Тимощук Н.І., Рибіцька А.С.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Теоретичні підходи до визначення стратегії фірми

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується рядом ознак, що свідчать про формування нової моделі економічного зростання, а саме: глобалізація бізнесу, динамічний розвиток конкуренції, поява нових прийомів і методів організації виробництва, скорочення життєвих циклів товару.

Внаслідок цих умов успішна діяльність може бути лише у тих підприємств, які можуть правильно вибрати або розробити стратегію свого розвитку, що дозволяє сконцентруватися на пріоритетних напрямах господарської діяльності, використати гнучкі форми організації і управління виробництвом, ефективно розпоряджатися своїми ресурсами, а також результатами інноваційної діяльності.

У зв'язку з цим, питання, пов'язані із забезпеченням ухвалення стратегічних рішень, придбавають особливу актуальність. Вони визначають загальний напрям розвитку підприємства, його ефективність і стійкість.

Проблеми стратегічного управління діяльністю компаній досліджували такі відомі зарубіжні і вітчизняні учені і практики, як і. Ансофф, Р. Акофф, До. Боумен, Б. Карлоф, У. Кінг, Д. Клиланд, Г. Кунц, М. Портер, А. Стрикленд, А. Томпсон, А. Виханский, Н. Круглов, А Градів, Ю. Черняк, О. Алимов, В. Герасимчук, Г. Дмитренко, Е. Панченко, Н. Мартиненко, М. Мизюк, В. Пастуховой, Г. Савіна, Ф.Хмель, З.Шершнева.

Між тим, у вітчизняній практиці відсутній досвід формування і реалізації стратегії на підприємствах, розробки нових технологій стратегічного управління і ухвалення стратегічних рішень.

Метою цієї статті є обґрунтування важливості стратегічного корпоративного управління як методологічного інструменту, який дає можливість підприємствам більш повно використати свій потенціал і успішно долати можливі кризи.

Стратегічне управління - це таке управління організацією, яке спирається на людський потенціал як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, гнучко реагує і проводить своєчасні зміни в організації, що відповідають виклику з боку оточення і що дозволяють домагатися конкурентних переваг, що в сукупності дає можливість організації виживати в довгостроковій перспективі, досягаючи при цьому своїх цілей.

Предметом стратегічного управління є вивчення теоретико-методологічних основ і аспектів формування стратегії підприємства як відкритої системи.

Починаючи розробку стратегії, необхідно чітко визначити, на якому рівні здійснюватиметься планування - від цього залежать перелік і послідовність дій з розробки стратегії. На практиці виділяють чотири рівні стратегічного управління:

1. "Функціональна стратегія - найнижчий, базовий рівень, на якому детально розглядаються функціональні аспекти діяльності компанії, наприклад такі, як операційна, виробнича і маркетингова стратегії, а також стратегія фінансування.

2. Стратегія бізнес-одиниці - узагальнює функціональні стратегії до рівня набору стійких конкурентних переваг окремої бізнес-одиниці. Для компаній, що мають один бізнес-напрям, цей рівень стратегії часто є найвищим.

3. Корпоративна стратегія - об'єктом є диверсифіковані корпорації, що об'єднують у своєму портфелі набір бізнес-напрямів. Відповідно стратегія на цьому рівні об'єднує в єдине ціле стратегії декількох бізнес-одиниць і є найвищим рівнем стратегічного планування для окремої компанії.

4. Стратегія групи компаній - об'єднує план розвитку компаній в єдине ціле".

У вітчизняній практиці практично немає прикладів стратегій, створених для груп незалежних компаній. Наявність функціональних стратегій також ще не стала нормою для більшості українських підприємств. Детально розробляти функціональні стратегії і стратегії бізнес-одиниць має сенс тільки для пріоритетних напрямів бізнесу. Найбільш важливим рівнем стратегічного планування являється корпоративна стратегія, з якою до того ж доцільно починати процес планування.

Розробляючи стратегічний план дій, необхідно відмітити, що стратегії мають декілька відмінних рис:

1. Процес розробки стратегії не завершується негайною дією. Зазвичай він закінчується встановленням загальних напрямів, просування по яких забезпечить ріст і зміцнення позицій підприємства.

2. Істотну роль грає посилення зворотного зв'язку. Оскільки в процесі вироблення стратегічних рішень постійно з'являються нові альтернативи і здійснюється пошук найбільш прийнятних рішень, спочатку намічені цілі стратегічного розвитку згодом можуть коригуватися.

3. В ході формулювання стратегії не можна передбачати усі можливості, які відкриються при складанні конкретного стратегічного проекту. Тому доводиться користуватися неповною, неточною інформацією про різні альтернативи. Тим самим стратегія виробляє своєрідну "зону невизначеності".

4. Необхідність в стратегії відпадає як тільки реальний хід розвитку виводить фірму на бажані результати. Стратегія як субстанція стратегічного управління орієнтована передусім на забезпечення готовності фірми до зовнішніх умов, що змінюються, а саме: оцінці потреб ринку, підготовці до майбутньої ефективної діяльності, здійсненню необхідних інвестицій.

Процес розробки стратегії включає наступні елементи:

1. Плановий горизонт або вибір періоду планування. Оскільки розробка стратегії фірми припускає планування на тривалий термін, то більшість фірм складають стратегічні плани на період не менше 3 років, в деяких випадках від 3 до 5, 10 років.

2. Визначення цілей діяльності. Вибір мети припускає напрям на її досягнення певній сукупності ресурсів, які має в розпорядженні фірма. Оскільки ресурси завжди обмежені, підприємець повинен визначити, досягнення яких цілей забезпечить найбільшу продуктивність використання цих ресурсів. Цілі мають бути взаємопов'язані в довгостроковій перспективі. Взаємна ув'язка стратегічних цілей за часом і ресурсам дозволяє досягти глобальної мети стратегії - створення і підтримка конкурентної переваги фірми.

3. Довгострокова політика фірми є програмою стратегічних дій, розроблену для досягнення довгострокових цілей. У практиці розрізняють активну і пасивну політику фірми.

Важливу роль в практиці формування стратегії грає її декомпонування за різними ознаками і функціями. Воно дозволяє розглядати стратегію фірми з різних позицій як усередині підприємства, так і за його межами. Проте головною при такому декомпонуванні є необхідність сприйняття цілісної системи в діалектичних зв'язках її окремих частин. Традиційно в літературі виділяють дві групи приватних субстратегій: зовнішні стратегії, які реалізуються безпосередньо в зовнішньому середовищі фірми. До них відносяться конкурентна стратегія, стратегія маркетингу, стратегія поведінки фірми на ринках грошей і цінних паперів, ресурсна стратегія; внутрішні (функціональні) стратегії, які реалізуються внутішнім середовищем фірми і пов'язані із зовнішнім середовищем опосередковано. Це стратегія виробничої програми, стратегія зниження виробничих витрат, кадрова стратегія.

Формування стратегії підприємства з точки зору послідовного інтеграційного процесу з'єднання, зміни і приведення у відповідність окремих субстратегій передбачає послідовне приведення у відповідність наступних процесів:

1. Аналіз і оцінка нестабільності зовнішнього середовища (включаючи дії конкурентів, споживачів, держави, постачальників, банків та ін.).

2. Аналіз прогнозів і визначення можливих напрямів розвитку фірми з урахуванням зовнішніх умов і внутрішніх можливостей.

3. Визначення, класифікація і ранжирування завдань, що стоять перед фірмою, які відбивають інтереси і ринку, і фірми.

4. Цільове розділення сфери дії загальної стратегії фірми на області, що охоплюються приватними субстратегіями, їх розробка і попереднє взаємне узгодження з урахуванням потреб ринку.

5. Аналіз прогнозів і передумов ресурсного забезпечення реалізації приватних субстратегій (виділення зони стратегічних ресурсів).

6. Синтез приватних субстратегій і формування загальної стратегії фірми або її варіантів. Тут засадничими елементами мають бути обгрунтування вибору стратегічної позиції і виробітку стратегічної поведінки.

7. Організуюче начало, тобто створення організаційних структур в системі стратегічного управління.

8. Ув'язка стратегії фірми з системою планування, яка повинна забезпечити реалізацію основних стратегічних установок.

9. Визначення ходу реалізації і системи поетапного уточнення і внесення необхідних коригувань в здійснення стратегії на практиці.

Таким чином, можна зробити висновок, що формування стратегії підприємства - логічний і аналітичний процес обгрунтування майбутнього положення підприємства залежно від зовнішніх умов з урахуванням архітектоніки організації, багатоваріантності і специфічності стратегічної поведінки.

Впровадження в практику діяльності підприємств стратегічного управління дасть можливість удосконалити процес цілевизначенню, зменшити хаотичність ухвалення управлінських рішень і збільшити уміння керівників чітко визначати пріоритети підприємства, спростити процес узгодження соціальних і фінансових інтересів.

Література:

1. Разина О. В. Характеристика стратегії підприємства як науковій галузі / О. В. Разина // Економіка: проблеми теорії і практики. - 2007 р. - випуск 215.

2. Коленкова Н.А. Стратегія конкуренції фірми як наукова категорія економічної теорії конкуренція / Н.А. Коленкова // Актуальні проблеми економіки. - 2008г. - №5(83).

3. Шарафанова Е.Е. Стратегічне управління організацією: еволюція або революція? / Е.Е. Шарафанова // Право. Економіка. Маркетинг. - 2009г. - №7.