Григоряк Р.М.

Науковий керівник: Корнецька М.І.

Україна, м. Чернівці – Буковинська державна фінансова академія

Кредитно-фінансові інструменти стимулювання експорту в Україні

У даній статті досліджуються кредитно-фінансові інструменти стимулювання експорту в розвинутих країнах та Україні. Запропоновано основні шляхи формування системи державної фінансової підтримки експортної діяльності в Україні.

Постановка проблеми. Одним з вагомих чинників розвитку економіки є ефективний експорт, стратегічна роль якого полягає в тому, що він на основі реалізації конкурентних переваг розширює межі торгівлі, забезпечує отримання додаткових прибутків та збільшення національного доходу. Актуальність дослідження кредитно-фінансових інструментів стимулювання експорту зумовлена необхідністю підвищити конкурентоспроможність вітчизняних товарів в умовах набуття Україною повноправного членства в СОТ та подальшої інтеграції у світову економіку.

Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. Різним аспектам зовнішньої торгівлі присвячено праці таких відомих науковців, як А. Кредісов, що дослідив проблеми експортно-імпортних операцій в Україні, зокрема під час фінансової та політичної кризи; І. Бураковський, що значну увагу приділив питанням імпорту в Україні та газовій суперечці з Росією; І. Тивончук, Н. Шалашкова, Л.Колінець та інші науковці, що досліджували проблеми зовнішньої торгівлі України та промислово розвинутих країн [3].

Метою дослідження є аналіз кредитно-фінансових інструментів стимулювання експорту в промислово розвинутих країнах та Україні.

Завданням роботи є виявлення недоліків щодо кредитно-фінансових інструментів стимулювання експорту та можливі шляхи їх подолання.

Викладення основного матеріалу. Кредитно-фінансові інструменти являють собою сукупність заходів органів державної влади, спрямованих на зміцнення позицій суб’єктів експортної діяльності. Вживаючи їх, держава виконує фінансове стимулювання експорту, компенсуючи підприємствам підвищені ризики й витрати в процесі реалізації товарів та послуг за кордоном порівняно з ризиками й витратами підприємств, що працюють на внутрішньому ринку. У результаті підвищується зацікавленість підприємств в експортній діяльності, яка дає змогу ефективно використовувати виробничі ресурси країни.

До основних кредитно-фінансових інструментів стимулювання експорту належать надання кредитів експортерам, страхування та гарантування експортних кредитів. Кредитувати експорт держава може двома шляхами. Перший – за рахунок створення бюджету фондів, кошти з яких через спеціалізовані державні або напівдержавні установи – так звані Експортні Кредитні Агентства або ЕКА (Export Credit Agencies - EСA) – передаються вітчизняним експортерам. На сьогоднішній день ЕКА функціонують у всіх країнах Східної Європи і Прибалтики, а також в більшості країн СНД. Найбільш відомі в світі ЕКА - французьке агентство КОФАС та німецьке страхове товариство ГЕРМЕС а також Експортно-імпортний банк у США та «Контрольбанк» в Австрії [3].

Мінекономіки України через Торговельно-економічні місії України встановило прямі ділові стосунки з кредитними агентствами Німеччини (ГЕРМЕС), Польщі (КУКЕ), Італії (САЧЕ), Чехії (ЄЕАП), Іспанії (СЕСЕ), Росії (Росексімгарант), Угорщини (МЕХІБ), Ізраїлю (ІФТРІК).

Другий шлях такий: з держбюджету виділяються певні суми для рефінансування банкам-кредиторам різниці між ринковими і пільговими процентними ставками за експортними кредитами (так роблять, наприклад, у Франції та Польщі). Таким чином, експортери отримують кредитні ресурси на вигідніших умовах, ніж комерційні кредити на внутрішньому ринку, а тому можуть надавати імпортерам кредити у вигляді відстрочок платежів, що є вагомою підтримкою в конкурентній боротьбі за міжнародні ринки збуту [1].

Фінансове стимулювання експорту досягло високого рівня в багатьох країнах світу. Відставання будь-якої країни в цій сфері послаблює міжнародну конкурентоспроможність, гальмує розвиток експорту, зменшує його ефективність, обмежує можливості використання національних ресурсів для зростання економіки та підвищення рівня добробуту населення.

В Україні перші спроби запровадження системи стимулювання експорту шляхом кредитування мали місце ще у 1992р., коли було створено Державний експортно-імпортний банк України. Першопочатково на Ексімбанк покладалися функції, аналогічні західним банкам, які спеціалізуються на фінансуванні зовнішньої торгівлі, включаючи кредитування експортерів. Однак на практиці функції Банку стали більш ширшими, притаманними швидше універсальному банку. Усвідомлюючи важливість фінансування експорту з 1995р. Банк розгорнув відповідний проект, і в 1997р. отримав від Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР) кредитний ліміт, гарантований урядом України і призначений для розвитку цього проекту. Загальний обсяг кредитного ліміту складав 60 млн.дол.США і 15 млн. тодішніх німецьких марок з зобов’язанням виплатити до 15 жовтня 2015р [2].

Однією з особливостей сучасного стану економіки України є те, що внаслідок обмеженого платоспроможного попиту на внутрішньому ринку, поставки товарів та послуг на експорт стали чи не єдиним засобом розвитку українських підприємств.

Підсумовуючи, слід відзначити, що кредитуванню експорту в Україні притаманні такі недоліки: перш за все воно здійснюється не за рахунок державних коштів, а приватних установ та кредитних ліній міжнародних фінансових організацій, внаслідок чого умови кредитування стають менш привабливими; відсутній механізм кредитування іноземних покупців українських товарів; кредитування експортерів комерційними банками здійснюється на рівних умовах з іншими виробниками.

Щоб сформувати систему державної фінансової підтримки експортної діяльності в Україні, у першу чергу потрібно розробити й впровадити нормативно-правову базу, що визначила б переваги такої підтримки. Також потрібно звернути увагу на кредитуванні високотехнологічної продукції, виробництво та реалізація якої є головним фактором економічного зростання. Значний вплив мало б створення державної акціонерної структури для страхування експорту та організація роботи Державного експортно-імпортного банку України та комерційних банків.

З точки зору ризикованості доцільно обмежити максимальну суму кредиту розміром 100 тис. дол.США. Її необхідно застосовувати лише до великих підприємств зі значними обсягами експорту.

Визначення можливих джерел формування фондів для фінансування національних експортерів дасть змогу значно покращити експортно-імпортну ситуацію в країні.

Список використаної літератури

1. Анич П.М. Система стимулювання експортного виробництва. / П.М. Анич // Економіка – 2008р. - № 6. - С. 57-59.

2. Ковальчук М.Б. Система стимулювання експорту: стан та перспективи. / М.Б. Ковальчук // Вісник – 2009р. - № 547. – С. 161.

3. Тивончук І.О. Фінансовоі механізми стимулювання експорту. / І.О. Тивончук // Наукові записки – 2009р. - № 9. – С. 515-520.