Саєнко Н.В.
ДЕЯКІ МЕТОДИ
КОНТРОЛЮ ВМІННЯ РОЗУМІТИ МОВУ НА СЛУХ
Аудіювання складає основу спілкування, з нього
починається оволодіння усною комунікацією. Воно складається з уміння диференціювати сприймані
звуки, інтегрувати їх у смислові комплекси, утримувати їх у пам'яті під час
слухання, здійснювати прогнозування вірогідності. Необхідно формувати у
студентів уміння сприймати, розуміти, активно переробляти сприйняте, що
пов'язане із умінням членувати мовленнєве повідомлення на смислові частини. Не менш важливим є формування вміння утримувати в пам'яті все більш довгі
звукові ланцюжки, тобто розвивати свою пам'ять. На початковому етапі учень повинен учитися
утримувати в пам'яті слово, потім словосполучення, речення, декілька речень і
тільки тоді - текст.
Л.П. Смирнова [1] конкретизує вказані мовленнєві
вміння в якості об’єктів контролю відповідно до видів інформації, що містяться
в тексті. В ієрархічній структурі різних рівнів аудіювання як виду іншомовної
мовленнєвої діяльності ці вміння можна представити таким чином:1) розуміти тему
і підтему повідомлення; 2) розуміти загальний зміст; 3) вичленити основні
факти; 4) диференціювати інформацію; 5) розуміти істотні деталі і відділяти їх
від другорядних; 6) виділяти аргументуючу й ілюструючу інформацію; 7)
орієнтуватися в композиційній структурі повідомлення; 8) розуміти
емоційно-оцінні компоненти інформації; 9) розуміти імпліцитну інформацію; 10)
прогнозувати зміст повідомлення, його мету, точку зору автора на основі
зрозумілої частини тексту; 11) встановлювати власне відношення до сприйнятої
інформації. На
думку Н.В. Єлухіної, розуміння на кожному подальшому рівні включає всі
попередні [2].
Найважливішим об'єктом контролю при аудіюванні є осмислення, тобто процес
розумової переробки сприйманої інформації, спрямований на розкриття зв'язків і
відносин, які позначені в мовленні за допомогою слів [3, с.171], а його
головним результатом є розуміння, тобто, по суті, це і є основна мета
аудіювання як виду мовленнєвої діяльності.
Виділяють
різні рівні розуміння мовлення на слух. Наприклад, Н.І. Гез пропонує таку
градацію рівнів розуміння при аудіюванні:
1)
рівень глобального (загального) розуміння;
2)
рівень детального (повного) розуміння;
3)
рівень критичного розуміння [4, с. 56].
Автор
також виділяє рівень фрагментного розуміння, однак він не суттєвий, тому що
свідчить про несформованість навички аудіювання.
Узявши за основу
контролю навичок аудіювання систему, яку пропонує Н.І. Гез, ми додаємо ще один
рівень розуміння почутого, виділений Л.П.Смірновою як рівень сформованості
перцептивно-сенсорної бази, уміння і навички якої "відбивають систему
операцій, за допомогою яких здійснюється сенсорна і перцептивна обробка
сприйнятого" [5, с.185].
Автор
характеризує кожний рівень розуміння почутого таким чином:
1) перцептивно-сенсорна
база може бути подана у вигляді сукупності таких основних умінь і навичок:
упізнавати і диференціювати фонеми, їхні варіанти, слухові та моторні образи
схожих фонем, упізнавати на слух лексичні одиниці не ізольовано, а в поєднанні
з іншими словами у відомому і невідомому контексті;
2) глобальне розуміння
забезпечується такими основними уміннями: виділяти і розуміти ключові слова,
розуміти тему мовленнєвого повідомлення шляхом розшифровки значень ключових
слів, на основі декодування заголовку аудіотексту, відомих реалій та термінів і
т.ін.;
3) детальне розуміння
передбачає сформованість таких основних умінь, як: складати план змісту
повідомлення, виділяти і розуміти деталі фактичного змісту; відокремлювати
основні деталі змісту від другорядних і т.ін.;
4) критичне розуміння
досягається за умови володіння такими основними уміннями: зрозуміти мету і
мотиви того, хто говорить, зрозуміти і прокоментувати виражену імпліцитно
головну думку прослуханого, зрозуміти відношення мовленнєвого повідомлення
того, хто говорить, до змісту; проникнути в підтекст сприйнятого аудіотексту та
ін. [6, с. 165-168].
Для визначення ступеня
сформованості зазначених рівнів аудіювання використовуються різні види тестів:
тести, спеціально призначені для контролю аудіювання, і тести, що перевіряють
його сформованість непрямим шляхом. Основною метою
тестів є перевірка розуміння спонтанного мовлення освічених носіїв мови, у
нормальному розмовному темпі, при одноразовій подачі [3, с. 175].
Аналіз педагогічної і
методичної літератури дозволив назвати основні способи визначення рівнів
розуміння почутої інформації:
1.
Сформованість перцептивно-сенсорної бази доцільно контролювати за допомогою
диктанту, тестів на визначення "правильно\неправильно",
"ідентично\ неідентично".
2.
Контроль умінь глобального розуміння раціонально здійснювати за допомогою
тестів множинного вибору, а також завдань типу: прослухати аудіотекст і дати
йому заголовок; прослухати початок тексту і визначити його тему; прослухати
питання (чи ключові слова) до аудіотексту і визначити його тему і т.і.
3.
Перевірка умінь детального розуміння здійснюється за допомогою тестів
множинного вибору; невербальних прийомів контролю, на зразок: підібрати
ілюстрації до змісту прослуханого, накреслити план або схему; завдань, типу:
відповісти на запитання, скорегувати резюме аудіотексту, скласти план до змісту
мовленнєвого повідомлення, переказати фактичний зміст аудіокасети з опорою на
план, схему і т.п.
4. Контроль умінь
критичного розуміння здійснюється шляхом виконання проблемних завдань, тому що
більш прості прийоми перевірки не дозволяють виявити розуміння суб'єктивної й
експліцитно невираженої інформації. При цьому використовуються завдання типу:
прослухати мовне повідомлення і прокоментувати його головну думку, прослухати
аудіотексти і визначити ставлення автора до змісту мовленнєвого повідомлення;
оцінити аргументи того, хто говорить, з погляду їхньої об'єктивності; зробити
висновок про цінність запропонованої інформації для вирішення якої-небудь
проблеми і т.п. [5, с. 188-189].
Під час проведення
педагогічних експериментів з метою перевірки сформованості навичків аудіювання ми пропонуємо такі методи. Для
перевірки сформованості перцептивно-сенсорної бази може бути використаний диктант. Методисти погоджуються у тому, що
диктант дає досить об'єктивну картину здатності реципієнта сприймати іншомовне
мовлення [7]. Диктант є комплексним прийомом контролю, який охоплює велику
кількість умінь та навичок і виявляє багато проблем в оволодінні аудіюванням.
Саме диктант повідомляє інформацію про дії учня на всіх стадіях аналізу в
процесі сприйняття мови, виявляючи те, без чого розуміння іншомовних
мовленнєвих повідомлень взагалі неможливе [5, с. 190].
Диктант
може бути
уривком із тексту обсягом 115-120 слів, об'єднаних у кілька речень. Диктант
читається двічі: перший раз студенти повинні просто слухати, при повторному
читанні вони записують почуте. Під час оцінювання якості виконаної роботи, за
кожне слово, що відповідає тексту диктанту, дається один бал. Підраховується
загальна кількість балів у групі, за формулою співвідношення суми правильно
написаних слів до загальної кількості слів виводиться середня величина серед
студентів усієї групи перед і після
експерименту.
Для оцінки рівня глобального
розуміння студентам може бути запропонований тест на множинний вибір, у якому
оцінювання відбувається відповідно до методу множинного вибору, коли
пропонується кілька варіантів відповіді, з яких тільки одна відповідь
правильна, а інші відволікаючі. Після одноразового прослуховування фрагмента,
наприклад, радіоновин Бі-бі-сі необхідно відповісти, наприклад, на десять
запитань до тексту повідомлення, вибравши одну правильну відповідь із чотирьох
пропонованих. Кожна правильна відповідь дає один бал. Підраховується
загальна кількість балів у групі, потім за їхнім співвідношенням до загальної
кількості правильних відповідей визначається в процентному відношенні рівень
глобального розуміння прослуханого матеріалу.
Для
оцінки рівня детального розуміння студенти після прослуховування
радіоповідомлення відповідають на декілька запитань до тексту повідомлення. Так
само, як і в двох попередніх випадках, кожна правильна відповідь приносить бал,
а рівень детального розуміння оцінюється за тією ж формулою.
Для
оцінки рівня критичного розуміння студенти, послухавши фрагмент радіозапису,
повинні вивести своє судження про актуальність порушених у повідомленні проблем. На виконання роботи
дається десять хвилин, потім підраховується кількість правильних з огляду на
зміст і граматику суджень, виводиться середня кількість суджень у групі перед і
після експерименту та визначається індекс збільшення кількості суджень.
Запропоновані методи
дозволяють досить об’єктивно оцінювати сформованість вміння розуміти мову на
слух, є доступними і не потребують багато часу та додаткових матеріальних
витрат.
Література:
1. Смирнова Л.П. Уровни понимания иноязычных речевых сообщений на слух
и способы контроля их сформированности // Теоретические и экспериментальные
исследования в области обучения иноязычной речевой деятельности: Сборник
научных трудов МГПИИЯ им. М. Тореза. – М., 1991. – Вып. 180. – С. 204-226.
2. Елухина Н.В. Устный контроль при
коммуникативно направленном подходе к обучению иностранным языкам //
Иностранные языки в школе. – 1991. - №3. – С. 21-24.
3. Кожевникова
Г.П. Объекты контроля сформированности аудирования как вида речевой
деятельности // Сб. науч. трудов -Вып. 223. – М: Изд–во МГУ, 1983. – С.
164-176.
4. Гез Н.И. Текст лекций по курсу "Методика обучения
иностранным языкам в высшей школе" (Аудирование). –
М.: Изд-во МГУ, 1979.-73с.
5. Смирнова Л.П.
Система контроля умений и навыков как средство управления обучением аудированию
// Сб. науч. трудов. - Вып. 223. – М.: Изд-во МГПИЯ им. М.Тореза, 1983. –
С.183-191.
6. Смирнова
Л.П. Об уровне критического понимания иноязычной речи на слух // Теоретические и экспериментальные исследования в
области обучения речи и чтению . – М.: Изд-во МГПИЯ им. М.Тореза, 1982. –
С.157-169.
7. Latour B.
Bemerkungen zum Dictat. Zielsprache Deutsch, H.2, 1980.- P.70-74.