Економічні науки /2. Зовнішньоекономічна діяльність

К.е.н. Ганначенко С.Л.

ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, Україна

Cучасні вимоги та правила зовнішньої торгівлі агропродовольчою продукцією: висновки для України

Зовнішня торгівля є основною формою світогосподарських зв’язків і від її ефективності в значній мірі залежить стабільність економіки країни. За динамікою та вартісними показниками вона випереджає зростання світового виробництва. Темпи зростання міжнародних експортно-імпортних операцій перевищують темпи зростання основних сегментів світового виробництва, в т. ч. і агропродовольчої продукції.

Повільна лібералізація торгівлі агропродовольчою продукцією, обумовлена специфікою самого аграрний сектору. Сучасне сільське господарство, на відміну від більшості переробних галузей промисловості, є значно капіталоємним і постійно потребує надходження значних капіталовкладень. А його низька рентабельність обумовлена групою таких факторів як: біологічний та нестійкий характер виробництва, слабкість позицій на ринку, де без втручання держави складно конкурувати з потужними транснаціональними корпораціями і забезпечити процес розширеного відтворення.

Угода про сільське господарство, яка була укладена у ході Уругвайського раунду передбачає зниження рівня тарифного захисту шляхом зменшення тарифних ставок (на 36%) та фіксування максимально допустимих ставок ввізного мита (“зв’язування” рівнів тарифів).

Відповідно Україна, яка стала членом СОТ у 2008 році взяла зобов’язання щодо імпортних тарифів на сільгосппродукцію на рівні 10,66%, зокрема, по різних товарних групах (табл. 1 ).

Після зниження митних тарифів згідно із графіком тарифних скорочень і зниження рівня нетарифного захисту внутрішнього агропродовольчого ринку (це стосується також сфери стандартизації та сертифікації) агропродовольча

Таблиця 1.

Зобов’язання України за митними тарифами на сільськогосподарську продукцію в рамках СОТ

Назва продукції	Тариф, який існував	Тариф, отриманий за зобов’язаннями
М’ясо та м’ясопродукти	21,0	13,0
Молоко та молочні продукти	24,0	10,1
Овочі та фрукти	20,0	13,1
Зерно та продукти його переробки	27,0	12,7
Цукор та кондитерські вироби	50,0	17,5

продукція національного виробництва стала програвати цінову конкуренцію більш дешевій, але часто неякісній імпортній продукції.

Найвідчутнішими стали негативні наслідки для вітчизняних виробників м’яса та м’ясопродуктів, значну частину яких становлять господарства населення [1, 6].

Аналіз зовнішньої торгівлі м’ясом України свідчить, що вона останнім часом більше ввозила м’яса, ніж вивозила, і як результат – перетворилась з нетто-експортера окремих видів м’яса на нетто-імпортера. Зменшення обсягів експорту і зростання імпорту м’яса в Україні пов’язано в першу чергу зі зменшення обсягів виробництва на внутрішньому ринку м’яса та падінням його цінової конкурентоспроможності.

Сучасна система протекціоністських заходів в аграрній сфері, спрямована на створення національним виробникам найбільш сприятливих умов на внутрішньому і зовнішніх ринках. Держава виступає в якості кредитора, гаранта, донора з метою стимулювання експортного виробництва, використовуючи наступні основні методи:

- податкові пільги;

- субсидії;

- пільгові кредити;

- надання грантів тощо.

Зокрема, застосовуються прямі дотації експортерам у вигляді експортних премій, виплати різниці вартості послуг з транспортування вантажів; видача на пільгових умовах експортних кредитів, державне страхування і надання гарантій при здійсненні зовнішньоекономічних операцій з країнами з нестабільним політичним режимом, податкових пільг і тому подібне. Слід також відзначити, що держава бере на себе значну частину витрат з підготовки кадрів, дослідженню кон’юнктури світового ринку тощо.

Ефективна інтеграція країни в світовий економічний простір, її аграрного сектора, зокрема, можлива при певних умовах:

- стабільність економічного стану країни, який характеризується помірними темпами інфляції, низьким рівнем безробіття та рівновагою платіжного балансу;

- наявність міжнародної гармонії інтересів у світовій торгівлі. Яка порушується, коли економічно розвинені країни отримують більші переваги від лібералізації зовнішньої торгівлі;

- рівність можливостей, яка забезпечується постійністю масштабів виробництва та вільною конкуренцією. Передбачається відсутність будь-якої дискримінації та отримання одними виробниками переваги над іншими. Проте, при наявності економії від масштабів та при закріпленні технологічної переваги свобода торгівлі надає односторонні переваги для економічно розвинених країн та ТНК призводить до менш раціональному розподілу світових ресурсів;

- переваги від вільної торгівлі мають отримувати всі країни-учасниці світового обміну. В той же час, лідерство в рівні продуктивності та доходів дозволяють використовувати вільну торгівлю в якості ефективного засобу зростання добробуту та економічної потужності одних країн та регіонів за рахунок інших.

В майбутньому торгівля агропродовольством буде посилювати свій вплив на міжнародну політику, а вибір пріоритетів аграрної політики в умовах глобалізації отримає стратегічне значення для всіх країн, які орієнтуються на забезпечення своєї продовольчої та економічної безпеки.

Вважається, що продовольча безпека держави визначається її спроможністю здійснювати забезпечення населення країни продовольством на рівні, що гарантує кожній особі і сім'ї можливість повноцінного раціонального харчування, а суспільству в цілому сприятливі умови деморепродуктивних процесів і соціально-політичну стабільність. Розробляються критерії продовольчої безпеки, як окремої країни так і світу, оскільки локальні продовольчі кризи здатні переходити як на регіональні, так і на міжнародні рівні. Виділяють фізіологічні та економічні критерії продовольчої безпеки. Серед фізіологічних: потреби людського організму в необхідній кількості енергії та окремих елементах харчування, а також припустимий вміст в продуктах харчування шкідливих для здоров’я речовин. Економічні показники продовольчої безпеки включають як рівень фізичної доступності продовольства для різних категорій населення при нормальних та екстремальних умовах, так і можливість отримувати необхідний для життєдіяльності людини набір продуктів виходячи з платоспроможності сім’ї.

При аналізі експортно-імпортних операцій агропродовольством слід звернути увагу на те, що одним із найбільших споживачів даної продукції була Російська Федерація. Аналіз стану експорту традиційних українських агропродовольчих товарів до Росії свідчить про значну втрату російського ринку збуту, зокрема цукру, зерна, виноробної продукції. Якщо у 1996 р. частка Росії становила 50,6% то у 2010 р. лише 18,8% від загального агропродовольчого експорту Товарами, що продовжують користуватися попитом на російському ринку, є: масло тваринне, сири, яловичина, рослинна олія. Зменшення обсягів українського агропродовольчого експорту до Росії пов’язано з погіршенням його конкурентоспроможності та падінням попиту. Здавалось би що відбулася диверсифікація ринків збуту, проте подальша переорієнтація України на нові ринки збуту (які є сталі і розподілені між експортерами, тобто жорсткий протекціонізм ряду закордонних країн, який підтримує монополію транснаціональних корпорацій закриває всі входи на більшість ринків) замість, наприклад, російського не буде відповідати здатності динамічно реагувати на глобальний світовий попит. В правильно вибраній стратегії головним є вміння уникнути гострої і непотрібної конкуренції.

Проте, для агропродовольчого експорту України існує значний потенціал щодо зернових та продукції переробних галузей АПК – масложирової, м'ясної, кондитерської, плодоовочевої, спиртової, виноробної промисловостей. Потрібно зробити акцент на нецінові форми конкуренції та зростання вимог до якісних характеристик виробів. Останні тенденції розвитку світового агропродовольчого ринку свідчать, що новизна, інноваційність товару є одним із головних чинників, які впливають на конкурентоспроможність продукції. Перевага надається новій агропродовольчій продукції, яка відповідає світовим стандартам якості, оформленню, готовністю до споживання тощо.

Україна при виборі своєї зовнішньоторговельної стратегії в аграрній сфері має визначити національні інтереси та знаходити реальні шляхи їх захисту в контексті глобалізаційного розвитку.

Література:

1. Внутрішній агропродовольчий ринок України в умовах СОТ/ Осташко Т.О., Волощенко Л.Ю., Лєнівова Г.В.; відпов. ред.. д-р екон. наук, проф. В.О. Точилін; НАН України; Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2010. – 208 с.