Медицина / 9. Гігієна і епідеміологія

Власик Л.І., Дейнека С.Є., Тураш М.М., Халаїм К.В., Мусурівська М.М.

ДП НДІ медико-екологічних проблем МОЗ України,

Буковинський державний медичний університет

Проблемні питання санітар­но-епідеміологічної

експертизи в Україні

В умовах подолання негативних наслідків світової фінансової кризи, які постали перед краї­ною і будуть пов'язані з прак­тично некерованим вітчизня­ним підприємництвом, потре­бується консолідація зусиль науково-дослідних інститутів гігієнічного профілю і закладів державної санітарно-епідеміо­логічної служби у питаннях здійснення державної санітар­но-епідеміологічної експерти­зи (СЕЕ) [11].

Однак, на шляху подальшого розвитку й удосконалення системи СЕЕ є ряд недоліків та проблемних питань. Найбільш відчутни­ми серед яких є недостатнє законодавчо-правове та нормативно-методич­не забезпечення робіт, стерео­типний підхід до вибору критері­їв, методів та підходів до інтер­претації одержаних результатів, у тому числі на основі оцінки ри­зиків, а також прогнозування ди­наміки ступеню небезпеки для здоров'я відповідних континген­тів населення [2].

Існуюча нормативна база у частині здійснення державної санітарно-епідеміологічної екс­пертизи є надзвичайно склад­ною, багатогранною і не завжди відповідає вимо­гам та рекомендаціям міжнародних організацій, оскільки кожний об'єкт потребує оцінки за критеріями, які встановлені в України. Удосконалення системи СЕЕ та запровадження єдиних науково обґрун­тованих підходів до її проведення по­требує насамперед окремого Закону Ук­раїни "Про державну санітарно-епідеміо­логічну експертизу", який розробля­ється протягом останніх 10 років, однак, до цього часу, на жаль, не прийня­тий. Як наслідок - не розроблені підзаконні акти, зокрема Поло­ження про експертні організа­ції, експерта. Не визначені й критерії для експертних орга­нізацій щодо рівня їх акредита­ції, компетентності, об'єктив­ності і незалежно­сті [3]. По відношенню до Експертів не визна­чені кваліфікаційні вимоги, функціо­нальні обов'язки, права і відпові­дальність за виконання державної санітарно-епідеміологічної експерти­зи та обґрунтованість і об'єктивність підготовлених висновків [4]. Доволі часто експерти сти­каються з проблемою відсутності окремих нормативних документів (гігієнічних нормативів та регламен­тів), що також впливає на якість екс­пертизи [5].

Не врегульовані питання що­до призупинення дії висновків, відсутній механізм проведення повторної державної санітар­но-епідеміологічної експерти­зи у спірних випадках. Необхідно розробити окрему форму висновку державної са­нітарно-епідеміологічної екс­пертизи на проекти будівниц­тва та її електронний аналог [1,3].

 Практично не налагоджено співпрацю різних установ та за­кладів, що проводять ДСЕ, у плані комплексної оцінки великомас­штабної та небезпечної продук­ції, виробництва, технологій, а та­кож більш повного та раціональ­ного використання устаткування, обладнання і апаратури для одер­жання валідних, репрезентатив­них та надійних результатів [2].

Потрібно удосконалювати й саму процедуру проведення СЕЕ. Висновок експерти­зи повинен стати дієвим інструмен­том державного санепіднагляду і передбачати заходи управлін­ня ризиками, спричиненими дією «безпечних факторів середовища життєдіяльності людини [6]. Спра­ведливо постає питання про перегляд наукових підходів до проведення державної санітар­но-епідеміологічної експерти­зи, вдосконалення існуючої нормативної бази та розробку нових нормативних документів [3].

На жаль, аналіз недоліків та помилок у ході проведення санітарно-епідеміо­логічної експертизи здійснюється нерегулярно, а існуючі недоліки та матеріали про досвід у цій важливій галузі санепіднагляду в літературі висвітлено недостатньо [5].

Здійснення поточного держсанепіднагляду нині ускладню­ється ще і тим, що в умовах скороченого фінансування ма­теріально-технічна база уста­нов залишається незмінною, автотранспортний парк заста­рілий, лабораторне високочут­ливе обладнання, устаткуван­ня, експрес-прилади є надзви­чайно дорогими і на сьогодні недоступні для більшості за­кладів держсанепідслужби, що ускладнює здійснення опера­тивної наглядової функції [1].

Не відповідають потребам також ані кількість, ані якість підготовки санітарних лікарів в умовах скорочення кадрів профільних кафедр і обмеже­ності набору на медико-профілактичний факультет у медич­них вишах [3].

Дієвою основою подальшого вдос­коналення методології санітарно-епідеміологічної експертизи може стати конкретизація методів її про­ведення за окремими видами про­дукції та впровадження у практику експертизи лабораторних, інстру­ментальних та експериментальних досліджень [5].

Таким чином, державна санітарно-епідеміологічна експертиза в Україні потре­бує вдосконалення як за процеду­рою її проведення, так і щодо забез­печення сучасною нормативно-пра­вовою базою [4].

ЛІТЕРАТУРА

1. Полька Н.С, Махнюк В.М., Соколовський М.В. Актуальні питання експертизи у гігієні планування населених місць як основної складової запобіжного державного санітарно-епідеміологічного нагляду // Environment & Health. – 2009. - № 3. – С. 50-53.

2. Шафран Л.М. Транспортна безпека вітчизняної та імпортованої продукції// СЕС. Профілактична медицина. – 2009. - № 2-3. – С. 42-45.

3. Пономаренко А.М., Корнієнко М.М., Махнюк В.М. Проект закону України "Про санітарно-епідеміологічну експертизу": реалії та актуальність розробки // Environment & Health. – 2009. - № 4. – С. 76-78.

4. Полька Н. Державна санепідекспертиза сьогодні поза законом? // СЕС. Профілактична медицина. – 2009. - № 2-3. – С. 14-17.

5. Чернюк В. Випробування - найоб'єктивніший критерій щодо безпеки продукції // СЕС. Профілактична медицина. – 2009. - № 2-3. – С. 18-21.

6. Біловол О.М. Формування наступальної політики в діяльності держсанепідслужби // СЕС. Профілактична медицина. – 2009. - № 2-3. – С. 5-9.