Филологические науки/ Этно-, социо- и психолингвистика

студент 5-го курсу Дубей А.М.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна

Роль прикметника у створенні

індивідуально-авторської картини світу

на матеріальні роману “The French Lieutenant’s Woman” Джона Фаулза

В сучасній лінгвістиці останнім часом активно використовується поняття “мовної картини світу”, при цьому на перший план у лінгвістичних дослідженнях висувається проблема опису зовнішньої та внутрішньої структурації лексико-семантичних полів і встановлення системних відношень між ними. Національно-культурна специфіка ментальності та характеру етносу виявляється не тільки на лексико-семантичному, а й на морфологічному та синтаксичному рівнях мовної структури [2, с.183].

Дискретне бачення позамовного світу утворює основу тієї когнітивної інфраструктури, яку прийнято називати картиною світу. Виходячи із цієї установки, фахівці розрізняють найрізноманітніші картини світу – наприклад, наукову, релігійну, міфологічну, матеріалістичну, метафізичну, художню або (на інших засадах) дитячу, чоловічу, жіночу та багато інших, у кожній з яких по-своєму відображається усвідомлення людиною свого специфічного бачення позамовної дійсності. При цьому матеріальною формою, за допомогою якої закріплюється й реалізується кожна із цих картин світу, є мова. Тому в лінгвокультурології цю картину заведено називати мовною картиною світу або національно-мовною картиною / моделлю світу.

Кожна мова формує в її носія певний образ світу, представлений мережею понять, характерних саме для нього. Мовна картина світу є сформованою давно і дотепер збереженою національною картиною світу, яка доповнена асимільованим знанням, що, відбиваючи світогляд і світосприйняття народу, зафіксована в мовних формах і обмежується рамками консервативної національної культури.

Отже, мовну картину світу можна визначити як абстрактний феномен, що існує в лінгвокультурній свідомості у вигляді відрефлектованого індивідуального і колективного досвіду, який втілюється в одиницях номінації, а також у специфіці їх функціонування. Кожна природна мова має свою особливу картину світу, відповідно до якої людина організує зміст своїх висловлень. Маючи прив’язку до мови і будучи переломленою через її форми, мовна картина світу є відображенням когнітивної діяльності людини, а тому й невід’ємною частиною її життєвого світу.

Живучи в суспільстві, людина збагачує свою епістемічну систему не тільки завдяки особистому досвіду, але й завдяки мові, у якій закріплено суспільно-історичний досвід. Це приводить до виникнення специфічних мовних картин світу у представників різних народів. Але існують й індивідуальні картини світу, які відрізняються в різних представників одного й того ж етнокультурного колективу. За цим параметром мовну картину світу метафорично порівнюють з автопортретом, що його створив художник, дивлячись у дзеркало [1, с.19].

Сучасна лінгвістика останнім часом дедалі більше набуває антропоцентричного характеру – в неї вводиться парадигма мовної особистості як рівноцінного об’єкта вивчення. Завдяки цьому мова почала вивчатися як система, що відбиває особливості етнічного світосприйняття.

Процесові формування понять і їхнього введення у лексичну систему передує процес “вибору” найбільш суттєвої сторони предмета чи явища, а вже потім – фіксування її в пам’яті за допомогою введення нової лексеми – як результату процесу найменування – до лексичної системи мови.

Кожна людина розглядає об’єктивну дійсність крізь призму свого світогляду. Зіставна лінгвістика акцентує увагу на специфіці сприйняття об’єкта певною нацією чи індивідом.

Людина, зокрема письменник, має право застосовувати мовні методи та засоби, які він підбирає інтуїтивно, на підсвідомому рівні, а також на основі культурно-мовного чуття. Дослідження картин світу зумовило їхню категоризацію та систематизацію засобів вираження категорій в окремих мовах. Тому, при перекладі національна специфіка має бути включена для того, щоб уникнути втрати етнокультурного компонента як основи мовної картини світу певного індивіда.

В останні роки підвищується цікавість до вивчення особливостей мови художніх творів. Одним із найважливіших образно-експресивних засобів художньої мовлення є епітет, який найчастіше виражається у тексті прикметником.

За допомогою механізмів епітета, що представлений у художньому тексті прикметником, на основі ознак реалій, вже названих у мові, і реалії, яку називають, синтезується новий ідеальний об’єкт – переосмислене значення імені з метою найменування нової фізично сприйнятної реалії чи явища.

Метою цієї роботи є розкриття ролі прикметника як одного з найбільш продуктивних засобів формування вторинних найменувань у створенні мовної картини світу. Остання володіє властивістю "нав’язувати" мовцям даної мови специфічний погляд на світ – погляд, що є результатом того, що епітети, "вплітаючись" в концептуальну систему відображення світу, "забарвлюють" її у відповідності з національно-культурними традиціями та індивідуальними особливостями сприйняття світу кожною людиною зокрема.

Об’єктом нашого дослідження є роман “The French Lieutenant’s Woman” англійського письменника Джона Фаулза. Предметом дослідження є прикметники (епітети) у тексті твору.

Було відібрано близько 440 прикладів використання в романі прикметників різних за своєю граматичною (прості, похідні, складені) та лексичною (якісні та відносні) категоріями. Проаналізовано було роль усіх типів прикметників у створенні автором власної картини світу.

Відбір письменником мовних засобів передбачає не тільки досягнення естетичного ефекту, але передусім відтворення точної картини об’єктивної дійсності, створення художніх образів.

Прикметники володіють “емоційно-оцінювальною змістовністю і поєднують у своїй структурі семантичний та прагматичний аспекти мови, для прикметників як класу слів характерна наявність суб’єктивно-оцінювального значення” [6, с.31]

Ці ознаки якісних прикметників обумовлюють широке та різнопланове їх використання в романі Джона Фаулза “The French Lieutenant’s Woman”, в якому багатогранність англійської дійсності передається через зображення людського життя, втілюється в характерах героїв.

В романі “The French Lieutenant's Woman” можна виділити три види опису діючих осіб:

– опис головних героїв;

– опис другорядних персонажів;

– загальний опис спільноти людей;

– опис місцевості.

З високою детальністю, наочністю відображає письменник героїв роману. Інколи однією-двома деталями він створює такий портрет, неначе дає читачеві можливість самому побачити персонажа.

В романі Фаулз описує різні якості, властивості, а також стани душі людини: зовнішні (фізичні), внутрішні (психологічні чи соціальні). В залежності від того, які якості та ознаки людини стають об’єктом авторської уваги, можна виділити наступні типи опису персонажів:

– портрет (може бути загальним або детальним);

– психологічну характеристику;

– соціальну характеристику героя.

Наприклад:

„Ernestina had exactly the right face for her age; that is, small-chinned, oval, delicate as a violet.” (портрет)

Часто опис персонажа орієнтовано на зображення внутрішніх властивостей персонажа. В цьому випадку прикметники позначають інтелектуальні якості героя (Напр.: „He was an interesting man”), називати різні риси характеру людини, характеризують різноманітні психофізіологічні стани, які відображає обличчя героїв роману, виражають різні відношення людини до когось чи чогось (Напр.: „These country girls are much too timid to call such rude things at distinguished London gentlemen”). Деякі прикметники позначають як соціальні якості особи, так і її суспільний, сімейний стан (Напр.: „... Charles was being a good deal more fastidious than most young men of his class and age. To them dowry-hunting ... was as honorable a pursuit as fox-hunting or gaming”).

Крізь призму світосприйняття Дж._Фаулза, для представників англійського соціуму роману характерні усамітнення, високомірність, одноманітність. Про це свідчить і кольоровий фон картини світу Англії. В описах місцевості, пейзажів і навіть в описах людей наявні відтінки сірого, чорний, блідо-коричневий і блідо-зелений кольори:

„Her envy kept her there; and also her dark delight in the domestic catastrophes that descended so frequently on the house”.

Було також проведено аналіз частоти вживання прикметників у тексті за типом. Результати досліджень наведено в таблиці нижче.

Тип прикметників	Відсоткове співвідношення
Лексичний
Якісні	68,18
Відносні	31,82
Граматичний
Прості	29,54
Похідні	52,27
Складені	18,19

Таким чином, у своєму романі “The French Lieutenant's Woman” Джон Фаулз використовує різноманітні типи прикметників для опису людини, місцевості та пейзажів, суспільства в цілому, завдяки чому роман багатий яскравими, детальними образами персонажів і передає похмуру атмосферу англійського суспільства того періоду та його суворих правил поведінки і водночас неоднозначних вчинків.

Література:

1. Белова А.Д. Языковые картины мира в рамках когнитивно-дискурсивной парадигмы / Белова А. Д. – М.: Культура народов Причерноморья. –– 2002. – № 29. – С. 17-23.

2. Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики / Вежбицкая А. [Пер. с англ. А. Д. Шмелева]. – М.: ЯСК, 2001. – 272 с.

3. Вольф Е.М. Грамматика и семантика прилагательных. / Вольф Е.М. Грамматика и семантика прилагательных. – М.: Наука, 1978. – 297 c.

4. Кочерган М.П. Зіставне мовознавство і проблеми мовних картин світу / Кочерган М.П. – 2004. – №5 – 6. – С. 12-22. (Мовознавство)

5. Лисиченко Л.А. Структура мовної картини світу / Лисиченко Л. А. – 2004. – №5-6. – С. 34-42. (Мовознавство)

6. Макарова Э.А. Прилагательные характеристики лица в функциональном аспекте / Макарова Э.А. Прилагательные характеристики лица в функциональном аспекте. Автореферат – Л., 1989. – 46 с.

7. Fowles, J. The French Lieutenant's Woman. New York: Back Bay Books, 1998. – 480 p.