Штефано А.П.

Науковий керівник: Безрадна С.М.

Технопарк як суб’єкт інноваційної діяльності

Буковинська державна фінансова академія

 

Актуальність проблеми. Розвиток нинішнього суспільства визначається наявністю і ефективністю інноваційних процесів, які зумовлюють перетворення результатів науково-дослідних робіт у нові продукти та технології. Одним з найбільш дієвих механізмів реалізації такої трансформації є різні інноваційні структури такі як технологічні парки.

Створення технологічних парків має вагоме значення для економіки України, інноваційний шлях розвитку якої є важливим для виведення національної економіки на новий економічний рівень розвитку.

Аналіз наукових досліджень та публікацій. Джерелами вивчення стали економіко-статистичні огляди  діяльності технологічних парків та законодавча база.

Метою статті є дослідження особливостей діяльності та перспектив розвитку технопарків в Україні.

Функціонування технологічних парків в Україні регулюється Законом України “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків”,  згідно з яким технологічний  парк (технопарк) - юридична особа або група юридичних осіб,  що  діють відповідно  до  договору  про  спільну  діяльність  без  створення юридичної особи  та  без  об’єднання  вкладів  з  метою  створення організаційних  засад  виконання  проектів  технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок,  високих  технологій та   забезпечення  промислового  випуску  конкурентоспроможної  на світовому ринку продукції[1].

Основною метою технопарків є комерціалізація наукових досліджень університетських, академічних та інших дослідницьких центрів, наукова продукція яких за допомогою інноваційних процедур доводиться до промислових і комерційних структур. За умови підтримки з боку держави технологічні парки забезпечують не тільки  надходження до бюджету набагато перевищуючі суми державної підтримки але й розвиток високорентабельних видів бізнесу та наповнення національних ринків наукоємною високотехнологічною продукцією, наявність конкурентоспроможної продукції даних країн на світових ринках товарів та послуг.

Завданнями вітчизняних технопарків є[3]:

-     створення цілісної системи впровадження наукових розробок у виробництво, що включає наукові дослідження, розробку технологій, впровадження у виробництво, випуск продукції і її успішне просування на внутрішній та світовий ринки;

-     створення сприятливих умов щодо залучення внутрішніх і зовнішніх інвесторів для фінансування проектів технопарків;

-     налагодження промислового випуску високотехнологічної конкурентоздатної на світовому ринку продукції;

-     створення високоефективних методів аналізу й охорони навколишнього середовища;

-     розвиток матеріально-технічної бази наукових досліджень;

-     координування наукових розробок, їх науково-технічної і технологічної експертизи, а також забезпечення моніторингу інноваційної та інвестиційної діяльності відповідно до пріоритетних напрямків діяльності технопарку;

-     підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації вчених та фахівців для роботи в умовах ринку.

Першочергове значення у створенні сприятливих умов для формування і функціонування технопарків має зацікавленість держави і органів місцевої влади. В Україні використовуються непрямі методи фінансової підтримки державою технопарків, тобто різні форми податкових та митних пільг. Для реалізації  проектів  технологічних  парків   щорічно   в Державному   бюджеті  України  за  бюджетною  програмою  підтримки діяльності   технологічних   парків   визначаються    кошти,    що спрямовуються на:   повне  або    часткове   (до  50 %)   безвідсоткове кредитування   (на   умовах   інфляційної   індексації)   проектів технологічних парків;  повну або   часткову   компенсацію   відсотків,   сплачуваних виконавцями проектів технологічних парків  комерційним  банкам  та іншим   фінансово-кредитним  установам  за  кредитування  проектів технологічних парків. Також державою надаються цільові субсидії технопаркам та їх учасникам у вигляді  сум   ввізного   мита,   що  нараховуються  згідно  з  митним законодавством  України,  при  ввезенні  в  Україну для реалізації проектів  технологічних  парків  нових устаткування, обладнання та комплектуючих, а також матеріалів, які не виробляються в Україні[1].

В Україні перші технопарки з’явилися у 2000 році як структури, завданнями яких є об’єднання наукових досліджень, розробок нових технологій із впровадженням у виробництво і випуск конкурентоздатної на внутрішньому і зовнішньому ринках високотехнологічної продукції. Діяльність технопарків спрямована на впровадження досягнень у галузі паливно-енергетичного комплексу, металургії, нетрадиційної та теплоенергетики, промислової екології, інформаційних та телекомунікаційних технологій, програмного забезпечення тощо.

Станом на січень 2011 року реєстрацію пройшли 16 технопарків, а саме[1]:   “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка” (м. Київ), “Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона” (м. Київ), “Інститут монокристалів” (м. Харків), “Вуглемаш” (м. Донецьк), “Інститут технічної теплофізики” (м. Київ), “Київська політехніка” (м. Київ), “Інтелектуальні інформаційні технології” (м. Київ), “Укрінфотех” (м. Київ), “Агротехнопарк”                 (м. Київ), “Еко-Україна” (м. Донецьк), “Наукові і навчальні прилади” (м. Суми), “Текстиль” (м. Херсон), “Ресурси Донбасу” (м. Донецьк), “Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій” (УМБІЦЕНТ)                         (м. Одеса), “Яворів” (Львівська область), “Машинобудівні технології”                                 (м. Дніпропетровськ).

Три провідних технопарки – ІЕЗ ім. Є.О. Патона, Інституту монокристалів, Інституту напівпровідників – забезпечують 97 % випуску інноваційної продукції всіх українських технопарків (в тому числі Технопарк ІЕЗ – 67 %)[2, 37].

Технологічні парки протягом десяти років існування реалізували понад 116 інноваційних проектів, створили 3551 нове робоче місце, заснували виробництво з випуску інноваційної продукції загальною потужністю понад             2 млрд. грн./рік, реалізували 12,3 млрд. грн. інноваційної продукції, у тому числі 1,7 млрд. грн. – на експорт. Протягом даного періоду було перераховано до бюджету більше 0,9 млрд. грн., натомість державна підтримка інноваційних проектів була вдвічі меншою  –  0,48 млрд. грн. Українські технопарки  за випустили на 1 грн. державної підтримки 25,63 грн. інноваційної продукції[3].

Практика діяльності технологічних парків протягом останніх десяти років підтверджує доцільність, необхідність та ефективність їх існування, зокрема прикладами реалізації українськими технопарками проектів світового рівня є:

 1. Технопарк “Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона”[3]:

 – вперше у світі високочастотне зварювання м'яких живих тканин. На сьогоднішній день в Україні успішно прооперовано більше 10 тис. хворих. Американські фахівці назвали цей проект “проривом у хірургію XXI століття”, робота одержала Державну премію України, захищена патентами України, США, Австралії;

 – найкращі у світі машини для стикового контактного зварювання високоміцних рейок швидкісних залізниць, що займають лідируюче положення на світових ринках та захищені 42  патентами. Виграно тендер на реконструкцію залізниць Китаю;

 – не мають аналогів у світовій практиці технології виплавки високоякісних зварювальних флюсів, що дозволяє наполовину замінити дефіцитну й дорогу імпортну сировину шлаковими відходами вітчизняної металургії; 70 % продукції йде на експорт;

 – сучасне енергозберігаюче устаткування для дугового зварювання, більше 70 % якого йде на експорт.

 2. Технопарк  “Інститут монокристалів”:

 – сучасні медичні гама-камери для вітчизняної системи охорони здоров’я ;

 – високо чуттєві монокристалічні детектори для контролю багажу та вантажу при митному догляді, а також для контролю рівня радіації, виявлення радіоактивних матеріалів ;

 – гама сучасного енергозберігаючого компресорного устаткування для шахт и промислових підприємств.

 3. Технопарк “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка”:

 – розробка та організація випуску вітчизняних енергозберігаючих (в тому числі світлодіодних) джерел світла.

Особливістю інноваційної діяльності є великий рівень витрат при розробці інновацій, а також значні витрати і високий рівень ризику при виході інноваційної продукції на ринок. Тому у всіх без винятку країнах держава бере на себе частину економічних ризиків та забезпечує комплекс заходів щодо підтримки інноваційної діяльності. В Україні за останні роки нібито під приводом того, що технопарки “дірка” в бюджеті, без всяких доказів, обсяги державної підтримки практично було зведено до нуля, незважаючи на успішний початок діяльності технопарків.

Діюча на сьогоднішній день в Україні нормативно-законодавча база інноваційної діяльності технопарків не сприяє, а навпаки, перешкоджає прийняттю та виконанню інноваційних проектів технопарків.

Несприятливими умовами розвитку технопарків є[3]:

-     політична нестабільність в країні;

-     втрата довіри зарубіжних і вітчизняних інвесторів до стабільності нормативно-правової бази інноваційної діяльності в Україні і згортання їхньої участі у фінансуванні ризикових інноваційних проектів, що призводить до зменшення інноваційної діяльності в цілому;

-     недотримання чинного законодавства і постійна його зміна, що веде до погіршення умов роботи технопарків;

-     обмежений попит на інноваційні пропозиції в середині країни;

-     низька платоспроможність вітчизняних споживачів нової техніки;

-     відсутність зацікавленості фінансових установ у підтримці інноваційних проектів;

-     обмежені можливості фінансування інноваційної діяльності з державного бюджету;

-     відсутність зацікавленості фінансових і банківсько-кредитних систем у підтримці інноваційних проектів;

-     наявність конкуренції на внутрішніх ринках з боку західних фірм-розробників технологій, виробників і постачальників матеріалів, устаткування й технологій у цілому;

-     низька державна підтримка проектів технопарків.

У багатьох країнах світу ефективність функціонування елементів національних інноваційних систем забезпечується за рахунок діяльності різноманітних державних і недержавних фондів підтримки науки та інновацій, зокрема венчурних фондів. В Україні ж ліквідовано Державний інноваційний фонд, Державний фонд фундаментальних досліджень зведено нанівець, а реально діючих венчурних фондів практично не існує.

 З метою формування по-справжньому ефективної національної інноваційної системи Держкомінформнауки започаткована робота з формування механізму створення системи венчурного фінансування інноваційної діяльності. Передбачається створення венчурного інноваційного фонду, який забезпечить широке залучення інвестицій в економіку країни та вкладення їх у інноваційні проекти з метою дослідження освоєння і комерціалізації нововведень.

 Стратегічні цілі державної політики в інноваційній сфері реалізуються не інакше, як через інноваційну інфраструктуру, що являє собою сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих організацій та інституцій, які своєю діяльністю охоплюють увесь інноваційний цикл. Відповідні заходи передбачені Державною цільовою економічною програмою “Створення в Україні інноваційної інфраструктури” на 2009-2013 роки, повноцінна реалізація якої створить підґрунтя для активізації інноваційної діяльності, створення інноваційної, науково-виробничої інфраструктури, забезпечення інноваційного розвитку економіки регіонів[4].

Отже,  з метою забезпечення подальшого розвитку технопарків в Україні держава повинна  здійснити ряд наступних заходів: забезпечити фінансування базисних інновацій виробничого сектору, неринкового сектору, створювати сприятливий інноваційний клімат, сприяти розвитку венчурного фінансування малого та середнього інноваційного бізнесу, здійснювати підтримку експорту національної наукоємної продукції. Ці заходи повинні проводитись за широкої участі органів місцевого самоврядування з активним залученням іноземних інвестицій і технологій.

Проведення послідовної виваженої державної політики у сфері інноваційної діяльності дозволить активізувати процес розроблення i впровадження нових прогресивних технологій, посилити вплив реалізації наукомісткої продукції на соціально-економічний розвиток держави, сприяти поглибленню інтеграції України в загальноєвропейський науково-технологічний простір.

Список використаної літератури

1.        Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків: Закон України  від  16.07.1999  № 991-XIV.

2.        Тельнов А.С., Гончарук В.В. Технологічні парки: проблеми та перспективи розвитку / А.С. Тельнов, В.В. Гончарук //  Вісник Хмельницького національного університету.  – 2010. – № 1.  – С. 35-41.

3.        Державний комітет України з питань науки, інновацій та інформатизації [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.dknii.gov.ua.

4.        Українська асоціація фахівців інформаційних технологій [Електронний ресурс]. - Режим доступу: uaitp.org.ua.