Федчик В.А.
Функціональна парадигма пунктуації
усередині речення-фрази
Теорія пунктуації тривалий
час залишалася на периферії інтересів українського мовознавства. Слід визнати,
що високий ступінь кодифікованості пунктуаційної практики у наш час не
відповідає рівню її теоретичного розроблення. Відсутня теорія, здатна пояснити
суперечливі факти практики; відсутні і єдині надійні критерії таких фактів.
Панування поглядів на пунктуацію як на сукупність правил, що підкоряються волі нормалізатора, призводить до того, що основна увага лінгвістів
спрямована більше на самі правила, ніж на регульовані явища. У спірних випадках
як критерій виступає прецедент вживаності або ж аргументація до того або іншого
принципу пунктуації. Більш того, дотепер не створено узагальнювальних наукових
праць, у яких би сучасна українська пунктуація була описана як феномен писемної
мови, як функціональна система (її функції, ієрархія і внутрішньосистемні
відносини її елементів, співвідношення центру і периферії). Саме на базі такого
опису і можливе виявлення основних тенденцій реалізації цієї системи (специфіки
норми пунктуації, відхилень від неї і коливань у вживанні розділових знаків).
Стає ясним, що завдання розроблення теорії сучасної
української пунктуації є невідкладним і побудова такої теорії можлива головно
на шляху звернення до структурно-системного аналізу пунктуаційних одиниць,
виявлення властивостей пунктуації як функціональної системи. Злиття воєдино
двох напрямів дослідження – функціонально-кодифікаційного і
функціонально-системного – і є умовою розроблення теоретичних засад для
структурно-системного пояснення явищ і фактів сучасної пунктуації, які
сприймаються в наш час як суперечливі.
Метою цієї статті є спроба
описати функціональну парадигму пунктуації усередині речення-фрази.
Реченнями-фразами або просто фразами умовимося називати мовленнєву реалізацію
речень писемної мови, які являють собою відрізок тексту, обмежений заголовною
літерою і крапкою. Речення в комунікативному плані є висловлення, у якому
інтегровано одиниці різних рівнів мови, бо „тут взаємодіють значення, виражені
лексичними, морфологічними, синтаксичними й інтонаційними засобами”. [4, 155].
Поняття ж «речення» зберігається як термін синтаксису і означає групу слів, організованих
за синтаксичними моделями мови (речення, що входить до складу фрази,
називається її синтаксичною частиною).
Необхідно розмежувати структурні і неструктурні
зв'язки між компонентами фрази. Структурними зв'язками є відношення, які
встановлюються між компонентами згідно з певними схемами, список і опис яких у
вигляді синтаксичних моделей становлять синтаксичний фонд мови. Неструктурні
зв'язки – це відношення, які не виражені граматичними засобами.
За допомогою пунктуаційних знаків фраза розчленовується
на частини – сегменти (слова або групи слів, розташовані між розділовими
знаками або заголовною літерою і розділовим знаком). Теоретичне і практичне
вивчення мовного матеріалу показало, що для виявлення закономірностей
формування речень-фраз достатній аналіз побудов з одного, двох і трьох
сегментів.
У роботі наводяться результати аналізу ускладнених
українських речень у мовленнєвій динаміці. Особлива увага при цьому
приділяється вивченню співвідношення між їх синтаксичною і комунікативною
структурами (див. Додаток).
Пунктуація становить особливу галузь графічної
системи мови, яка має в своєму розпорядженні десять розділових знаків, пробіли
і прийоми друкарського виділення. Функції пунктуаційних знаків диференційовані;
серед них існують знаки фразотвірні і знаки текстотвірні. Фразотвірними є
знаки, які будують фразу зсередини, розчленовуючи її на частини і сприяючи
об'єднанню цих частин. Сюди слід віднести кому, крапку з комою, двокрапку, а
також дужки і прийоми друкарського виділення. Текстотвірні знаки (крапка,
крапки, знаки питання і оклику, тире, лапки) оформляють фразу «зовні»,
визначаючи її розташування в групі речень, яка утворює абзац.
Фразотвірні знаки пунктуації функціонують у межах,
позначених заголовною літерою і крапкою. Вони розрізняються формою: кома і
двокрапка є знаками однобічними, дужки – двобічними; тире, будучи знаком
неорієнтованим, може бути як однобічним (одиночне тире), так і двобічним
(подвійне тире). Однобічні знаки функціонують у двохсегментних реченнях, вони
використовуються для комбінації компонентів у сегменти: немає знака → один сегмент, є знак → два сегменти. Для двобічних
знаків релевантне поєднання з трьох сегментів, вони вказують на відмінність
сегмента від інших сегментів: немає знака → «сегмент такий же, як інші», є знак → «сегмент не такий, як інші».
Функціональна парадигма пунктуації усередині
речення характеризується, таким чином, розвитком функції членування у двох
напрямах: функція розчленування і функція оцінки.
Функцію розчленування виконують однобічні розділові
знаки: кома, крапка з комою і двокрапка; функція оцінки закріплена за
двобічними розділовими знаками – дужками. Тире, будучи знаком неорієнтованим,
може бути використане і як засіб розчленування (одиночне тире), і як засіб
позначення відмінностей (подвійне тире).
Функції пунктуації в побудові речення залежать від
наповнення сегментів конкретним мовленнєвим змістом. На синтаксичному ярусі,
коли у складі сегментів знаходяться певним чином пов'язані між собою слова,
розділові знаки беруть участь у вираженні синтаксичних зв'язків у реченні:
розчленування означає вказівку на розрив синтаксичних зв'язків (немає знака → «пов'язано»; є знак → «не пов'язано»); функція оцінки конкретизується як
вказівка на зміну синтаксичних зв'язків (немає знака → «пов'язано таким-то чином», є знак → «не пов'язано таким-то чином»).
При функціонуванні на комунікативному ярусі, коли
мовний склад компонентів відображає інформативно-змістові категорії, функція
розчленування розділових знаків конкретизується як указівка на відмінність в
інформативній значущості компонентів (немає знака: «такий же важливий» – є
знак: «не такий же важливий»), а оцінна функція виявляється як указівка ступеня
важливості компонентів речення для мовленнєвого акту (є знак: «більш важливо»,
немає знака: «менш важливо»). Функція розчленування пунктуаційних знаків
реалізується як забезпечення комунікативної стійкості речення: за допомогою
знаків створюється синтаксико-комунікативна відповідність, при якій межі
речення збігаються з межами висловлення і речення з контекстуально залежного
стає контекстуально незалежним. Засобом інформаційної оцінки пунктуаційні знаки
бувають при ускладненні комунікативної моделі TR, коли за допомогою пунктуації в модель вводиться
додатковий рематичний компонент R1 → TRR1, TR1R.
При вживанні пунктуаційних знаків у реченні функція
розчленування і функція оцінки співіснують, причому одна з них буває
домінуючою, а інша відіграє супутню роль. Питома вага кожної з цих функцій
варіюється залежно від умов функціонування розділових знаків. Для пунктуаційних
знаків синтаксичного ярусу домінуючою (первинною) є функція розчленування; на
комунікативному ярусі на перший план висувається функція оцінки. Тому знаки
розчленування (кому, крапку з комою і двокрапку) можна назвати синтаксичними, а
знаки, що виконують оцінну функцію (дужки і подвійне тире), – знаками
комунікативними.
Супутньою функцією для знаків синтаксичного ярусу є
функція оцінки. Це вторинна функція коми, крапки з комою і двокрапки. На
відміну від інших пунктуаційних систем (наприклад, пунктуації французької мови)
оцінна функція українських розділових знаків характеризується більшою
інтенсивністю кваліфікаційної ознаки: знаки служать не вказівкою на зміну
зв'язку між компонентами речення (немає знака → є структурний зв'язок, є знак → немає сруктурного зв'язку), а вказівкою виду
граматичному зв'язку (сурядність, підрядність).
Супутньою функцією для
пунктуаційних знаків комунікативного ярусу є функція розчленування. Вона
виражається комунікативними знаками. Дужки і подвійне тире здійснюють функцію
розчленування одночасно з функцією оцінки: кваліфікуючи сегмент як «не такий,
як інші», вони в той же час відзначають його межі. Асортимент комунікативних
розділових знаків розширюється за рахунок знаків синтаксичних: до знаків
комунікативного призначення (дужки) додаються кома, крапка з комою і двокрапка.
Ці знаки використовуються для комунікативного розчленування речення.
Функціонуючи на комунікативному ярусі, синтаксичні розділові знаки вказують на
характер комунікативної розчленованості речення в найзагальнішому вигляді, не
кваліфікуючи компоненти з погляду важливості для мовленнєвого акту (є знак:
контекстуально незалежне речення; немає знака: контекстуально залежне речення).
Використання пунктуаційних знаків на декількох
ярусах надає ще одну можливість збільшити функціональне навантаження розділових
знаків.
Дослідження функціональної парадигми пунктуації
усередині речення-фрази дозволяє зробити такі висновки.
1. Пунктуація, як і графіка з орфографією, є
основним засобом унормування української писемної мови. Тому рівень
теоретичного розроблення пунктуаційної практики повинен відповідати високому
ступеню її кодифікованості.
2. Фразотвірні знаки пунктуації можуть бути
однобічними (кома і двокрапка) або двобічними (дужки). Тільки тире, будучи
знаком неорієнтованим, може бути як однобічним (одиночне тире), так і двобічним
(подвійне тире).
3. Однобічні
знаки функціонують в двохсегментних реченнях, вони використовуються для
комбінації компонентів у сегменти: немає знака → один сегмент, є знак → два сегменти. Для двобічних знаків релевантне
поєднання з трьох сегментів, вони указують на відмінність сегмента від інших
сегментів: немає знака → «сегмент такий же, як інші», є знак → «сегмент не такий, як інші».
4. Функціональна
парадигма пунктуації усередині речення характеризується розвитком функції
членування у двох напрямах: функція розчленування і функція оцінки. Функцію
розчленування виконують однобічні розділові знаки: кома, крапка з комою і
двокрапка; функція оцінки закріплена за двобічними розділовими знаками –
дужками. Тире, будучи знаком неорієнтованим, може бути використане і як засіб
розчленування (одиночне тире), і як засіб позначення відмінностей (подвійне
тире).
5. Функції пунктуації в побудові речення
залежать від наповнення сегментів конкретним мовленнєвим змістом. На
синтаксичному ярусі розділові знаки беруть участь у вираженні синтаксичних
зв'язків у реченні: розчленування означає вказівку на розрив синтаксичних
зв'язків (немає знака → «пов'язано»; є
знак → «не пов'язано»); функція оцінки
конкретизується як вказівка на зміну синтаксичних зв'язків (немає знака → «пов'язано таким-то чином», є знак → «не пов'язано таким-то чином»).
При функціонуванні на комунікативному ярусі функція
розчленування розділових знаків конкретизується як вказівка на відмінність в
інформативній значущості компонентів (немає знака: «такий же важливий» – є
знак: «не такий же важливий»), а оцінна функція виявляється як вказівка ступеня
важливості компонентів речення для мовленнєвого акту (є знак: «більш важливо»,
немає знака: «менш важливо»). Функція розчленування пунктуаційних знаків
реалізується як забезпечення комунікативної стійкості речення.
6. При вживанні пунктуаційних знаків в реченні
функція розчленування і функція оцінки співіснують, причому одна з них буває
домінуючою, а інша відіграє супутню роль. Питома вага кожної з цих функцій
варіюється залежно від умов функціонування розділових знаків. Для пунктуаційних
знаків синтаксичного ярусу домінуючою (первинною) є функція розчленування; на
комунікативному ярусі на перший план висувається функція оцінки.
7. Вживання пунктуаційних знаків у первинній і
вторинній функції є один із способів розширити можливості використання
розділових знаків усередині речення.
Додаток
Функціональна характеристика
розділових знаків, що беруть участь
у побудові речень-фраз
1. Кома.
1.1. Синтаксична роль:
а) парадигматична характеристика:
– відзначає межу синтаксичної частини
(речення) як при переміщенні, так і при додаванні;
– уживається за наявності однієї синтаксичної
частини у фразі;
б) синтагматична характеристика:
– сприяє розрізненню речень з підрядними
означальними і обставинними від омонімічних речень із сурядним зв'язком між
частинами;
– диференціює
додатковий і обставинний члени речення, які збігаються за формою;
– відрізняє
обставинні детермінанти речення від дієслівних детермінантів;
– відзначає межу між сегментами при еліпсисі.
1.2. Комунікативна роль:
а) парадигматична характеристика: відсутня;
б) синтагматична характеристика:
– одиночна кома вводить додаткову рему;
– подвійний знак відзначає уклинення, яке
залежно від лексико-граматичного наповнення цього сегмента функціонує як
тематична або як рематичначастина.
1.3. Текстотвірна роль:
а) парадигматична характеристика: відсутня;
б) синтагматична характеристика:
– забезпечує контекстуальну незалежність
складносурядних речень (із сполучником);
– у позиції між підметом і присудком, в
коротких непоширених реченнях служить протиставленню цих компонентів і є
засобом смислового об'єднання їх з попереднім реченням;
– у реченнях поширених указує межу між групами
підмета і присудка.
2. Крапка з комою.
2.1. Синтаксична роль:
а) парадигматична характеристика:
– відзначає межу синтаксичної частини;
– уживається за наявності декількох
синтаксичних частин у фразі;
б) синтагматична характеристика:
– диференціює відношення залежності і
паралелізму при нейтралізації коми: кома – показник переміщення, крапка з комою
– показник додавання;
– відзначаючи межі супідрядних підрядних в
поширених реченнях, диференціює зв'язок сурядності і підрядності: кома –
підрядний зв'язок, крапка з комою – відношення сурядності.
2.2. Комунікативна роль:
а) парадигматична характеристика: відсутня;
б) синтагматична характеристика: відсутня.
2.3. Текстотвірна роль:
а) парадигматична характеристика: відсутня;
б) синтагматична характеристика:
– у фразах з двох сегментів виступає в ролі
показника контекстуальної залежності, будучи тим самим засобом об'єднання з
сусідніми фразами;
– у трьохсегментних фразах використовується
для комбінування сегментів: зближення двох (кома) і протиставлення їх третьому
(крапка з комою).
3. Двокрапка.
3.1. Синтаксична роль:
а) парадигматична характеристика:
– відзначає межу між синтаксичними частинами
при еліпсисі;
б) синтагматична характеристика:
– у поєднанні з лексико-граматичним складом
сегментів сприяє встановленню причинно-наслідкових відношень у двохсегментних
фразах.
3.2. Комунікативна роль:
а) парадигматична характеристика:
– вводить додаткову рему;
б) синтагматична характеристика: відсутня.
3.3. Текстотвірна роль:
а) парадигматична характеристика: відсутня;
б) синтагматична характеристика:
– забезпечує контекстуальну незалежність фраз
з двох сегментів.
4. Прийоми друкарського виділення.
4.1. Синтаксична роль:
а) парадигматична характеристика: відсутня;
б) синтагматична характеристика: відсутня.
4.2. Комунікативна роль:
а) парадигматична характеристика:
– позначають компонент як рематичний;
б) синтагматична характеристика:
– служать засобом переміщення ремы.
4.3. Текстотвірна роль:
а) парадигматична характеристика: відсутня;
б) синтагматична характеристика: відсутня.
5. Дужки.
5.1. Синтаксична роль:
а) парадигматична характеристика: відсутня;
б) синтагматична характеристика: відсутня.
5.2. Комунікативна роль:
а) парадигматична характеристика:
– відзначають сегмент як рематичну частину висловлення;
– кваліфікують цю рему як інформацію другорядного характеру порівняно з ремою I (третього сегмента).
б) синтагматична характеристика:
– розчленовують фразу на три сегменти.
5.3. Текстотвірна роль:
а) парадигматична характеристика: відсутня;
б) синтагматична характеристика: відсутня.
6. Тире подвійне.
6.1. Синтаксична роль:
а) парадигматична характеристика: відсутня;
б) синтагматична характеристика: відсутня.
6.2. Комунікативна роль:
а) парадигматична характеристика:
– відзначає сегмент як рематичну частину висловлення;
– кваліфікує цю рему як інформацію важливішу
порівняно з ремою I (третього сегмента).
б) синтагматична характеристика:
– розчленовує фразу на три сегменти.
6.3. Текстотвірна роль:
а) парадигматична характеристика: відсутня;
б) синтагматична характеристика:
– забезпечує контекстуальну незалежність
фрази.
7. Тире одиночне.
7.1. Синтаксична роль:
а) парадигматична характеристика: відсутня;
б) синтагматична характеристика:
– у бездієслівних реченнях разом з лексико-граматичним складом бере участь у
встановленні підрядного зв'язку між компонентами (кома – перерахування, тире –
причинно-наслідкові відношення).
7.2. Комунікативна роль:
а) парадигматична характеристика:
– відзначає
сегмент як рематичний при накладенні комунікативних
маркерів на синтаксичні: коли «зайнята» кома, використовується для введення
додаткової реми, а також протиставлення тематичної і рематичної
частин;
б) синтагматична характеристика: відсутня.
7.3. Текстотвірна роль:
а) парадигматична характеристика:
– оформляє репліки діалогу;
б) синтагматична характеристика:
– у складносинтаксичному цілому
використовується для «віддалення» речень;
– служить засобом комбінування сегментів у
трьохсегментній фразі (кома, крапка з комою і двокрапка – зближення, тире –
віддалення сегментів).
Література:
1. Блинов Г.И.
Методика изучения пунктуации в школе. – М.: Просвещение, 1990. – 208 с.
2. Бурячок А.А. Пунктуація //Українська мова:
Енциклопедія. К.: „Укр. енцикл.”, 2000. – С.502–503.
3. Валгина Н.С. Принципы русской пунктуации.
– М.: Книга, 1972. – 72 с.
4. Вихованець І.Р. Граматика української мови.
Синтаксис: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 368 с.
5. Козачук Г.О. Підвищення грамотності учнів: Навч. посібник
для учнів. – К.: Освіта,
1994. – 161 с.
6. Козачук Г.О. Українська
мова – для абітурієнтів: Навч. посібник.
– К.: Вища шк., 1993. – 272
с.
7. Ломизов А.Ф. Обучение пунктуации в средней
школе: Проблемы методики. – М.: Педагогика, 1975. – 160 с.
8. Олійник О.Б. Знаки-чаклуни.
– К.: Хрещатик, 1994. – 88 с.
9. Шварцкопф Б.С. Современная русская пунктуация:
система и ее функционирование. – М.: Наука, 1988. – 192 с.