Єфіменко Т.І. к.е.н., доцент (Українська державна академія залізничного транспорту)

Чебанова О.П. здобувач (Українська державна академія залізничного транспорту)

Підходи до визначення соціальної значущості суб’єкта господарювання

Останніми роками, проблеми у відносинах між етикою і економікою вийшли на поверхню. Як добре відомо, труднощі в розмові між двома дисциплінами традиційно відносяться до компромісу між раціональністю і ефективністю. Обидва чинники є важливими для діяльності людини на економічному терені. У роботах науковців присвячених даній темі виявляються три основні групи питань, що стосуються етичних норм в соціально-економічних відносинах:

- питання створення такої відповідності етичних цінностей, щоб етична поведінка була властива економічним прерогативам компаній і таким чином враховується в оцінці результатів;

- питання внутрішнього впливу норм моралі , при якому етичні цінності стають частиною моделі поведінки, зумовлюють і певним чином спрямовують економічну діяльність компаній;

- питання зовнішнього впливу норм моралі, при якому етична поведінка відповідала б основній меті діяльності компаній і дозволяло б існувати усій економічній моделі.

Побудова сучасної системи управління в підприємством, як суб’єктом господарювання неможлива без відповіді на питання про те, що є фундаментальною, основоположною ціллю бізнесу. У концептуально – теоретичному аспекті існує дві полярні точки зору: одна базується на визнанні достатності для бізнесу, націленості на прибуток за умови дотримання законів, інша - на тому, що суб’єкти господарювання, як члени суспільства, несуть моральну відповідальність перед суспільством за свою поведінку.

Якщо загальна стратегія підприємства, методи управління ризиками , заходи з дотримання вимог законів , а також наслідки нарощування або закриття потужностей не виправдовують очікування «зацікавлених сторін», це може коштувати підприємству права на ведення господарської діяльності або репутації в очах суспільства.

Для виявлення найважливіших проблем підприємства можуть вступати в діалог із «зацікавленими сторонами». Це можна робити декількома шляхами, наприклад шляхом створення громадських груп, опитувань співробітників, залучення профспілок, опитувань споживачів і громадської думки, проведення робочих нарад і обговорення конкретних питань і організації зустрічей за участю зовнішніх експертів. Інший спосіб - розміщувати в публікованих звітах контактну інформацію і/або формуляри для зворотного зв'язку або використання сайтів компаній для того, щоб заохочувати зацікавлені сторони давати свою оцінку фактам, що хвилюють х, і висловлювати свою точку зору щодо діяльності компанії.

Підприємницьке управління на мікрорівні потребує відповідної роботи у таких напрямах: формування соціальних структур, сприйнятливих до змін і нововведень, створення у них організаційного клімату і структур, що систематично оцінюють підприємницьку діяльність, механізму самонавчання персоналу фірми; вдосконалення існуючої практики формування організаційних структур, кадрової політики, механізмів мотивації персоналу; визначення економічних і соціальних факторів , що гальмують підприємницьку діяльність.

Для ефективного управління перетворенням будь-якого об'єкта необхідно володіти прийомами його вимірювання. Це обумовлено існуванням такої залежності: не можна управляти тим, чого не розумієш, неможливо зрозуміти щось, не вимірявши його. У зв’язку з цим, для прийняття управлінських рішень щодо відновлення і подальшого розвитку підприємства з урахуванням етичних цінностей управлінським структурам необхідно мати інструменти вимірювання наслідків впливу управлінських рішень на результати діяльності підприємства..

Оцінка результативності підприємств, в даний час, переважно виконується за допомогою традиційних фінансово-економічних показників. Тоді як впровадження етичних норм бізнесу вимагає отримання комплексної соціально-економічної оцінки. Актуальність даного питання підтверджується дослідженнями сучасних вчених і програмними документами державного та галузевого рівня, с питань пошуку нових механізмів управління підприємствами. Рішення цих питань, крім іншого, потребує вдосконалення системи добору інформації для прийняття управлінських рішень, і оцінки такої інформації..

Існуючи методики оцінки результативності функціонування підприємства необхідно розвинути за допомогою спеціальних показників, що враховують його соціальну значущість, як суб’єкту господарювання..

Суттєвим моментом в оцінки соціальної значущості та результативності діяльності підприємств, має тип створюваних благ (товарів, робіт, послуг). Соціальна значущість діяльності може бути максимальною у разі виробництва виключно суспільних товарів, а також соціально значущих благ.

Система показників соціальної значущості та результативності повинна включати не лише традиційні фінансово-економічні показники, але і показники ступеня досягнення суспільних цілей, що поставлені перед ними. Така система в загальному вигляді орієнтована на визначення:

- показників результативності діяльності підприємства ( економічні, науково-технічні, екологічні параметри);

- показників, що характеризують ступінь досягнення суспільних цілей. поставлених перед галуззю та окремим підприємством (соціальний ефект).

Слідуючи такому методичному підходу необхідно виділяти:

- цільові (оцінені на теперішній час, обсяги суспільних благ, а саме послуг та робіт, виконаних підприємством);

- кінцеві соціальні результати (соціально-економічний ефект від виконаних робіт і послуг, наприклад, створення нових робочих місць, розвинення соціальної інфраструктури регіону, зниження рівня забруднення навколишнього середовища, підвищення рівня освіти населення і т.і.).

Проте складно визначити і контролювати кінцевий соціальний результат, оскільки він може виявитися в довгостроковому періоді і залежати від безлічі чинників. Крім того, ускладнена оцінка кінцевих результатів діяльності підприємств в чистому вигляді без урахування дії зовнішніх факторів. Кінцевий соціальний ефект відбиває якість життя населення. Проте, загальновизнаних методів його оцінки поки не створено.

Для практичного застосування оцінки прямих і кінцевих результатів діяльності підприємств можна використовувати наступні типи показників ефективності і результативності :

1. показники витрат - вартісна оцінка потрібних для виробництва (виконання робіт, надання послуг) фінансових, трудових і матеріальних ресурсів;

2. показники обсягів робіт і послуг – безпосередні результати виробничих витрат, обсяг і якість виконаних робіт та послуг;

3. показники кінцевих результатів діяльності - наслідки виконання підприємствами , покладених на них державою функцій і поставлених перед ними задач. Такі показники доцільно об’єднати в наступні індикатори:

- соціальна ефективність - ступінь досягнення встановлених цілей, певного соціального ефекту в процентному або абсолютному виразі (як конкретний результат відносно всього населення або групи людей, що отримали вигоду);

- економічна ефективність - вартість витрат і вартість капіталізованих ресурсів на одиницю об'єму перевезень, робіт, послуг);

- соціально-економічна ефективність - співвідношення отриманого соціального ефекту порівняно з витратами і капіталізацією.

В подальшому розвитку ідеї формування системи показників соціально –економічної ефективності доцільно вирішити задачу розробки принципів, критеріїв і індикаторів соціальної значущості та результативності діяльності підприємств Така система може включати:

- принципи безпеки і стратегічних інтересів держави;

- критерії соціальної значущості підприємств і їх вплив на інституційну стабільність;

- індикатори особливостей галузевої структури, в рамках якої функціонує підприємство (ступінь диверсифікації, рівень монополізації);

- показники соціально-економічної ефективності підприємств і галузей взагалі .