Педагогічні науки / 6.Соціальна педагогіка

К. пед. н. Лемко Г.І., Матіїв К. З.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Вивчення проблеми важковиховуваності підлітків у сучасній загальноосвітній школі

Незаперечним фактом є те, що однією з найболючіших проблем загальноосвітньої школи є труднощі у вихованні дітей і підлітків, пов’язані зі зростанням кількості асоціальних проявів у їх поведінці, правопорушень, злочинів. Соціальна практика свідчать, що загальноосвітні заклади мають значний виховний потенціал, а тому повинні бути одним з важливих факторів соціально-педагогічної профілактики важковиховуваності неповнолітніх.

Нами проведено опитування серед педагогічних працівників навчальних закладів Івано-Франківської області з метою вивчення стану організації соціально-педагогічної роботи з важковиховуваними підлітками.

Зазначимо, що вивчення самооцінки педагогами своєї підготовленості до роботи з важковиховуваними, виявило, що більшість респондентів – 73 % – здобули підготовку вже в процесі практики, тобто багато знань їм довелось здобувати по-новому, шляхом проб і помилок.

Також в ході опитування ми спробували з’ясувати уявлення педагогів щодо соціально-педагогічної профілактичної роботи з важковиховуваними, зокрема, виявлення розуміння суті процесу профілактики. Виділилось два підходи: суб’єкт-об’єктний, позицій якого дотримується 39 % респондентів. Тобто вони розглядають підлітка лише як об’єкт впливу; і суб’єкт – суб’єктний, на який припадає 61 % відповідей респондентів, і прихильники якого схиляються до співпраці з підлітком в процесі усунення у нього негативних і набуття позитивних якостей. А це говорить про те, що є необхідність проводити відповідну просвітницько-мотиваційну роботу із педагогами щодо роботи з важковиховуваними.

Серед основних проявів девіантної поведінки важковиховуваних респонденти – 38 % – називають характерологічні недоліки (агресивність, збудливість, тривожність, неадекватна самооцінка), які такими не виступають. Крім того, сюди відносять небажання вчитися (36 %), а також фізичні і психічні недоліки (16 %). Водночас правильно до цієї категорії відносять негативні якості і властивості, такі як погані звички, егоїзм, жорстокість, неповага, байдужість, зверхність, безвідповідальність (44 %), порушення норм спілкування і поведінки, серед яких негативізм, непослух, демонстративна поведінка, аморальна поведінка (39 %).

З метою різностороннього розгляду означеної проблеми нами було проведене анкетування підлітків з проявами девіантної поведінки за допомогою опитувальника, аналогічних до тих, що подавалися педагогам. Було з’ясовано, що існує ряд розбіжностей в оцінці вчинків підлітками та педагогами. Наприклад, підлітки занижують межу допустимого у своїх вчинках. Так, 46 % респондентів серед таких порушень, що вимагають суворого осуду, виділило вбивство, крадіжки, зґвалтування, торгівля наркотиками, тобто вчинки, які можна кваліфікувати як злочинні; 19 % респондентів вказало словесну агресію (лихослів’я, ображання вчителів і учнів, обман); 21 % респондентів віднесло сюди проступки (вживання наркотиків, куріння, бійку); 14 % респондентів вказало, що не знають, які вчинки вимагають суворого осуду і покарання; 16 % респондентів включило у свій перелік таких вчинків порушення дисципліни (втечі з уроків, погану поведінку на уроках, запізнення на уроки і позаурочні заняття); 14 % респондентів вказало різні види пошкодження речей (штор, парт, стін, підручників) як такі вчинки, які варті суворого осуду.

Ми з’ясували, що існує також невідповідність між розумінням девіантної поведінки педагогами та підлітками. Причому останні називають серед вчинків, що вимагають осуду, вже правопорушення, що свідчить про досить низький бар’єр моральності. Звідси випливає, що ті вчинки, які педагогами розглядаються як правопорушення, у сприйманні важковиховуваними часто не є занадто серйозними.

Аналіз соціально-педагогічної практики показав, якщо підліток не може забезпечити собі престижне місце в колективі шляхом повноцінного навчання, успіхів у праці, спорті чи мистецтві, він намагається використовувати для цього інші шляхи, зазвичай, гостро негативні діяльнісні прояви – грубість, забіякуватість, цинізм, підкуп авторитетів серед ровесників, комікування, в більш старшому віці – нігілізм тощо.

Л.Міщик однією з особливостей поведінки важковиховуваних відмічають протидію виховним впливам [1]. Особливо часто важковиховувані підлітки відкидають вимоги педагогів, яких не люблять, та тих, які образили їх, принизили їх особисту гідність. Якщо підліток став на шлях протидії виховним впливам вчителів, це свідчить і про складність важковиховуваності, і про серйозні помилки у соціально-педагогічній профілактичній роботі.

Аналіз різних підходів до вивчення девіантної поведінки дозволив нам стверджувати, що незадоволеність своїм статусом, конфліктність з оточуючими посилюють у підлітків почуття тривожності, що, безумовно, несприятливо впливає на його характер, поведінку, приводить до стану невпевненості, нестійкості, може викликати невроз [2].

Таким чином, можна констатувати, що з досліджуваною категорією неповнолітніх проводиться досить значна соціально-профілактична робота. Виявлення проявів девіантної поведінки підлітків та їх подолання допоможуть уникнути недоліків у соціально-педагогічній профілактичній роботі.

1. Міщик Л. Соціально-психологічні та педагогічні проблеми дезадаптації дітей і підлітків: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Л. І. Міщик, З. Г. Білоусова; Запорізький держ. ун-т: К-ра педагогіки і психології. – Запоріжжя: ЗДУ, 2003. – 108 с.

2. Степанов С. На полпути к зрелости // Школьный психолог. – 2002. – № 5. – С. 14-15.