Кромська Л.А.

Запорізька державна інженерна академія

ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ КОНЦЕПЦІЇ УПРАВЛІННЯ

РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЮ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Сучасний етап розвитку національної економіки характеризується значними зрушеннями в системі управління  підприємствами та іншими економічними суб’єктами. Становлення ринкових чи хоча б і квазіринкових відносин викликає необхідність таких зрушень, об’єктивний процес зміни поколінь управлінських кадрів забезепечує їх перебіг, а реструктуризація господарського середовища, кількісне зростання і ускладення взаємозв’язків між суб’єктами господарювання формують їх перспективу.

В той же час низька ефективність господарювання більшості підприємств вказує на нагальну необхідність посилення інтеграції науки і реального сектору економіки, актуальність розроблення управлінських методологій, адаптованих до потреб функціонування підприємств у специфічних умовах середовища трансформаційної економіки.

Сутність діалектики сучасного виробництва можна представити у вигляді переходу від стану, за якого кількісно-якісні характеристики виробництва визначалися переважно майстерністю, талантом та працьовитістю окремих виконавців, до стану, за  якого кількісно-якісні параметри виробничого процесу формуються автоматично, завдяки організаційно-технологічним механізмам та вузькоспеціалізованим кваліфікаціям виконавців. Процес такого переходу історично формувався трьома хвилями, що послідовно розгорталися одна за одною, починаючи з ХІХ століття, і в перманентному режимі продовжують свій розвиток по сьогоднішній день.

Перша хвиля (започаткована промисловим переворотом у ХІХ століття) – технологічна, забезпечила рух у напрямку розвитку техніки і технології з метою мінімізації впливу людського фактору на якість продукції, що виробляється.

Друга хвиля – організаційна, що розгортається в ХХ столітті, забезпечила рух у напрямку вдосконалення організації виробництва з метою мінімізації впливу людського фактору на кількість продукції, що виробляється.

Ці дві  хвилі мали вирішальний вплив на процес становлення і подальшого розвитку епохи масового споживання, підвищення рівня матеріального добробуту пересічних громадян у розвинутих країнах. Внаслідок цього процесу поступово відбувається перехід економічної влади від виробника до споживача, від продавця до покупця. На практиці це призводить до суттєвого зростання конкуренції на всіх рівнях і в різних сферах, а також до індивідуалізації попиту. Завдяки розвитку сучасних комунікаційних мереж, передусім інтернету, ці наслідки багатократно посилюються.

Виробники мали дати адектватну відповідь на зазначені виклики і єдино можливим варіантом такої відповіді стала адаптація до швидких змін попиту, зовнішнього середовища, техніки і технології. Саме в руслі цієї адаптації розгортається третя хвиля (з останньої третині ХХ століття) – управлінська. Її сутність полягає у забезпеченні мінімізації впливу людського фактору на процес організаційно-технологічних змін, які є єдиною гарантією конкурентоспроможності підприємства в умовах постійного ущільнення конкурентного простору.

Цю хвилю репрезентує сучасний розвиток економічної та управлінської науки, однією з цілей якого є створення чітких і однозначних методик та способів управління, здатних вирішити проблему досягнення підприємствами запланованих результатів точно так, як станок із ЧПУ  чи автоматизована технологічна лінія забезпечують визначені їх паспортними даними кількісно-якісні характеристики продукції, що на них виробляється.

В контексті такої цілі виділяєтся відносно нова (особливо в Україні) концепція управління результативністю діяльності підприємств. Управління результативністю в класичній інтерпретації трактується як «процес перетворення планів у дії, в результати», «управління стратегією» [3]. Управління результативністю формується на основі наступних ідей.

1.            Максимальна конкретизація стратегії підприємства, тобто послідовне розгортання стратегії в систему підпорядкованих цілей все більш прикладного характеру на кожному наступному рівні.

2.            Максимальна формалізація стратегії, тобто встановлення системи кількісно-якісних показників для вимірювання ступеню досягнення кожної конкретної цілі, починаючи від існуючого становища й аж до цільового індикатора (цільового показника, що репрезентує стан досягнення цілі).

3.            Максимальна персоніфікація стратегії, тобто доведення кожної прикладної цілі до конкретного виконавця в такому вигляді, що б для нього була зрозуміла і його конкретна ціль та дії з її досягнення, і місце цієї цілі в стратегії всього підприємства, і сама стратегія підприємства.

4.            Максимально точна система відслідковування витрат ресурсів у ході реалізації стратегії.

Чи можливе широке використання концепції управління результативністю у вітчизняній господарській практиці на сучасному етапі? Якщо мати на увазі не механічне перенесення напрацьованих на Заході методик, а їх адаптацію, творче доопрацювання, або навіть використання вищенаведених ідей, покладених в основу методології управління результативністю, для створення власної концепції – то відповідь позитивна. Більше того, в Україні досить активно розвиваються методологічно близькі до управління результативністю напрямки управлінської та економічної науки – управління витратами, управління вартістю [1,5].

Принагідно зазначимо, що класичний підхід до управління результативністю ключового значення надає стратегії. В той же час будь-яка стратегія розвитку підприємства в сучасних умовах включає інноваційну, інвестиційну чи обидві ці складові, що реалізуються у формі відповідних проектів. Та  й сама стратегія за формальними ознаками є проектом. Тому є всі підстави вважати за продуктивну ідею збагачення концепції управління результативністю підходами, напрацьованими в рамках розвитку методології управління проектами та розробки економічного механізму проектної форми організації діяльності [4,6]. В першу чергу мається на увазі більш коректне і масштабне врахування фактру часу, що з погляду економічного механізму проекту трактується як економічний ресурс, вартість якого проявляється в альтернативній формі.

Безумовно важливим елементом розвитку вітчизняної концепції управління результативністю діяльності підприємств має бути врахування інституційних та інших особливостей  економіки трансформаційного типу [2], зокрема: недоформованість інституційного середовища ринкової економіки;  проблеми формування правового середовища господарської діяльності;   структурні та технологічні проблеми розвитку національної економіки, що зумовлюють пріоритетність завдання технологічної модернізації. 

 

Література.

1.            Берсуцкий Я.Г., Лепа Н.Н., Гузь Н.Г. и др. Модели и алгоритмы принятия управленческих решений. Донецк: ИЭП НАН Украины, 1998. – 307 с.

2.            Геєць В.М., Кваснюк Б.С., Звєряков М.І., Гриценко А.А.,Киреєв С.І. Трансформація моделі економіки України. Ідеологія, протиріччя, перспективи / НАН України; Інститут економічного прогнозування. – К.: Логос, 1999. – 497с.

3.            Кокинз Г. Управление результативностью. Как преодолеть разрыв между объявленной стратегией и реальными процессами / Гэри Кокинз; Пер. с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2007. – 315 с.

4.            Конащук В.Л. Економічна теорія й управління проектами. Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. В.209: ДНУ, Дніпропетровськ, 2005. – 241-247 с.

5.            Савчук В.П. Управление издержками предприятия и анализ безубыточности. – Киев: Издательский дом «Максимум», 2001. – 127 с.

6.            Тян Р.Б., Холод Б.І., Ткаченко В.А. Управління проектами. Підручник. – Д.: ДУЕП, 2002. – 224 с.