Данієлян Ю.Р., Керівник: Давиденко Е.М.

Донецький національний університет економіки і торговлі імені Михайла Туган-Барановського

Лідерство і керівництво

Існуючі професії у значній мірі пов’язані з управлінням колективом. Реалізація лідерських якостей у професійній діяльності дозволяють людині досягти значних успіхів у кар’єрі. Багато хто вважає, що всі проблеми вирішуються, якщо керівнику вдається сумістити в своїй діяльності функції лідера і керівника. Але керівник не завжди є лідером. [1]

Мета мого дослідження - це відмітити відсутність ясності у розумінні таких понять, як «керівник» та «лідер», існують вони разом чи окремо один від одного.

Проблема лідерства на сьогодні все частіше стала привертати на себе увагу, що особливо проявилось у нестабільні періоди соціального розвитку. Лідерство досліджують на рівні соціальних інституцій (політичних партій, суспільних рухів, державних структур); лідерство як спосіб соціальної інтеграції, організації влади і управління представлено у працях зарубіжних та сучасних вітчизняних дослідників. Вивчаються соціологічні, соціально-психологічні, політичні, філософські основи лідерства (Г.Ашін, Ж.Блондель, С.Сокол, М.Херман, О.О.Дармограй, Т.М.Траверсе,В.Колпаков, О.Анисимов та інші). [2]

Усюди, де збираються разом більше ніж дві людини, виникає проблема лідерства. В процесі формування колективу деякі її учасники починають грати активнішу роль, ніж інші, їм надають перевагу, до їх слів прислухаються з великою повагою, вони набувають домінуючого положення. Таким чином відбувається розділення учасників колективу на тих, що ведуть і ведених, тобто на лідерів і послідовників. [3]

Чим відрізняється лідер від керівника?

Під лідерством, зазвичай, мали на увазі характеристику психологічних відношень, які виникають у групі «по вертикалі», тобто з погляду домінування, підкорення. [4]Лідерство – це керування людьми за допомогою сили переконливості та побуждения, а не за допомогою прямої загрози та принуждения. Лідерство – це мистецтво знань людської природи, мистецтво впливу на людей переконливістю і прикладами заради конкретного напряму їх дій. Лідерство не слід плутати з керівництвом, яке є мистецтвом принуждения, коли різного рода силовими методами людей змушують діяти визначенними напрямками.[2] Поняття «керівництво» належить до організації діяльності групи, до процесу управління нею. Найбільш суттєві відмінності між цими поняттями розкрито в праці Б.Д.Паригіна «Основи соціально-психологічної теорії». З самого початку його дослідження проблеми лідерства у соціально-психологічній літературі проводилися відмінності у змісті понять «лідер» і «керівник».[4]

Багато хто вважає, що всі проблеми вирішуються, якщо людині вдається поєднати у своїй діяльності функції лідера та керівника. Але ф|ункції лідера і керівника на практиці часто не тільки не поєднуються, але і протилежні. Керівник може частково брати на себе функції лідера. Якщо для лідера на першому плані є етичні критерії, то керівник зайнятий|позичати| головним чином функціями контролю і розподілу. Керівництво нерозривно пов’язане з організацією і процесами, які в ній відбуваються, а лідерство може існувати і без організації. Функція керівництва може бути віднесена до визначеної в ієрархії посаді. За керівником підлеглі йдуть у силу формальних причин, а за лідером – в силу суб’єктивних. У керівника є підлеглі, а у лідера – однодумці, які визнають мету лідера. Різниця між керівництвом та лідерством: «Керівництво можна визначити як розумовий і фізичний процес виконання доручень і вирішення визначених завдань. Лідерство ж, навпаки, є процесом, за допомогою якого одна людина впливає на членів групи».[2]

Іноді поняття «керівник» і «лідер» можуть існувати разом. Офіційно призначений керівник володіє перевагами в завоюванні лідируючих|лідерувати| позицій в групі і тому частіше, ніж хто-небудь|абихто| інший, стає визнаним лідером. Проте|однак| його статус в організації і той факт, що він назначений «ззовні», ставлять його в положення|становище|, декілька відмінне від положення|становища| неформальних природних лідерів. Перш за все|передусім| прагнення просуватися вище по службових сходах спонукає його ототожнювати себе з|із| крупнішими підрозділами організації|, ніж з|із| групою своїх підлеглих. Він може вважати|, що емоційна|емоціональна| прихильність до якої-небудь робочої групи не повинна служити йому гальмом на цьому шляху|колії|, і тому ототожнювати себе з|із| керівною|провідною| ланкою організації — джерело задоволення його особистих|особових| амбіцій. Але|та| якщо він знає, що не підійметься вище, та і не особливо прагне до цього, часто такий керівник рішуче ототожнює себе зі|із| своїми підлеглими і робить|чинить| все від нього залежне, щоб|аби| захистити їх інтереси. [5].

Безсумнівно, остаточний успіх багатьох організацій буде залежати від здатності її співробітників творчо працювати разом для досягнення мети. Але тут знову не обійтися без лідерства, що підтримує потрібні уміння і необхідні відносини. Отже, лідерство сьогодні – це не більш, ніж визначення висоти, на яку потрібно підстрибнути. Те, що людина, яка керує поведінкою інших людей, повинна мати лідерські якості, ні в кого не викликає сумніву.

Фактично це означає, що лідерство потрібно скрізь. Однак виникає питання: як же все-таки визначити конкретне місце лідерства? При цьому варто погодитися з підходом японських науковців : найбільш значиме лідерство – це лідерство у вищому керівництві. Разом з тим, визначаючи місце лідерства у системі вищого керівництва організації, не слід забувати, що це місце є досить умовним. Враховуючи той факт, що лідерство насамперед пов’язане з вищим керівництвом і на перший план виходить фігура лідера-керівника, то відразу виникає декілька питань: що повинен знати сучасний керівник про лідерство; які вимоги пред’являються до лідера-керівника і як такими лідерами стають?[1]

Треба також зазначити, що цінності лідера входять в компанію, в її культуру і залишаються там навіть після|потім| відходу|догляду| лідера. Це|висновок|, перш за все|передусім|, говорить про відповідальність, яку керівник бере на себе, усвідомлює він це чи ні|або ні|. Він реально впливає на життя багатьох десятків, сотень або навіть тисяч людей тим, що всі вони живуть в системі, яка наповнена ним. Іншими словами, всяка|усяка| поведінка лідера буде в його компанії. «Їх рішення|розв'язання|, дії і приклад|зразок| задають тон всієї організації», а «головна роль вищого керівництва полягає в тому, щоб|аби| управляти цінностями організації» [6]. Управління цінностями – це той самий прихований важіль управління і впливу. Що, перш за все|передусім|, має ціну у організації і чому? Цінності керівника мають властивість виявлятися не тільки|не лише| в ринковій стратегії (агресивною або орієнтованою на партнерство) і політиці організації (направленій|спрямованій| на досягнення мети|цілі| за всяку ціну|за будь-яку ціну| - затримки вечорами, робота надому, засідання під час обіду) або на те, як можна найкращим чином|якнайкраще| використовувати потенціал співробітників на благо організації.

Отже, лідер-керівник повинен постійно удосконалювати свої знання і здібності, розвивать здатність об’єктивно оцінювати свої дії, вміти використовувати свої сильні сторони так само добре, як заповнювати прогалини в знаннях. Лідер-керівник повинен користуватися довірою оточуючих, керуватися особистими фундаментальними і духовнимицінностями, органічно сполучаючи емоції, інтелект і ділові якості. Лідер-керівник повинен не стільки накопичувати знання в собі, скільки ділитися ними з навколишніми. Поверхневого розвитку й уміння керувати буде недостатньо для багатьох керівників, особливо глибокі внутрішні зміни будуть потрібні для зростаючих молодих лідерів. Лідер-керівник повинен володіти системним мисленням і знати закони, відностно яких системи живуть і розвиваються.[1]

Таким чином, лідерство стає повноваженням, яке неможливо делегувати. Неможливо делегувати тому, що не можна бути лідером за призначенням, і тому, що лідерство – це, перш за все, відповідальність. Відповідальність же, або беруть, або ні. Навіть у тих випадках, коли відповідальних призначають, потрібна внутрішня згода людини, інакше все перетворюється на порожню формальність. Тому можна дійти висновку, що поняття «лідер» та «керівник» можно ототожнювати один з одним.

Використана література:

1. Дармограй О.О. Вдосконалення стилю державно-управлінської діяльності на основі використання основних підходів теорії лідерства//Економіка і держава – 2008. - №11. – С.90-93.

2. Колпаков В. Лидерство – фактор общественного развития. Современное понимание лидерства // Персонал. – 2005. - №9. – С.66-73.

3. Кибалов А. Лидерство как власть // Менеджмент и менеджер. – 2008. - №5-6. – С.15-20.

4. Т.М.Траверсе. Дослідження проблеми лідерства у сучасній політичній психології//Соціологія. Психологія.Педагогіка. – 2006, - №26, - С. 25-27.

5. Емельянов Ю. Н. Руководство коллективом как проблема социальной психологии. М.,1971. – 346 с.

6. Мескон М.Х. Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М: Дело, 1998 - 542 с.