Ст. викладач Гурко Л.Т.
ВП НУБІПУ «Бережанський
агротехнічний інститут»
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЗОВНІШНЬОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ УКРАЇНИ ТА ЇЇ
ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Зовнішня
заборгованість держави є одним із
найвагоміших елементів, який має значний вплив на її платіжний баланс
держави і економічний розвиток. Тому
чимало вчених, починаючи від класиків, займаються вивченням цього питання.
Більшість з них ставилися до розвитку зовнішнього боргу критично, зазначаючи
його негативний вплив на добробут населення .
Протягом
останніх декількох років у світі утворилася велика
група країн-боржників і невелика група країн-кредиторів з участю міжнародних
кредитних установ. Проблема
різкого зростання і
несвоєчасного повернення боргу стає все гострішою. Це змушує
країн-кредиторів та країн-боржників переглянути раніше укладені кредитні
договори і вдатися до реструктуризації боргових зобов’язань. З цією проблемою стикнулася після проголошення
незалежності й Україна. Умовно її
зовнішній борг на даний час можна поділити на заборгованість, що виникла
внаслідок використання кредитних ліній, заборгованість, що виникла в результаті
реструктуризації на довгостроковий період простроченої поточної заборгованості
за отримані по імпорту від країн СНД енергоресурси та інші поставки та заборгованість
перед міжнародними фінансовими організаціями, такими, як Міжнародний валютний
фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський союз, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).
Кредити МВФ призначені для стабілізації
грошово-кредитної системи, підтримки платіжного балансу та поповнення валютних
резервів НБУ, але, на жаль, майже всі отримані кошти використовувалися Україною
не за призначенням, тобто не на розвиток економіки, а на споживання. Ще одним
негативним фактором боргової політики України є короткостроковість залучення
кредитів, які, як правило, надаються на досить невигідних умовах під великі
відсотки. Механізм обслуговування зовнішнього боргу в нашій державі також не
є досконалим, як і законодавча база, на
якій він ґрунтується.
Найбільша частина боргу України належить МВФ, що робить
її залежною від програм, запропонованих Фондом, які, не завжди є ефективними, так як не враховують національних
особливостей країни. Ефективними стабілізаційні програми МВФ є лише тоді, коли
в наявності більш-менш розвинуте вітчизняне виробництво і внутрішнє ринкове
середовище, відповідні обсяги національного капіталу і ресурсів, а також певні
політичні, соціальні та економічні умови в країні.
З нашої точки зору, дієвим важелем підвищення спрямованості боргової політики
України на завдання економічного розвитку може стати інституційне розмежування
запозичень, отримуваних з метою обслуговування та погашення держборгу, та
запозичень на цілі розвитку. З цією метою варто здійснити виведення бюджетних
видатків розвитку в окремий розділ бюджету, виконання якого знаходитиметься у
компетенції Державного Банку реконструкції і розвитку. Останній матиме
можливість залучати для фінансування проектів загальнодержавного значення кошти
від реалізації облігацій внутрішньої та зовнішньої державної позики, а також
залучати гарантовані кредити. Такий інституційний механізм дозволить:
·
перевести фінансування частини видатків розвитку на кредитну основу;
·
забезпечити довгострокове фінансування державних інвестиційних програм на
основі Програми державних інвестицій;
·
забезпечити контроль за цільовим характером та ефективністю реалізації
гарантованих державою кредитів;
·
узгодити та контролювати реалізацію бюджетних інвестиційних програм, які
сьогодні здійснюються за рахунок спеціального фонду бюджету;
·
сформувати, з використанням ринкових інструментів оцінки ефективної
вартості запозичень, оптимальний обсяг державних запозичень понад потреби,
обумовлені необхідністю обслуговування держборгу.
У державній
політиці запозичень, в питаннях формування переваг зовнішніх чи внутрішніх
запозичень, одним з основних критеріїв має бути вартість запозичень. В цьому
питанні повсякчас потрібно керуватися таким критерієм як економічна
доцільність. Якщо запозичення на зовнішньому ринку дешевші, а умови вигідніші,
то там і потрібно позичати. Негативне сальдо залучень-виплат свідчить про те,
що упродовж останніх п'яти років
позичкові кошти повністю спрямовувалися на погашення і обслуговування існуючих
боргових зобов'язань. Оскільки АПК України на сьогоднішній день потребує
докорінних змін, які неможливо здійснити без фінансування держави, а кошти, які
зараз надаються є мізерними, то чи не доцільно взяти приклад з історичного 1992
р. і, взявши позики, використати їх саме на реструктуризацію аграрного
комплексу. Україна має великі можливості для цього, ми повинні не лише
спостерігати як це роблять наші сусіди, а сміло вкласти кошти в наші чорноземи,
в вітчизняне виробництво с.-г техніки. Фінансування державою тут повинно бути
найбільшим, адже сільськогосподарський комплекс завжди був і повинен бути в нас
на першому місці, тому потрібно це робити зараз, поки ми про це ще не забули.
Список використаних джерел
1. Боднарчук Т.Г.”Зовнішній державний борг та
механізм його обслуговування”/Фінанси України 1999 №5.
2. Козюк В.В”Державний борг в умовах
ринкової трансформації економіки України” / Вісник НБУ 2004 №12 ст. 4-6.
3. Лісовенко В. “ Державний зовнішній
борг України етапи формування та розвитку” / Вісник НБУ 2000 вересень.
4. Лісовенко В.” Реструктуризація
зовнішнього боргу України “ / Вісник НБУ
5. Новицький В.Є. , Плотнікова О.В. “
Динаміка зовнішніх боргових зобов’язань України” / Київ, ” Політична думка” ,
2003 ст.30.
6. http://www.nam.kiev.ua/ape/n_01_5-6/Ermoshenko.htm
7. http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=54775&cat_id=52701.