Політологія/ Проблемы взаимодействия власти и общественности (отечественный и зарубежный опыт)

К.і.н., Валюх Л.І.

Рівненський державний гуманітарний університет, Україна

Мотиваційний аспект здобуття влади

Дослідження мотивації владних відносин є актуальним, оскільки дає можливість вивчити питання про джерела влади та можливості їх використання. Суб’єкту влади необхідно визначити силу своїх джерел для того, щоб вибрати правильну і найефективнішу стратегію їх використання. У «Політичній енциклопедії» розуміння мотивів у політиці виглядає так «…глибокі внутрішні спонукальні фактори, пов’язані із задоволенням потреб суб’єкта політики, які викликають його активність; сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що спонукають до політичної діяльності та поведінки людей і визначають їх спрямованість» [2, с. 743]. Мотиви (поряд із зовнішнім середовищем і потребами людини) це частина механізму політичної поведінки.

Аналіз мотивів і дій суб'єктів влади в однакових ситуативних умовах проводиться за шістьма параметрами (за Х. Хекхаузеном). По-перше: оволодіння джерелами влади. Між людьми існують відмінності в силі прагнення до збільшення своїх джерел влади. Володіння джерелами і відчуття влади може бути кінцевою метою, досягнення якої приносить задоволення. Бажаними джерелами влади можуть стати престиж, матеріальне становище, статус, керівна посада, можливість контролю над інформацією. По-друге: здібності. У людей по-різному розвинені здібності до швидкого і безпомилкового визначення мотиваційної сфери іншої людини і співвідношення її з своїми джерелами влади для вибору найефективніших методів досягнення поставлених цілей і отримання необхідних результатів. Саме цей параметр відображає можливості маніпулювання поведінкою об'єкту, аж до такого ступеня, що об'єкт сам може і не усвідомлювати того, що ним маніпулюють. По-третє: дії влади. Існують індивідуальні особливості у схильності до здійснення дій влади задля впливу на поведінку іншої людини і відмінності у виборі засобів дії – від примусу і покарання, до домовленостей і переконання. Дане положення є цікавим для вивчення психологічних характеристик політичних діячів. Четвертим параметром є моральність мети. Індивідуальні відмінності виявляються у тих цілях заради яких людина прагне до влади. І тут виникають питання і оцінки, пов'язані з моральними цінностями, з тим, як людина використовуватиме весь арсенал владних методів. Межі використання влади, відповідність цілей і засобів визначають поняття моральності. По-п’яте: страх перед наслідками дій влади. Владні відносини, як правило, носять взаємний характер. Об'єкт влади діє у відповідь, може чинити опір, у свою чергу використовувати власні джерела влади. Останній параметр: перевага певних сфер використання влади [3]. Діяльність спрямована на отримання і утримання влади може відповідати різноманітним мотивам. Вона може здійснюватися заради свого власного або чужого блага або ж заради якоїсь вищої мети; вона може допомогти, а може і зашкодити.

Дж. Лассуел розробив гіпотезу, згідно якої деякі люди володіють надзвичайно сильною потребою у владі та (або) інших цінностях, що є засобом компенсації незадоволених базових потреб [1, с. 340].

Можна стверджувати, що в основі мотиваційного рушія лежить проблема компенсації реальних і уявних дефектів особи. Тобто, прагненням до досконалості та влади суб’єкт намагається компенсувати недостатність своїх здібностей і комплекс неповноцінності. При цьому незадоволення базових потреб може компенсуватися по-різному: відчуття моральної неповноцінності витісняється відчуттям переваги; відчуття слабкості (потреба в безпеці і в самоповазі) компенсується відчуттям володіння вищою силою; відчуття інтелектуальної неадекватності нівелюється відчуттям інтелектуальної переваги і компетентності.

Політиків, які втілюють компенсаторну мотивацію в «чистому» вигляді, зазвичай легко розпізнати. Такі діячі вирізняються такими рисами поведінки: цинізм, віроломство, нерозбірливість в засобах, жорстокість. У політології їх відносять до «макіавелістського» типу лідерів.

Мотив влади може бути пов’язаний з прагненням використовувати владу заради неї самої. В цьому випадку мотивуючим є не стільки відчуття влади, скільки бажання зробити її відчутною для іншого, здійснити вплив на його поведінку. Просте володіння джерелами влади і відчуття влади може бути кінцевою метою, досягнення якої приносить задоволення. З погляду отримання задоволення від влади відчуття володіння нею більш значуще, ніж вплив на інших людей [3].

Потреба у владі може бути не лише компенсаторною, але й інструментальною, тобто влада може бути бажана для задоволення й інших особистих потреб, таких, як потреба в досягненні цілей, потреба в приналежності до групи і отриманні схвалення, потреба в контролі над подіями і людьми [3, с. 81]. Іноді людина не сприймає свою діяльність як пряме і явне прагнення до влади, а просто хоче чогось досягти – зробити кар’єру, прийняти рішення, але за всім цим стоїть прагнення до влади. Йдеться про кількісний розвиток базових потреб і володіння владою дозволяє задовольнити ці збільшені потреби. Люди, які присвятили себе політиці, чудово знають, що лише меншість досягне верхніх поверхів політичної будівлі, де політик є носієм реальної влади; навіть члени найвищих законодавчих органів володіють лише владою колективною, навряд чи здатною задовольнити сильне особисте владолюбство. Це підтверджує різноманітність і складність мотивації політиків взагалі та політичних лідерів зокрема. Відзначимо, що як би не класифікувати мотиви прагнення до влади, всі вони можуть поєднуватися в психіці однієї і тієї ж людини.

Одна з досліджуваних проблем мотивації влади – роль світоглядного або ідеологічного чинника. Співвідношення особистих і суспільно-політичних мотивів у психіці та діяльності політиків носить яскраво виражений індивідуальний характер. У політичній сфері діють і послідовники Макіавеллі, і люди зовсім іншого типу.

Дотримуючись розгляду психолого-політичних понять через зв’язок категорій «мета – засіб – результат», можна систематизувати модель дії влади таким чином. Мета в запропонованій схемі – задоволення потреби. Потреба може усвідомлюватися і ставати мотивом, задоволення якого знову-таки стає (або є) метою здобуття влади, а може залишатися неусвідомленою. В цьому випадку влада може бути або самоціллю (влада заради влади), або служити для компенсації іншої потреби. Для досягнення мети застосовуються різні засоби. Як засоби можуть виступати всілякі механізми впливу на людину, починаючи від фізичного впливу і знищення, до переконання, домовленостей і використання інформації. Результатом є реакція об'єкту влади і системи відносин (збройного опору до повної згоди з суб'єктом).

На реалізацію політичної ролі також впливають такі індивідуальні якості, як темперамент, інтроверсія чи екстраверсія: «екстраверти скоріше погоджуються на політику співробітництва, ніж інтроверти» [4, с. 206]. Владний, авторитарний екстраверт зазвичай схильний до активної політичної діяльності.

Отож, елементи мотиваційного механізму особистості (потреби, особистісні диспозиції, зовнішні стимули, мотиви), їх сукупність та взаємодія впливають на обрання політичним діячем засобів досягнення влади, а також на стиль її реалізації.

Література:

1. Брехаря С. Г. Мотивація влади як чинник політичної діяльності // Наукові записки: Збірник. – Вип. 11. – К.: ІПіЕНД, 2000. – С. 340-347.

2. Ирхин Ю. В. Мотивы политические // Полит. энцикл.: в 2 т. /Ю. В. Ирхин. – М.: Мысль, 2000. – Т. 1. – С. 743–744.

3. Конфисахор А. Г. Психология власти / А. Г. Конфисагор. – 2-е изд., перераб. и доп. – СПб.: Питер, 2004. – 235 с.

4. Почепцов Г. Теория и практика коммуникации / Г. Почепцов. – М.-К., 2001. – 656 с.

5. Халипов В.Ф. Кратология как система наук о власти – М.: Республика, 1999. – 303 с.