Филологические науки, № 8
Логвінов Ігор
Чернівецький
національний університет
Особливості маґрибської
літератури колоніального періоду.
Європейськомовні літератури Азії та Африки – це закономірний наслідок
колоніальної епохи, що суттєво збагатила світову цивілізацію не лише своїми
географічними відкриттями, але й новими формами взаємодії та взаємопроникнення
культур, художнім синтезом різнорідних естетичних феноменів. Звертаючись до
культурного наповнення епохи, слід вказати на певну парадоксальність і плідність
колоніальної присутності в країнах Африки.
Така парадоксальність полягає в тому, що колоніальне становище Маґрибу
можна довести й тепер, уже після завершення національно-визвольних революцій
(навіть такої радикальної, як Алжирська війна 1954-1962 рр.), які сприяли
народженню та дали поштовх новим тенденціям у національних культурах
франкомовної літератури. В епоху придушення будь-яких виявів національної
самоідентифікації, навіть насильницької культурної асиміляції, адаптація мови
інтервентів колонізованими народами була не лише єдиним засобом комунікації зі
світом, але й своєрідним викликом, свідченням конструктивного оволодіння
чужорідним оточенням.
Подальша еволюція франкомовності у Маґрибі призвела до радикальної зміни
напрямку літератури. Вона перейшла на виключно іномовне вираження, не володіючи
в достатній мірі ані потенціалом світових культурних досягнень, ані
загальнозначимою комунікативною функцією. Можна, звичайно, і не погодитися з
парадоксальністю даної ситуації, адже метою культурної політики колоніалізму
була асиміляція автохтонів, однак аборигени сприймали колоніальне захоплення і
експансію метрополії в усіх сферах життя саме як насилля над своєю
цивілізацією. Вони вважали присутність колоністів глумом над етнічною,
культурною, конфесійною, соціальною і, навіть, психічною цілісністю, яка
розглядалась як приналежність того чи іншого народу своїй землі (концепт
єдності „землі та крові”, як наприклад, у творчості алжирця М.Ферауна [3]).
Моменти розриву цієї цілісності, вторгнення у коло „самодостатності” та
руйнування традиційних зв’язків і стосунків спочатку викликають загальний шок у
літературі. Письменницька діяльність зазнає занепаду, а літератори у своїй
творчості все більше починають звертатися до фольклору. Зауважимо, що активний
опір колоніалізму, культурне піднесення та відродження почалися лише
півстоліття після цього (у Марокко та Тунісі), трохи раніше – в Алжирі. На
початку ж певна бездіяльність у розвитку національної культурної традиції
призвела майже до повної безмовності арабомовної прози.
Наслідком політичного відчуження, його останньою стадією стало пробудження
національної самосвідомості, яке, в свою чергу, обумовило достатньо швидке
звільнення від політичної залежності. Історична й політична дійсність,
довколишня реальність змінили не лише тип словесності арабів і берберів,
спровокувавши зміну всієї традиційної ієрархії жанрів, але й сам тип їхньої
художньої свідомості. „Нова” література, нехтуючи, з одного боку, культурою
„румі” (французів-іновірців), а з іншого, залучаючи саме цю культуру до
боротьби за кращі умови життя народу, – засвоїла її форми та методи оволодіння
реальністю, перетворивши останню в реальність художню.
Психологічні межі контрарності „ненависть-любов” чудово зображені алжирцем
М.Дібом у трилогії „Алжир”: поєднання пригніченості, розчарування,
незадоволення своїм колонізованим становищем й водночас – палке захоплення
культурою колонізатора. Споконвічне відчуття єдності та протиборства „старого й
нового”, символізуючи перехрестя та розлом двох світів, є характерною рисою й
інших творів М.Діба. Як зазначала алжирка Ассія Джебар у романі „Любов,
фантазія” (1985) [4], у процесі історичного співіснування різних світів на
одній землі ця опозиція, поступово „одружуючись”, перетворилась у вже давно
існуючу сентенцію: „Ненависть, що схожа на Любов” [2, с. 23].
Безумовно, французька культура у Маґрибі не лише збагатила арабську та
берберську культури цінностями світової літератури, а також через посередництво
франкомовної літератури ознайомила сучасників з маґрибською словесністю,
створеною письменниками-автохтонами, які отримали подвійну освіту – традиційну
мусульманську та європейську. Засвоївши у європейській школі французьку
культуру, франкомовні маґрибці скористалися, за висловом алжирця Катеба Ясіна,
її „зброєю” [5, p. 154], щоби згодом відродити інтерес до вітчизняного
культурного спадку – маґрибських культурних цінностей, художніх традицій.
Маґрибці мали на меті, зміцнивши власну присутність у світовій художній
культурі, сповістити світові про спосіб свого існування, своє життя. Зображуючи
у своїх книгах найхарактерніше з вітчизняних традицій, маґрибські письменники
сприяли утвердженню національної самосвідомості, почуття національної гідності,
брали участь у підготовці того рішучого розриву північно-африканських колоній з
метрополією, який відбувся в недалекому майбутньому [1, с. 24]
Література:
1.
Никифорова
И.Д. Литература Национального Возрождения. О творчестве современных писателей
Марокко, Туниса, Алжира. – М.: Знание, 1968. – 48 с.
2.
Прожогина С.В. От Сахары до Сены: Литературное пространство франкоязычных магрибинцев в ХХ
веке. – М.: Восточ. л-ра РАН, 2001. – 486 с.
3.
Фераун М. Земля и кровь. – М.: Худож. л-ра, 1965. – 255 с.
4.
Djebar Assia. L’amour,
la fantasia. Paris. – J. C. Lattès. 1985. – 260 p.
5.
Yacine Kateb. Le Cercle des
représailles. – P.: éd du Seuil, 1998. – 171 p.
Логвінов Ігор Ігорович
Асистент кафедри сучасних іноземних мов та перекладу факультету історії,
політології та міжнародних відносин, Чернівецький національний університет ім.
Ю.Федьковича
Вул. Кармелюка 45/1, м. Чернівці
Д.тел (0372) 530491
Р.тел 550646