Лапченко О. А.

студентка Національного Технічного Університету України «КПІ»

Формування стратегії зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Для підприємств, що працюють на зовнішньому ринку важливо правильно оцінити ситуацію, що створилася на ринку, розробити ефективні способи підвищення своєї конкурентоспроможності, які відповідали б, з одного боку, конкретній ринковій ситуації і тенденціям її розвитку, а з іншої – особливостям виробництва. Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) є комплексною сферою діяльності, характеризується широким набором форм, тому вимагає системного підходу, можливого в рамках стратегії здійснення ЗЕД.

Процеси, що пов’язані із становленням та виходом на зовнішні ринки суб’єктів господарювання, ставлять перед економічною наукою та практикою господарювання нові завдання. Еволюційний розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств обумовлює необхідність вдосконалення на науковій основі організаційно-економічного механізму зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

Найбільш значимими аспектами у вирішенні проблем стратегічного планування зовнішньоекономічною діяльністю підприємства є:

1. Тип економічної системи, у якій функціонує досліджуваний суб'єкт господарської діяльності.

2. Етап розвитку підприємництва.

3. Національні особливості країни або регіону.

4. Тип досліджуваних підприємств.

Перш ніж приступити до аналізу існуючих підходів до визначення стратегії необхідно уточнити класифікацію видів стратегій суб'єктів господарської діяльності. Основним критерієм класифікації видів стратегій є їхнє відношення до того чи іншого рівня управління в організації.

За цим критерієм виділяють наступні стратегії, що створюють ієрархічну структуру [2]:

1. Стратегія корпоративного рівня (корпоративна стратегія).

2. Стратегія підприємства (конкурентна чи ділова стратегія).

3. Стратегія функціонального рівня.

В основу розробки концепції зовнішньоекономічної діяльності повинні бути покладені наступні принципові моменти:

1. Зовнішньоекономічна діяльність є частиною господарської діяльності підприємства і вона повинна погоджуватися з видами діяльності спрямованими на національний ринок.

2. Зовнішньоекономічна діяльність є специфічним видом діяльності підприємства, тому що зв'язана з орієнтацією на зовнішній ринок.

3. Зовнішньоекономічна діяльність є комплексною сферою діяльності, характеризується широким набором форм, тому вимагає системного підходу, можливого в рамках стратегії здійснення ЗЕД.

Тому логічно буде здійснити дослідження в наступній послідовності. По-перше, перед тим, як приступити до вивчення предмета дослідження (принципів і технології формування стратегії зовнішньоекономічної діяльності підприємства), необхідно проаналізувати існуючий понятійний апарат, основні принципи, моделі і методи стратегічного менеджменту. Потім, визначивши термінологію і вивчивши сутність загальної стратегії підприємства і процес її формування, необхідно вивчити специфіку зовнішньоекономічної діяльності, місце зовнішньоекономічної складової в загальній стратегії підприємства, а також існуючі методи і моделі формування стратегії зовнішньоекономічної діяльності [3].

При формуванні стратегії підприємства доцільно використовувати концепцію стратегічних зон господарювання (CЗГ), запропоновану І. Ансоффом [1]. Для виділення СЗГ звичайно використовуються наступні їхні параметри:

- перспективи росту;

- норма рентабельності;

- рівень стабільності;

- технологія.

І. Ансофф відзначає, що «більшість фірм функціонує як би в декількох середовищах, різноманітних для кожного виду діяльності».

М. Портер вважає, що країна, яка є для фірми місцем базування, відіграє дуже важливу роль у її міжнародній діяльності, обумовлює її успіхи та невдачі у конкуруванні на глобальному рівні. База, яку фірма має у себе вдома, визначає її здатність швидко оновлювати технологію та методи, роблячи це у потрібних напрямках. База – це місце, звідки у кінцевому рахунку виникає конкурентна перевага і звідки вона має отримувати підтримку [4]. У своїх дослідженнях Портер вважав країну місцем базування, якщо фірма є місцевою по приналежності капіталу та походженню або якщо фірма мала автономне управління, хоча і належала іноземній компанії або вкладникам [5].

Причини успіху або невдач у тій чи іншій галузі полягають у чотирьох властивостях країни, які носять загальний характер та формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Таким чином, згідно цієї теорії конкурентні переваги окремих підприємств знаходяться у тісній залежності від умов країни базування. Виділяються наступні детермінанти (тобто властивості країни) [4]:

1. Параметри факторів виробництва.

2. Параметри попиту.

3. Спорідненні та підтримуючі галузі.

4. Стратегія фірм, їх структура та суперництво.

Планування ринкової стратегії здійснюється фірмою на трьох різних рівнях [6]:

Глобальний рівень. Планування тут здійснюється в найбільш довгостроковому аспекті, визначаються важливі для підприємства цілі, які сприймаються як єдине ціле;

Стратегічний рівень. Планування здійснюється на рівні управління підприємства і дає уявлення про довго- і середньострокові варіанти розвитку;

Фактичний рівень. У цьому разі планування зосереджується на визначенні конкретних заходів, необхідних для вирішення питань ефективного використання наявних ресурсів при реалізації глобальних цілей на тих ринках, де діє фірма.

Планування стратегії фірми має на меті насамперед попередити несприятливий вплив зовнішніх чинників. Найважливішою його функцією є прогнозування майбутнього. Визначаючи бажані і можливі орієнтири своєї майбутньої діяльності на світовому ринку, фірма зменшує можливість непередбаченої дії основних чинників, що діють на світовому ринку.

Складність економічних явищ і процесів у світовому господарстві і посилення впливу зовнішніх чинників на підприємство роблять стратегічне планування обов'язковою умовою господарської діяльності. До того ж, потреба в зваженій, ефективній політиці і передбачення ходу зовнішньоекономічної діяльності фірми зростає зі збільшенням кількості ринків, де вона здійснює свою комерційну діяльність.

Таким чином, планування стратегії фірми не є наслідком лише складних ситуацій на ринку й в управлінні. Воно визначається насамперед заінтересованістю фірми в зовнішньоекономічній діяльності.

Планування ринкової стратегії залежить також від рівня інтернаціоналізації підприємства. Підприємство-новачок насамперед прагне вибрати найбільш адекватний ринку товар і встановити оптимальну ціну. Досвідчене ж підприємство переважно піклується про вирішення на зовнішньому ринку проблем рівноваги використовуваних ресурсів, запуску або зняття з виробництва продукції, поширення на ринках своєї продукції або виходу з них [6].

Зовнішньоекономічна діяльність є однією з сфер господарської діяльності підприємства, пов’язана з виходом на на зовнішні ринки і функціонуванням на них, але вона повинна погоджуватися з видами діяльності спрямованими на національний ринок. Стратегія зовнішньоекономічної діяльності має бути складовою загальної стратегії. Виходячи із вищезазначеного, зовнішньоекономічна стратегія має досліджуватися через дослідження загальної стратегії. При формування стратегії зовнішньоекономічної діяльності має важливим є ретельний аналіз всіх альтернативних варіантів у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що відносяться до довгострокових цілей і їхнє обґрунтування для прийняття тих або інших рішень та включає ряд цілей, що є обов'язковою умовою виживання фірми.

Кожне підприємство є унікальною системою, на яку впливає зовнішнє середовище, що його оточує і його вплив також носить специфічний характер. Отже, застосування до всіх суб'єктів господарської діяльності єдиної універсальної моделі стратегічного управління не є доцільним, конкретне підприємство потребує індивідуального підходу, в якому враховуються особливості внутрішнього та зовнішнього середовища його функціонування, та який спирається на відповідні загальнонаукові та методичні положення.

Література:

1. Ансофф И. Стратегическое управление: Сокр. пер. с англ. / И. Ансофф– М.: Экономика, 2004. – 519 с.

2. Зуб А.Т. Стратегический менеджмент: Теория и практика: Учебное пособие для вузов. - М.: Аспект Пресс, 2002. - 415 с

3. Кісь О.П. Розробка заходів з підвищення конкурентоспроможності продукції на зовнішніх ринках // Вісник економіки транспорту і промисловості: Зб. наук.-практ. статей. – Харків: УкрДАЗТ, 2004. – №8. – С. 170-172.

4. Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ./Под ред. и с предисловием В.Д.Щетинина. - М.: Междунар. отношения,1993. - 896 с.

5. Портер М. Стратегия конкуренции: Методика анализа отраслей и деятельности конкурентов. / Пер. с англ. под ред. Олейника А. и Скильского Р. – К.: Основа, 1997. – 584 с.

6. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид., випр. і доп. / За заг. ред. А. І. Кредісова. - К.: ВІРА-Р, 2004. - 552 с.