Петрушка В.А.,

Буковинська державна фінансова академія, Україна м. Чернівці

Сучасні проблеми та перспективи соціального захисту населення в Україні

 

         На теперішній час соціальний захист населення України розглядається в контексті розвитку ринкових відносин, глобалізації економічного та  громадського життя, коли нові реалії суспільства замінюють старі та спрацьовані. Особливістю цього періоду є відставання розвитку нормативної бази та стандартів правового регулювання повсякденних потреб суспільства. Це відставання найбільш вразливе  у порівнянні з соціальними стандартами Європейських країн. Саме тому соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави, а її розвиток забезпечує високий рівень захисту прав людини, створює передумови для розширеного відтворення людиною своєї діяльності, а також суспільної системи в цілому.

         Пошуком шляхів створення ефективної системи соціального захисту займалося багато науковців. Питанням соціального захисту населення присвятили свої праці вітчизняні вчені, серед яких А. Балашов, В. Бідак,  В. Гайдуцький,   Л. Гончарук, П. Гуменюк, В. Попова, М. Савенков, А. Халецька  та інші. Серед зарубіжних дослідників  на  особливу увагу заслуговують праці М. Бекера, О. Відермана, М. Діка, Е. Купца,  Д. Маршала,  Г. Фукса. Разом з тим, дослідження проблем соціального захисту населення в Україні далеко не повною мірою відображають стан та можливості соціальної політики, для забезпечення її розвитку необхідні додаткові опрацювання.

         Метою даного дослідження є визначення та опрацювання практичних заходів щодо удосконалення роботи апарату соціального захисту населення України.    

          Розглядаючи сучасні важелі державного механізму соціального захисту, слід звернути увагу на те, що вони склалися в кризовий період, період початку переходу до ринкових відносин. Нові умови викликали потребу впровадження нових більш досконалих механізмів у системі соціально-економічних відносин. У цьому зв'язку в контексті розгляду провідних напрямів соціального забезпечення виникає проблема взаємоузгодженості заходів соціальної політики, розрахованих на найближчий період та більш віддалену перспективу. Перш за все ця проблема повинна вирішуватися на законодавчому рівні, а у процесі реалізації - на різних рівнях державного управління [5].

 Першочерговою проблемою у контексті соціального захисту насе­лення є запровадження повномасштабної реформи пенсійної системи, яка повинна здійснюватися за трьома рівнями: солідарної системи пенсійних виплат (перший рівень), системи нако­пичувальних індивідуальних пенсій­них рахунків у рамках загальнообов'­язкового державного пенсійного стра­хування (другий рівень) та системи не­державного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме виплату додатко­вої пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян (третій рівень). Порядок функціонування першого та другого рівнів системи пенсійного забезпечення, а також механізм переходу до обов'язкової накопичувальної системи визначені у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [1].

         Серйозною соціально-економічною проблемою, від якої залежить стан соціального захисту населення, є зростання рівня безробіття, що загрожує несприятливими соціальними наслідками. В цьому випадку необхідною є розробка та доповнення існуючих законодавчих актів про працю, визначення компетенції органів державного управління різних рівнів у здійсненні політики зайнятості населення. Ефективне впровадження даних заходів забезпечить розширення масштабів виробництва, створення нових робочих місць, підвищення зайнятості населення [2].

         Перехід до ринкової економіки висуває на перше місце проблему формування «середнього класу». Саме середній клас є головною рушійною силою розвитку ринкової економіки та важливим чинником соціальної стабільності. Тому на сьогодні завданням законодавчої та виконавчої влади є більш глибоке врахування інтересів та потреб бідних верств населення, сприяння тим сферам економічної діяльності, які спроможні забезпечити їх переміщення до середнього класу.

         Становлення останнього дасть змогу Україні набути головних ознак відкритого демократичного суспільства із соціально-орієнтованою ринковою економікою. До  цих ознак відносяться наступні:

-         домінування активної життєвої позиції громадян;

-         наявність внутрішніх джерел інвестування;

-         високий платоспроможний попит населення і відповідно масштабний внутрішній ринок;

-         демократичні принципи управління, зокрема постійне звітування владних структур [3].

В Україні поки що не створено умов для формування середнього класу. Його частка в українському суспільстві оцінюється, за різними даними, від 10% до 15%. Причому ці оцінки здебільшого включають лише майновий параметр.

Оскільки підґрунтям соціального захисту населення та його  методологічною основою є соціальне страхування, необхідно зосередити зусилля стосовно забезпечення підготовки та перепідготовки висококваліфікованих кадрів з розділу соціального страхування по широкому спектру соціально-економічних, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових, реабілітаційних та інших видів соціальних послуг населенню.

Забезпечення реалізації заходів соціального захисту населення здійснюється  сукупністю установ  соціального захисту. Нажаль  на   сьогодні,  за недостатності ресурсів, немає належної соціально-економічної результативності від їх діяльності. Для підвищення позитивних результатів діяльності даних органів необхідно:

-         впровадити в практику стратегічне планування і маркетингове управління попитом і пропозицією соціальних послуг;

-         збільшити приріст і розподіл ресурсів;

-         здійснити розвиток системи взаємодії установ соціального захисту населення на територіальному та державному рівнях;

-         забезпечити обмін фінансовими, кадровими, інформаційними ресурсами в рамках загальної системи економічних відносин;

-         залучити кредити у необхідній кількості;

-         організувати вивчення і усунення проблем державного регулювання в умовах макроекономічної нестабільності [4].

         Не менш важливою складовою в удосконаленні системи соціального захисту населення є проблема підвищення рівня соціальних інститутів, і перш за все за допомогою інформаційної політики, спрямованої на роз’яснювання мети діяльності та заходів, які приймаються. Населенню в складних умовах трансформаційних змін необхідно відчувати турботу держави та її органів управління за стан життя, бути впевненим, що труднощі минуться. Спостерігається значна дистанція між задумами і їх практичним втіленням.

         Таким чином, зазначені проблеми механізму реалізації соціального захисту потребують вирішення у найближчій перспективі. На нашу думку, необхідно переглянути соціальну політику держави в частині посилення контрольних функцій держави за процесом формування та розподілу витрат від національного до локального рівнів економіки, що зумовлює вкрай необхідну розробку методології та концептуальних основ системи соціального захисту в Україні.

Література:

1.     Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV // Відомість ВРУ. – 2003. - №51. – С. 107.

2.      Балашов А.М. Сучасні проблеми соціального захисту населення України // Економіка та держава. – 2010. - №1. – С. 82-84.

3.     Лібанова Е. Середній клас в Україні: сучасні масштаби і проблеми розвитку // Україна: аспекти праці. – 2002. - №8.- С. 27-32.

4.     Халецька А.А. Напрямки вдосконалення роботи установ соціального захисту населення в Україні // Економіка та держава. – 2009. – №9. – С. 71-72.

5.     Бондаренко Ю.М. Удосконалення державних механізмів регулювання соціального захисту населення -  

     http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/index.html.