В.Є. Ананьєв – аспірант Одеського національного

морського університету

Роль держави в законодавчому і нормативному забезпеченні розвитку підприємництва

В умовах ринкової економіки підприємництво є однією із складових ринкових відносин і тому потребує фінансового, організаційного та законодавчого (включаючи нормативне) упорядкування та забезпечення.

Проблема полягає в тому, що за часів СРСР, малий та середній бізнес не тільки не зростали та не розвивалися, а навпаки – цілою низкою законів та підзаконних актів ця діяльність принижувалась. Підтримку держави отримували лише підприємства державної форми власності, а приватний бізнес виглядав в очах держави та її можновладних представників чимось підозрілим бо не відповідав генеральній лінії КПРС та комуністичній ідеології.

Із історичних джерел відомо, наскільки вдалим для розвитку молодої радянської економіки був період НЕПу: за декілька років радянська економіка набрала обертів та зросла до небачених раніше масштабів саме завдяки цьому економічному експериментові. Але розквіт приватного бізнесу не співпадав з ідеями гегемонізації робітничого класу і згодом (десь у 27 році) ці економічні новації було згорнуто, а супроти її носіїв навіть вчинено репресії карального плану.

Через 60 років, у зовсім інших економічних та політичних умовах, держава знову послабила тиск проти приватної діяльності: було дозволено розвиток не тільки особистої приватної власності, але й діяльність кооперативів, які швидко набирали обсяги зростання і за лічені декілька років перетворилися на важливу складову радянської економіки часів її закату.

У новітній історії (навіть за умов СРСР) були окремі «поштовхи» у напрямі розвитку приватного бізнесу. Це так званий період НЕП (нової економічної політики). що був запропонований В.І, Леніним на початку 20-х років минулого століття, та славнозвісна горбачовська «перебудова» середини 90-х років.

Підприємницька діяльність в Україні не є|з'являється| стихійною. В умовах вдосконалення ринкових стосунків державне регулювання забезпечується спеціальним державно-правовим механізмом, який містить|утримує| в собі організаційно-структурні підрозділи і адміністративно-правові засоби впливу на стосунки, що складають в цій сфері.

Організаційно-структурні підрозділи – це виконавчо-розпорядчі органи держави і місцевої самоврядності|самоврядування|, наділені управлінськими повноваженнями у сфері підприємництва. На практиці відомі два таких органи: 1) спеціально створені для реалізації державної політики у сфері підприємництва, наприклад, Держкомітет України з питань розвитку підприємництва; 2) ті, що виконують регулюючі функції у сфері підприємництва разом з іншими функціями державного управління.

Наприклад, Міністерство внутрішніх справ|речей| України здійснює видачу ліцензій на такі види підприємницької діяльності, як виготовлення і реалізація спеціальних засобів|коштів|, оснащених речовинами сльозоточивої дії, виготовлення, ремонт і реалізацію спортивної вогнепальної зброї і так далі.

Адміністративно-правові методи – акти управління, призначені для регулювання стосунків у сфері підприємництва. Сюди відносяться: Конституція України, Закони України, укази і інші акти Президента України, нормативні документи Кабінету Міністрів, акти міністерств, інших органів виконавчої влади, місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування|самоврядування|.

Підприємницька діяльність в Україні регулюється Конституцією України 1996г., яка гарантує право займатися підприємницькою діяльністю, не забороненою законом (ст. 42); ЗУ «Про підприємства»; ЗУ «Про власність», ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»; Декретом Кабміну України «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств», Указом Президента України «Про спрощення системи оподаткування і звітності, обліку|урахування| і звітністі суб'єктів малого підприємництва»; Положенням|становищем| про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності; ЗУ «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»; ЗУ «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної|несумлінної| конкуренції в підприємницькій діяльності»; ЗУ «Про захист від недобросовісної|несумлінної| конкуренції»; ЗУ «Про рекламу» і низкою інших актів.

Таким чином, підприємництво є|з'являється| одним з різновидів творчої, пошукової, ризикованої соціальної діяльністі, якій властивий індивідуальний характер|вдача|, високий рівень стимулювання, потенціал кожного працівника, його професійне і інтелектуальне зростання|зріст|. А це має в цілому|загалом| реальні позитивні наслідки для всього суспільства|товариства|, оскільки|тому що| підіймає економіку завдяки вияву індивідуальної цікавості і господарської ініціативи конкретних осіб|лиць|. [1, 210]

З 1 січня 2004 року почали|зачинали| діяти нові нормативно-правові акти: Цивільний|громадянський| кодекс України і Господарський кодекс України, нововведення яких зачіпає кожен суб'єкт підприємництва. Ці документи дозволяють комплексно підійти до розгляду плюсів і мінусів використання різних організаційно-правових форм господарювання.

Новими кодексами вводяться|запроваджують| новий вигляд і класифікація суб'єктів господарювання, встановлюються нові правила діяльності для деяких з них.

Згідно|згідно з| Господарському кодексу створюється така організаційна форма господарювання, як підприємство. Залежно від кількості працівників і об'єму|обсягу| валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства діляться на:

- малі;

- середні;

- великі.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких среднеучетная чисельність тих, що працюють за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесят (50) осіб|лиця|, а об'єм|обсяг| валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро по середньорічному курсу Національного банку України щодо|відносно| гривні.

Як бачимо, новим законодавством приділяється|наділяє| значно більше значення правовому регулюванню організаційних форм господарської діяльності, що сприятиме вибору оптимальної форми ведення бізнесу і підвищення його ефективності. [2, 60]

В той же час, в розвитку МП в Україні існує ряд|лава| проблем, які не дозволяють повною мірою використовувати цей важливий|поважний| чинник|фактор| забезпечення економічного зростання|зросту| і знижують ефективність упроваджуваних|впроваджувати| методів для підтримки МП.

Аналіз державної підтримки МП дозволяє виділити три групи причин її недостатньої ефективності:

- невизначеність і незрілість концептуально- програмної|програмової| бази розвитку і підтримки МП;

- недосконалість і незавершеність (зокрема на регіональному рівні) організаційної основи комплексної і діяльної системи підтримки і повна|цілковита| недостатність її ресурсного (перш за все|передусім| фінансового забезпечення);

- суперечність напрямів|направлень| і механізмів функціонування системи державної підтримки підприємництва, неадекватність реального стану|достатку| внутрішньої і зовнішньої середи|середовища| цього сектора економіки.

До основних проблем, що заважають|мішають| розвитку МП, відносяться:

- відсутність дієздатного|дієспроможного| механізму реалізації державної політики підтримки суб'єктів малого підприємництва;

- обмеженість доступу суб'єктів підприємницької діяльності до конче необхідних ресурсів для розвитку бізнесу (земельні ділянки, приміщення|помешкання|, устаткування|обладнання| і тому подібне|тощо|);

-нестабільність оподаткування, що вимушує|змушує| багато суб'єктів підприємництва реформування власності (неефективним і логічно незавершеним виявився процес приватизації, внаслідок чого з'явилися|появлялися| «псевдовласності»);

- надмірний і необгрунтований контроль за діяльністю суб'єктів МП з боку органів влади, нерівність прав підприємців і контролюючих органів, не дивлячись на|незважаючи на| деяких зменшення сукупної кількості проведення перевірок, нормативна база, регулююча проведення перевірок суб'єктів підприємництва, залишається нереформованим;

- недостатньо розвинена і дієздатна|дієспроможна| система інститутів, відсутня інформаційно-консультативна і інша допомога суб'єктам МП, відсутній відповідальний кадровий потенціал на місцях;

- недосконалість, а в окремих випадках і відсутність системи навчання|вчення| і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності.

Хаотичний розвиток ситуації без активного і позитивного втручання держави може привести до згортання (переважно через подальшу|дальшу| «тінізацію») МП з|із| відповідним загостренням економічних проблем і посиленням соціальної напруги|напруження|.

За даними проекту ПРООН по вивченню регіонального розвитку МП в Україні, нерозвиненість сектору фінансових послуг, низький рівень розвитку господарської інфраструктури (зокрема, способів комунікації), а також низький споживчий попит ставлять бар'єр подальшому розвитку МП. [3, 36]

Аналіз діяльності фінансово-кредитного сектора країни сідчить про його фактичну закритість|зачиняти| для суб'єктів малого підприємництва із-за складності оформлення гарантій під кредити, високого рівня процентних|відсоткових| ставок. Такі підприємства зазвичай|звично| відчувають нестачу власного капіталу, не в змозі випускати облігації і мають інши перешкоди нормативного характеру|вдачі|. І хоча така ситуація характерна|вдача| для МП всіх країн, в Україні це положення|становище| є|з'являється| особливо гострим, оскільки ринки капіталів і банківська система в цілому|загалом| нерозвинені, а спеціальна політика мікрофінансування, орієнтована на МП, є|з'являється| виключенням|винятком|.

У економічному середовищі|середовищі|, де працюють МП, в Україні існують проблеми з|із| «якістю управління». Сюди входить, наприклад, забезпечення безпеки прав власника, формальна система забезпечення виконання договорів, рівень корупції, розміри податків, а також прозорість, однозначність і стабільність регулятивних актів. За даними опиту|опитування| Міжнародної Фінансової Корпорації (МФК) в 2001 році, більшість українських МП у відповідях щодо проблем в плані якості управління називають:

- проблеми з|із| оподаткуванням;

- нечесна конкуренція і різноманітні|всілякі| дескридитаційні технології і штрафи;

- регулювання господарської діяльності;

- неадекватна інфраструктура;

- проблеми з|із| отриманням|здобуттям| грошей;

- незабезпеченість прав власника.

Що стосується проблем оподаткування, досвід свідчить, що нестабільність податкового законодавства і велику кількість податків лагодять|чинять| перешкоди більше, ніж сам рівень податків.

Проблема податків – це, перш за все|передусім|, проблема державної політики. Податки повинні сприяти залученню інвестицій, національному прогресу, вирішувати питання конкурентноздатності української продукції. Складова частина цієї проблеми – моральність існуючої системи податків, взаємин між державою в особі податкової адміністрації і платника податків, адміністрування податків. Все це приводить|наводить| до появи тіньового сектора, який «командує» сьогодні не лише|не тільки| економічним полем, але і політикою в українській державі.

Ухилення від сплати|виплати| податків є|з'являється| відомим фактом для країн з|із| перехідною економікою із|із| слабкою|слабою| інституційною системою. У економіці з|із| низьким рівнем ухилення від податків держава встановлює сильну податкову дисципліну і відповідно високу вірогідність|ймовірність| розкриття порушень податкового законодавства.

У країнах з|із| високим рівнем ухилення від сплати|виплати| податків виникають негативні явища для всіх фірм|фірма-виготовлювачів|, що діють, оскільки фірми|фірма-виготовлювачі|-неплатники отримують|одержують| непряму «субсидію» і виробничі ресурси перерозподіляються на користь неплатників, що негативно виявляється|опиняється| на розвиток інших фірм|фірма-виготовлювачів|. Таке положення|становище| характеризує слабку|слабу| регулятивну систему, що створює неефективні стимули економічного зростання|зросту|.

Необхідність спрощеної системи оподаткування малого бізнесу пояснюється|тлумачить| тим, що серед підприємств даної сфери більшість складають ті, де в штаті працюють всього декілька чоловік. Мало хто з|із| таких підприємців може узяти на роботу кваліфікованого бухгалтера або юриста – не дозволяють кошти|кошту|. Разом з тим|в той же час|, це стабільний заробіток для 3-х мільйонів тих, що працюють і не зважати на їх інтереси не можна. Навіть крупні фірми|фірма-виготовлювачі| стикаючись з|із| податковим інспектором, все одно будуть в програші, адже «податківець» - вузький фахівець|спеціаліст| в своєму питанні, а підприємець деколи|почасти| навіть і не знає про ті томи поправок, підзаконних актів, відомчих інструкцій, якими обростає Закон. Потрібно наближатися до світових стандартів в податковій політиці, простіших і зрозуміліших для всіх форм.

Останнім часом робилися|чинили| кроки для зниження бар'єрів на шляху|дорозі| розвитку МП. Так, сучасна система спрощеного оподаткування направлена|спрямована| на реалізацію цієї мети|цілі|, і безліч МП, що перейшли на спрощену схему оподаткування і збільшення коштів|коштів|, що поступають|надходять| до місцевих бюджетів, свідчать про користь цієї системи. Проте|однак| і вона вимагає подальшого|дальшого| поліпшення|покращання|.

Одним із слабких|слабих| місць системи є|з'являється| множинність спрощених податків. Так, фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, що працюють у сфері послуг, мають право вибору між трьома видами спрощеного оподаткування: «єдиний податок», «фіксований податок» або «торгівельний|торговий| патент». Крім того, що така система є|з'являється| досить складною для підприємницької, вона встановлює нерівні умови в плані ставок оподаткування. [4, 16]

Доцільним, на наш погляд, є|з'являється| збереження|зберігання| спрощеної системи оподаткування, що є|з'являється| і простою для підприємців і вигідною бюджету. Варто було б залишити 2 види спрощеного оподаткування: одного без вимоги ведення бухгалтерського обліку|урахування| і іншого з|із| обов'язковим веденням бухгалтерського обліку|урахування|. Валовий прибуток повинен залишатися базою спрощеного оподаткування МП, що ведуть бухоблік. Спрощений податок повинен повністю|цілком| замінити всі податки і збори, окрім|крім| ПДВ і внесків на соцстрахування, а місцеві органи влади і далі отримувати|одержувати| значну частку|частину| надходжень|вступів| від спрощеної системи оподаткування, щоб|аби| бути зацікавленими в розвитку МП.

Податкові і регулювальні|регулятори| норми після|потім| ухвалення|приймання| повинні залишатися стабільними хоча би|хоча би| протягом певного терміну, що позитивно відіб'ється на розвиток сектора малого підприємництва [5, 36].

Література:

1. Ткаченко Т. «Проблеми державного гулювання підприємницької діяльності в Україні» Тезіси докладу|доповідатиму|. Збірник матеріалів ІІ Міжнародной науково-практичної конференції «Сучасні проблеми управління»: частина І / Укл.: Б.В.Новіков, І.І.Федорів та інш. –К.: ІВЦ «Політехніка», 2003. -236с. (206-207).

2. Кишко O.Б., 2004 рік – нововведення в організації господарської діяльності. –Теория і практика управління №4, листопад, 2003, с.57-60 (*с.60).

3. Кімова І., Верстюк З|із|., Людей похилого віку О. (2002): Роль якості управління в розвитку малого та середнього бізнесу: регіональний аспект. ПРОООН, Київ),

4. Міжнародна Фінансова Корпорація (2001), Українські підприємства у|біля| 2000 році. Київ.

5. Б.Грабовський. Великі проблеми малого бізнесу. –Человек и Закон. № 11-12 (28), 2002, -с.36.