Экономика/15. Государственное регулирование экономики

Мартинюк І. Г., Мариняк Т.В.

Науковий керівник – Господінова О. І.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

Місце держави в управлінні економікою України

Актуальність теми. Глибока криза, у якій опинилася Україна на початку 90-х рр. ХХ ст. після здобуття незалежності, безуспішність ліквідації її наслідків до цього часу свідчать про неадекватність прийнятого варіанта економічних реформ вимогам часу та умовам країни, зумовлює необхідність створення іншої концепції реформування, що докорінно відрізняється від нинішньої [3].

Вітчизняний досвід реформування економіки свідчить, що не можна розраховувати на те, що ринок сам усе залагодить, тому що ринки не завжди діють ефективно, особливо в сучасному виробництві. Аналіз ролі держави, форм і методів його впливу на економіку показує виправданість активного втручання держави в національну економіку.

Отже, як бачимо дана тема є досить актуальною, особливо на сьогоднішній день, і потребує детального розгляду.

Мета. Метою даної роботи є дослідження системи державного управління економікою в умовах становлення ринкових механізмів, зокрема в Україні, та визначення основних напрямів заходів щодо удосконалення державної економічної політики.

Дослідження основної літератури. Питаннями державного регулювання розвитку національного ринкового господарства займалася низка відомих вітчизняних учених: С. О. Біла [1], В. Г. Бодров, В. Є. Воротін, Л. І. Дідківська, Л. С. Головко та ін. теоретично обґрунтували необхідність активного державного впливу на розвиток національної економіки.

Основний матеріал. Розглянувши досвід багатьох країн з економікою, що трансформується, ми дійшли висновку, що якісні перетворення цих країн організовується у трьох основних напрямках:

1. Лібералізація господарських відносин або зняття обмежень у функціонуванні ринку, шляхом демонтажу організаційних структур і механізмів директивного планування і централізованого розподілу ресурсів. Щодо України, то воно було досягнуте ще на початковому етапі реформування її економіки;

2. Інституціональні зміни, які пов’язані з реформуванням відносин власності, становленням самостійних суб’єктів ринку і створенням його інфраструктури. Це завдання потребує більш тривалого часу для виконання, і в Україні воно досягнуто частково;

3. Позитивні зрушення в розвитку реальної економіки,заради яких власне і формується ринковий механізм. Даний напрям є найбільш складним і довгостроковим. Тут розглядаються такі проблеми:

- подолання кризового спаду і вихід на режим стійкого зростання;

- демілітаризація і принципова зміна структури суспільного виробництва, реконструкція його матеріально-технічної бази і застосовуваних технологій;

- органічне і рівноправне включення національної економіки в світову.

Опираючись на дані напрями можна сказати, що для української економіки стратегічною метою є підготовка передумов, для вже початого розвинутими країнами переходу від сучасної індустріальної стадії розвитку господарства, до постіндустріальної, інформаційної стадії. Світовий досвід у цьому напрямі свідчить про важливу роль держави в процесі підготовки і переходу до постіндустріального суспільства[2].

Протягом минулого століття державне втручання в економіку було активним, однак деякі економісти, не заперечуючи активної ролі держави, вважають, що її масштаби повинні бути мінімальними, а її втручання в економіку – гранично обмеженим.

Попри всі негативні наслідки державного втручання в економіку, держава покликана відігравати активну роль у регулюванні економічних процесів, у забезпеченні стабільного економічного зростання, необхідного для економічної безпеки країни, вживанні заходів соціального захисту населення і його соціального забезпечення.

Зокрема з цієї позиції, можна виділити такі фундаментальні проблеми як:

- вироблення реалістичної економічної політики;

- підтримка розвитку освіти, охорони здоров’я, а також галузей національної економіки у період реструктуризації;

- забезпечення законності і порядку;

- забезпечення захисту навколишнього середовища.

Там, де держава має у своєму розпорядженні незначні можливості, напрямки державного впливу повинні реально аналізуватися і контролюватися. При цьому під ефективністю державного впливу повинні розуміти результат використання державного потенціалу для задоволення попиту суспільства на відповідні блага.

Для цього необхідно активізувати суспільні інститути, які б за допомогою ефективних норм і обмежень дозволили стримувати свавілля влади і боротися з корупцією. Слід зазначити, що дані інститути повинні функціонувати в умовах достатньої конкуренції.

Досвід розвитку економіки інших країн показує, що ринок і уряд повинні взаємно доповнювати один одного. Тому всі заходи і рішення уряду повинні бути передбачувані в реальному відрізку часу. Крім того, послідовність їх здійснення є важливою для залучення інвестицій, які так потребує українська економіка. Політика держави має бути спрямована не просто на сприяння економічному зростанню, але і на забезпечення справедливого розподілу результатів ринкового розвитку [4].

Зміна і коректування економічного курсу являє собою не набір окремих рішень, а складний механізм вбудовування всіх процесів у єдину систему. Ці зміни варто направити на поступовий перехід від змішаної до соціально орієнтованої економіки, що передбачає:

- досягнення сучасних характеристик якості життя населення.

- формування для цього інноваційних способів виробництва;

- створення багатоукладної, соціально орієнтованої ринкової економіки;

- посилення ролі держави в регулюванні соціальних і економічних процесів;

- зміцнення інфраструктури, включаючи стабільну й таку, що користується довірою населення, фінансово-банківську сферу;

- перехід до системи соціального партнерства працівників, підприємців, держави.

Сучасна економічна наука формує новий перехід до побудови систем державного регулювання на рівні країни і регіонів. При цьому державне регулювання варто розглядати як діючий засіб вирішення соціальних і економічних завдань в умовах ринкових відносин, що розвиваються. З урахуванням зазначеного на наш погляд, доцільно, виходячи з об’єктивних закономірностей і форм їх прояву в реальних умовах регіональної галузевої економіки, економіки окремого підприємства, особливостей їх функціонування, а також, на основі аналізу соціально-економічних і організаційних проблем управління в сучасних умовах господарювання.

На сьогодні першочерговою задачею органів державного управління, на наш погляд, є пожвавлення інвестиційної активності. Реальним економічним джерелом нагромаджень у народному господарстві повинні стати ті галузі промисловості, на продукцію яких сьогодні є попит усередині країни або на світовому ринку, тобто автомобілебудування, харчова промисловість, сировинні і прямо поєднані з ними галузі. Моделі продовження реформ і їх втілення в стратегії економічної політики держави мають забезпечити в першу чергу реалізацію конкурентних переваг цих галузей.

Специфіка державної реформаційної стратегії в Україні полягає ще й у тому, що ця стратегія об’єктивно повинна мати іншу опору на мікроекономічному рівні, особливо в промисловості й у банківській сфері, у порівнянні з іншими країнами, що переходять до ринку. У силу особливостей вітчизняної народногосподарської структури основними мікроекономічними суб’єктами й опорою державної промислової політики мають стати не стільки малі підприємства (хоча їх безумовно необхідно по можливості заохочувати і підтримувати з метою насичення українського ринку і формування на ньому конкурентного середовища), скільки великі промислові і банківські комплекси, а також фінансово-промислові групи. Основою для такого розвитку покликана стати модель змішаної економіки при активній регулюючій ролі держави. Наступний перехід до соціально орієнтованих моделей ринкового господарства потребує тривалого процесу перетворень в економіці, створення реального конкурентного середовища, пожвавлення внутрішнього попиту й активізації промислової політики як головного засобу державної підтримки реального сектора.

Висновок. Отже, ми дійшли висновку, що на сьогоднішній день економіка України потребує активного втручання збоку держави. Зокрема це стосується ринкових перетворень, які потребують переміщення матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у ті галузі, що можуть забезпечити економічне зростання для країни.

Список використаної літератури

1. Панасюк Б. Я. Державне регулювання економіки як мистецтво. // Фінанси України. №5-2008-с.42-55.

2. Коротков Е. М.Антикризове управління-М.:Инфра-М,2005-619ст.

3. Кругляк А. М. Роль держави в підвищенні ефективності антикризового управління економікою // Економіка та підприємство – № 6 - 2007 – 73-80 с.

4. Кондратов О. М. Сучасні тенденції розвитку державного регулювання економіки а Україні // Економіка та держава № 3 – 2007. с. 52-54