Арцибашева Ю.Ю.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Генезис факторних доходів у теорії оподаткування громадян

 

На сьогодні важливим питанням є визна­чення та встановлення такого оптимального рівня оподаткування, який би відповідав соціально-економічним інтересам держави і був прийнятним для населення та суб'єктів господарювання.

Актуальним і дискусійним для України залишається питання правильнос­ті та ефективності розподілу податкового навантаження між доходами, отри­маними від праці, капіталу та споживання. Саме податок з доходів фізичних осіб сучасними дослідниками розглядається як такий, що містить елементи податку на працю й елементи податку на капітал.

Доцільно звернутися до історичних подій у сфері оподаткування грома­дян. Так, найпростішою формою був особовий податок, який зустрічався у найдавніших цивілізаційних утвореннях (Китаї, Вавилоні, Персії, Греції та Римі).

Під особовим податком розуміється таке оподаткування, яке здійснюєть­ся лише на основі особистих якостей платника, без врахування того, володіє особа будь-яким майном чи ні. Для прикладу, в Середньовіччі було розповсюджене оподаткування євреїв і часто зустрічався податок на повій, в Іспанії існував податок на грандів, а Англії — на аристократію, на неодруже­них, на покійників, в Росії — на розкольників тощо.

Теоретичні дослідження оподаткування доходів громадян залежно від різних чинників виробництва мали різні наукові школи.

В. Рошер застосував історичний підхід до теорії трьох чинників вироб­ництва, виділивши періоди:

- найдавніший, за якого головним чинником виробництва була земля;

- середньовічний, коли значну роль починає відігравати праця;

- новий, пов'язаний з пануванням капіталізму.

Представники школи фізіократів вперше поділили суспільство на класи, де виокремили продуктивний, до якого віднесли землеробів, та непродуктив­ний — ремісників, торговців і клас землевласників. Догмою школи було вчен­ня Ф. Кене, що джерелом оподаткування має стати єдиний істинно економіч­ний «надлишок» — земельна рента, яку отримують землевласники.

Основоположник теорії оподаткування А. Сміт стверджував, що будь-яка людина, яка отримує свій дохід із джерела, що належить особисто їй, має от­римувати його або від своєї праці, або від свого капіталу, або від своєї землі. На противагу фізіократам, класик визначає три фактори доходу: дохід, одержаний від праці - заробітна плата; дохід, одержаний з ка­піталу особою – прибуток; до­хід, одержаний з нього особою, яка не вкладає його в діло або позичає іншо­му, - відсоток. Дохід, який цілком одержується з землі, називається рентою і дістається землевласникові.

Д. Рікардо підтримував ідеї свого вчителя і саме оподаткування вважав важливим способом взаємодії держави і населення. Крім того, учений відсто­ював необхідність оподаткування доходу, а не капіталу, де заробітну плату ви­значав як дохід робітника — плату за працю .

На початку XIX ст. англійський економіст Т. Мальтус приділив увагу со­ціальним верствам, називаючи їх третіми особами, які не беруть участі у ви­робництві, але отримують доходи і створюють додатковий попит на вироблені у суспільстві товари і послуги. Попит державних службовців, землевласників, священників, військових на предмети розкоші й послуги невиробничого ха­рактеру є важливим чинником подолання загрози загальних криз надвироб­ництва.

Н. Сеніор розглядав працю і капітал через пожертву, а саме: трактував працю як пожертву робітника, який витрачає свій час і зусилля, утримуючись від дозвілля і спокою. Капітал він визначав як пожертву капіталіста, який на­копичує (заощаджує) грошові засоби і таким чином відмовляється від особис­того споживання.

А. Сен-Сімон, представник соціал-утопізму, виділяв два класи: бездіяль­них власників, які отримують паразитичні доходи (великих землевласників, капіталістів-рантьє, військової та судової бюрократії) та індустріалів, зайнятих суспільно корисною діяльністю, які отримують трудові доходи. До другого класу він відносив усіх, хто «утворює три великі класи, які називаються земле­власниками, фабрикантами і торговцями».

Характерною рисою ідеального суспільного устрою Ш. Фур'є як представ­ник пізнього соціал-утопізму вважав справедливий розподіл, який надає кож­ній особі три дивіденди, визначені за її трьома виробничими даними — капіта­лом, працею і талантом.

К. Маркс трактував працю як основне джерело усіх доходів суспільства та поділив суспільство на два антагоністичні класи — клас власників і клас по­збавлених власності.

Отже, вивчення здобутків у теорії оподаткуван­ня дозволяє визначити основні альтернативні підходи до ефективності опо­даткування факторних доходів. З розвитком економічних відносин неефек­тивно застосовувати оподаткування лише до окремих чинників виробництва, при цьому повністю звільняти від оподаткування інші. Враховуючи аналіз представлених поглядів щодо оподаткування доходів залежно від чинників виробництва, на сьогодні доцільно оподатковувати як доходи від праці, капі­талу, так і споживання, тільки у різному співвідношенні. Оскільки доходи від праці у вигляді заробітної плати зачіпають інтереси основної маси громадян, то й оподатковуватися вони повинні таким чином, що б дохід, який залишає­ться після сплати податків, міг задовольнити належний рівень життя населен­ня. В процесі еволюційного розвитку, коли слід забезпечувати фіскальні по­треби країни і соціально-економічні блага громадянам, виникає розбіжність між оподаткуванням доходу і оподаткуванням майна. Доцільно дохід, який не зароблений (майно, капітал, спадщина), оподатковувати за високими ставка­ми, а дохід, отриманий від праці, оподатковувати за нижчими відсотковими ставками. Представлений механізм оптимально буде захищати інтереси гро­мадян і справедливі потреби держави.