж стимул для включення людини до навчання, оскільки в даному випадку він отримує задоволення, виокремлюючись серед оточуючих його людей, які до даного навчання не залучені.

У цьому зв’язку актуальними постають питання щодо забезпечення збалансованого розвитку цих процесів, які повинні враховуватися в аналізі ступеня задоволеності працівником діючою системою стимулів, а також слугувати підґрунтям для формування більш дієздатної мотиваційної системи. Побудова останньої залежить від зміни інтересів працівників, виступаючи формою реалізації їх потреб, які трансформуються в процесі цивілізаційного розвитку, змінюючи, при цьому характер і акценти. Важливість виявленої закономірності демонструє необхідність виходу за традиційні для вітчизняної науки стереотипи пошуку зв’язків між рівнями задоволення потреб.

Збагачуючись предметно мотиваційна система розширює інструментальний апарат, лобіюючи певні економічні (матеріальні) та соціальні пріоритети, які визначають ступінь її дієздатності та навколо яких формується сприятливе середовище для розвитку працівника. Проте економічний ефект не повинен ставитись як предмет її пріоритетної ціннісної орієнтації. Конкретне співвідношення стимуляторів і дестимуляторів визначає сутнісне наповнення форм і методів мотивації праці з ціннісними структурами свідомості працівника. Результати незбалансованого стимулювання знаходять своє відображення у калейдоскопі змін видів трудової діяльності, породжених викликами інформаційного суспільства.

У теоретичному науковому вимірі жорстке розмежування систем мотивації праці, які б базувались виключно на матеріальних чи нематеріальних стимулах являється безперспективним. Відкидаючи їх дуалістичний характер зазначимо, що в динаміці матеріальна мотивація забезпечує захист працюючих шляхом задоволення базових потреб, а нематеріальна – передбачає адаптацію працівника до нових умов, що призводить до зміни амплітуди впливу кожної із них. Подібний поділ є необхідним лише для розробки теоретичної моделі стимулювання трудової активності та удосконалення певних напрацювань, на базі яких можна було б дослідити нові сторони впровадження у життя феноменів глобального інформаційного суспільства, які слугують виразником нових морально-етичних принципів сучасної історичної доби.

Значущість подальших досліджень у цьому напрямку зумовлена тим, що в українському світогляді інтелект, освіта, професійний досвід, соціальна мобільність беззаперечно визнаються основним ресурсом соціально-економічного розвитку. Суспільна думка трансформується у засіб професійного вивчення додаткових індикаторів конкурентоспроможності праці, це перш за все здатність до креативності та інновацій у професійній діяльності і соціальному житті, запорукою якої є високий творчий потенціал суспільства. Інноваційний поступ системи мотивації праці забезпечить прогресивні зміни в мотиваційній структурі працюючих, поряд з цим піддаючи критиці загальноприйняті інтерпретації норм економічної поведінки та домінуючі принципи господарської етики.

Література

1. Зянько В.В. Інноваційне підприємництво: сутність, механізми і форми розвитку. Монографія / В.В. Зянько. – Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2008. – 397 с.

2. Матвієнко О.В. Теорія і практика підготовки спеціалістів з інформаційного забезпечення системи управління невиробничою сферою: автореф. дис. … докт. пед. наук: 13.00.04 / О.В. Матвієнко; Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. – К., 2005. – 40 с.

Авторська карточка

П.І.Б.	Татомир Ірина Любомирівна
Домашня адреса (поштовий індекс)	82300 обл. Львівська, м. Борислав, вул. С. Бандери 95
Мобільний телефон	8 096 256 43 57
Місце роботи (установа, кафедра)	Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, кафедра економіки
Посада	Викладач кафедри економіки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка
E-mail	Tatomur@gmail.com
Секція	Економічна теорія