Економічні науки / …

 

Скринник Ольга Василівна

Науковий керівник: Круць А.В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Основні проблеми зернового господарства України

 

Зернове господарство є найважливішою галуззю рослинництва та однією із провідних галузей Агропромислового комплексу України. Це пояснюється тим, що наша держава має сприятливі ґрунтово-кліматичні умови для розвитку зернового виробництва та багатовіковий досвід українських землеробів у вирощуванні родючих урожаїв зернових культур. У всі часи і, безумовно, у наші дні зерно визначало продовольчу безпеку людства та впливало на благополуччя аграрних товаровиробників. Певна кількість побічного зерна використовується для виготовлення деяких видів будівельних матеріалів. Також зернове господарство впливає на природну родючість ґрунтів, відіграє в економіці країни істотну роль у формуванні експортних поставок та надходженні валютних коштів. Важливо відмітити  й те, що дана галузь забезпечує зайнятість сільського населення України.

Дослідженням зернового господарства присвячено праці багатьох вчених. Серед них: П.Т. Саблук, В.І. Бойко, М.Я. Дем'яненко, Г.В. Гуляєв, В.П. Коновалов, М.О. Кіндрук, М.Г. Лобас, І.П. Пазій, Н.Л. Рильська, Т.Ю. Приймачук, О.М. Шпичак, Б.Й. Пасхавер, В.І. Власова.

За підсумками збору врожаю основних сільськогосподарських культур у 2009 році господарствами усіх категорій у 2009р. одержано 46,0 млн.т зерна у вазі після доробки, з них зерна продовольчих культур – 22,3 млн.т (48%), фуражних зернових – 23,7 млн. т (52%). Порівняно з 2008р. виробництво зерна зменшилось на 13,7%, що зумовлено зниженням урожайності зернових культур (на 4,9 ц з 1 га, або на 14,2%). Сільгосппідприємствами вироблено 35,8 млн.т зерна (78% загального валового збору), господарствами населення – 10,2 млн.т (22%). Урожайність зернових культур в аграрних підприємствах (30,4 ц з 1 га) вища, ніж у господарствах населення, на 2,8 ц [2].

Попри все вище зазначене, у зерновому господарстві існують певні проблеми.

Однією з передумов, яка негативно позначилась на сучасному стані зернової галузі, є здобуття Україною своєї незалежності. У час становлення й розвитку демократичної самостійної держави виникли деструктивні явища, посилилася економічна криза. Це стало наслідком руйнування матеріально-технічної бази аграрного сектору економіки, зниження ефективності зернового виробництва, скорочення валового виробництва зерна, зменшення урожайності зернових культур. Тракторний парк аграрної сфери господарської діяльності скоротився до 2007 року у 2,5 раза і становив 187 тис. одиниць. Якщо у 1991 році на тисячу гектарів ріллі припадало 14 тракторів, то на початок 2008 року – тільки 10. Кількість зернозбиральних комбайнів за цей період зменшилась із 105,2 тис. до 41 тис. штук. Значно зросло навантаження посівної площі зернових на зернозбиральний агрегат. Якщо на кінець 1991 року на 1000 га посівної площі зернових припадало 8 зернозбиральних комбайнів, то для збирання врожаю 2008 року їх налічувалось тільки 4. Зменшилась у 4,8 раза кількість кукурудзозбиральних комбайнів. За таких умов у кілька разів розтягнулися строки зернозбиральних робіт, що неминуче призводить до значних втрат урожайності.

Слід зазначити, що сільськогосподарські підприємства високорозвинутих зарубіжних країн – основних експортерів зерна – за даними 2002 року забезпечені зернозбиральними комбайнами на більш високому рівні. Так, у Канаді забезпеченість зернозбиральними комбайнами становить 8,3 од. на 1000 га, Італії – 16,2, Великобританії – 14, 5, Австрії – 23,6, Франції – 13,3, США – 25,8, Німеччині – 20,6, Бразилії – 8,8.[1]

Також у період здобуття Україною незалежності спостерігався занепад тваринницьких галузей, різке скорочення поголів’я продуктивних тварин. Це призвело до того, що внесення органічних добрив у ґрунт скоротилось у кілька разів. Тому сьогодні важливими напрямками інтенсифікації виробництва зерна є використання досягнень генетики і біотехнології, селекції і насінництва, виведення та впровадження нових сортів та гібридів рослин, що характеризується підвищеною засухостійкістю, несприятливістю до хвороб, більш високою потенційною врожайністю порівняно з їхніми попередниками, підвищеним вмістом у зерні біологічно активних речовин, які становлять особливу цінність як для харчування людині, так і для скота. Дуже важко, знаючи про сприятливі ґрунтово-кліматичні умови нашої держави для ведення зернових робіт, спостерігати за тим, як у деяких регіонах України іноземні інвестори закупили наші поля і ведуть на них роботи задля власного збагачення  зі всіма вище перерахованими інноваційними засобами землеробства. Хоча, можливо й не слід вважати цю ситуацію такою безкорисливою, адже у таких умовах значна частина наших ґрунтів не буде занепадати, а українські селяни будуть забезпечені непоганими робочими місцями.

Разом з тим, за останні кілька років Україна посилила свої позиції на світовому зерновому ринку. За обсягами експорту пшениці вона входить до числа основних експортерів цього товару. Зросли позиції нашої країни і на світовому ринку ячменю, де вона стала одним із лідерів. Починаючи з 2000 року вітчизняні товаровиробники щорічно збирали понад 10 млн. т зерна, при цьому експортні поставки становили близько 3 млн. т, тобто ячмінь в основному є експортноорієнтованою культурою [2].

Для кращого розвитку зернопродуктового підкомплексу особлива увага повинна приділятись збагаченню керівників, фахівців і робітників цих підприємств знаннями, їхній підготовці у перепідготовці, інформаційному забезпеченню.

Також потрібно враховувати впливи світової фінансової кризи, які є підстава вважати одним із складників нинішніх проблем у зепнопродуктовому комплексі України. Найбільш глибокі кризові прояви демонструє фінансова система, від якої залежить прогрес аграрно-продовольчої галузі. Підставою для такого висновку щодо України є те, що внаслідок входження в глобальні ринки, національна економіка повністю підпадає під вплив тенденцій розвитку світової економіки, фінансової системи зокрема. У ці проблеми втягнутий і аграрно-продовольчий ринок, але, співставляючи його із світовим, необхідно враховувати можливі зміни, у тому числі за рахунок фінансових проблем: ціноутворення, кредитування, фінансування, страхування тощо.

В умовах, коли аграрний сектор, який займає значне місце у національній економіці, яка, цілком імовірно, буде втягнута у процеси, пов’язані із фінансовою кризою, необхідним кроком з боку держави має стати посилення регуляторного впливу на ринок та економіку сільського господарства загалом.

Таким чином, ми можемо стверджувати, що в розвитку зернової галузі України є значні проблеми, які пов’язані із поганим матеріально-технічним забезпеченням, зокрема наявністю транспортних засобів для проведення зернових робіт, неефективним удобренням наших ґрунтів, низькими  експортними цінами  на наше зерно, світовою економічною кризою, недостатнім рівнем кваліфікації працівників даної галузі.

 

Список використаних джерел

1. Ринок сільськогосподарської техніки: проблеми становлення / За ред. Г.М. Підлісецького. – К.: ННЦ «Інститут аграрної економіки», 2005. – 214 с.

2. Державний комітет статистики України [http://www.ukrstat.gov.ua].