Экономические науки/2. Экономика предприятия

Татаревська Т.М., Карташова В.В.

Буковинська державна фінансова академія

Науковий керівник: Станко Г.В.

Особливості функціонування ринку землі в Україні

Побудова ринкових відносин в аграрному секторі України передбачає функціонування всіх чинників виробництва, зокрема й землі, в єдиному ринковому середовищі. Водночас, здійснення ефективної підприємницької діяльності в аграрній сфері економіки потребує перебудови економічних відносин з метою утвердження повноцінного ринку земель, сучасного земельно-орендного та іпотечного механізму використання земель, регулювання земельних відносин з боку держави. Заборона вільного обігу землі перешкоджає встановленню реальної ціни на землі сільськогосподарського призначення, не дає змоги реально визначити землю як базову складову аграрного виробництва. Питання торгівлі сільськогосподарською землею – одне з найбільш обговорюваних питань в Україні протягом останніх років.

Метою дослідження є аналіз передумов для формування ринку сільськогосподарських земель, проведення земельної реформи в Україні та визначення основних напрямів подальшої трансформації земельних відносин в аграрному секторі економіки.

Згідно з моделлю земельної реформи, яка запроваджується в Україні, найважливішим на перспективу є питання створення повноцінного та цивілізованого ринку землі. Але з прийняттям у 2001 році нового Земельного Кодексу України одночасно було заборонено відчуження земельних ділянок сільськогосподарського виробництва до 1 січня 2005 року. Законами Верховної Ради мораторій на продаж сільськогосподарських земель був продовжений ще чотири рази і нині діє до 1 січня 2012 року не виключено, що він знову буде продовжений на підставі того, що не прийняті основоположні закони «Про Державний земельний кадастр», «Про ринок земель», «Про Державний земельний (іпотечний) банк» та інші, законопроекти яких розроблені і знаходяться у Верховній Раді як мінімум вже років п’ять [2].

На нашу думку, причиною через яку не приймаються ці законопроекти може бути не зацікавленість влади у сфері становлення ринку землі в Україні та страх перед тим, що уряд не зможе проконтролювати скуповування землі потужними фінансовими групами, що потягне за собою монопольну власність на землю. Також ще однією з причин, через яку продовжує дію мораторій є спрямування діяльності уряду на розв’язання більш нагальних потреб, спричинених світовою фінансовою кризою та економічною нестабільністю в нашій державі.

У зв’язку з продовженням мораторію, розвиток земельних відносин і формування ринку сільськогосподарських земель є дискусійними питаннями, дослідженню яких присвячені праці українських учених Н.О. Здобицька, О.Д. Гнаткович, Ю.А. Семеряк, Ю.С. Бездушна, В.Д. Гапотій та інших.

Стосовно завдань, які загалом властиві для ринку як сфери товарного обміну можна сказати, що ринок землі – це сфера обігу земельних ділянок, при які виникають і реалізуються відносини, пов'язані з купівлею-продажем, заставою, орендою землі тощо та здійсненням конкретної господарської діяльності, спрямованої на підвищення ефективності використання землі та задоволення потреб виробництва [2].

В сільському господарстві визначальна роль належить землі. Із 60,4 млн га території України 41,8 млн га (69,3 %) складають сільськогосподарські угіддя. За цим показником наша країна займає перше місце в Європі і входить у перші 12 країн світу [5]. Враховуючи наведене, можна з впевненістю стверджувати, що земельні ресурси – це найбільш цінна складова національного багатства України і один з основних факторів економічного розвитку і процвітання нашої країни. Але рівень використання природо-ресурсного потенціалу нашої країни поки що дуже низький. На нашу думку, головними причинами низької віддачі земельного потенціалу в Україні є: тривале безгосподарне ставлення до землі, помилкова стратегія максимального залучення земель до обробітку, недосконалі техніка і технологія обробітку землі та виробництва сільськогосподарської продукції, недодержання науково обґрунтованих систем ведення землеробства, недосконала система використання і внесення мінеральних добрив та невиконання природоохоронних, протиерозійних та інших заходів.

У результаті здійснення земельної реформи в Україні держава втратила монопольне право на землю. Якщо на початок 1992 року весь земельний фонд України перебував у державній власності, то на початок 2010 року питома вага державної власності складала 48,9 %, приватної – 51,0 % і колективної (згідно з державними актами) – 0,1 %. Особливо значні зміни відбулися внаслідок приватизації сільськогосподарських угідь. Понад дві третини їх площі нині перебуває у приватній власності громадян і юридичних осіб. Із загальної площі сільськогосподарських угідь недержавних сільськогосподарських підприємств 27,2 млн га (91 %) розпайовані серед членів цих підприємств та пенсіонерів. За результатами паювання 6,9 млн громадян України набули право на земельну частку (пай), з яких 6,5 млн (94,2 %), станом на 1 січня 2010 р. замінили сертифікати на державні акти на право власності на земельну ділянку. Для цих селян – власників реальних земельних ділянок – земельні відносини отримали якісно новий зміст [4].

Поглиблення ринкових перетворень на селі потребує формування цивілізованого ринку використання землі, а з часом і повноцінного ринку землі. У цьому напрямі зроблено тільки перші кроки, багато чого ще слід зробити.

Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що, незважаючи на докорінні перетворення земельних відносин, які відбулися в Україні, земельна реформа не досягла своєї мети і залишається незакінченою. Третій етап земельної реформи надто затягнувся і не відбулося вчасного плавного переходу до наступного, завершального етапу. Крім того, дія мораторію перешкоджає надходженню вкрай потрібних аграрному сектору інвестицій. Внаслідок того, що земля не може бути об'єктом застави, сільськогосподарські товаровиробники позбавлені доступу до довготермінових кредитних ресурсів.

Мета ринку землі у ринковій економіці полягає у тому, щоб за допомогою ринкових механізмів та регулятивної ролі держави земля переходила від неефективних виробників до ефективних. Завданням ринку сільськогосподарської землі є перетворення її на капітал із врахуванням реальної вартості земельної ділянки, яка повинна формуватися під впливом попиту на землю та її пропозиції. Лише за умови реалізації права власності на землю як капіталу, земля стає функціонуючим економічним ресурсом.

Головними учасниками ринку повинні бути його суб'єкти, які взаємодіють між собою, вступають у зв'язки з державними органами влади, інфраструктурними одиницями з приводу об'єкта ринку. Суб'єктами на земельному ринку в сфері сільського господарства повинні бути юридичні особи, тобто суб'єкти господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність, а також фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни). Об'єктами ринку є землі сільськогосподарського призначення, з приводу яких виникають ринкові операції щодо купівлі-продажу, застави, міни, дарування, оренди тощо. У всіх країнах із ринковою економікою високий рівень індустріального розвитку сільського господарства й АПК досягнутий переважно завдяки активній участі держави у забезпеченні його нормативно-правової та фінансової стабільності. При цьому усуваються передумови натуралізації сільськогосподарського виробництва, а також вводиться і діє принцип – земля тому, хто на ній краще працює [1].

Проте функціонування ринку землі пов'язане із виникненням негативних наслідків, серед яких: посилення диференціації землевласників; зростання безробіття в сільській місцевості; неспроможність впливати на підвищення освітнього рівня розвитку сільського населення; надто висока ймовірність перетворення землі на об'єкт спекуляції; байдужість до фундаментальних наукових досліджень, екологічних проблем, проблеми вичерпності ресурсів; посилення нерівномірності у розподілі земельних ресурсів, що, своєю чергою, призводить до загострення соціальних відносин на селі; зниження платоспроможного попиту на землю шляхом штучного завищення цін [5].

Відповідно ці негативні наслідки зумовлюють посилення ролі держави на земельному ринку. Зауважимо, що у всіх країнах світу земля є об'єктом державного регулювання, немає необмеженого права приватної власності на землю і безконтрольних операцій із купівлею і продажем землі. Державне регулювання є реальним механізмом економічного впливу на процес використання землі і господарювання на ній.

Функціонування ринку сільськогосподарських земель у господарському, природному та правовому аспектах вимагає дотримання низки принципів, які мають бути основою, центральною ідеєю і фундаментом ринкової земельної системи. Основними принципами формування та стабільного функціонування ринку сільськогосподарських земель повинні бути: державне регулювання; саморегулювання власності; свобода діяльності суб'єктів господарювання; самофінансування; економічна відповідальність за результати господарювання; конкуренція на земельному ринку.

В умовах обмежень права власності на землю процвітає тіньовий ринок землі, а сільськогосподарські землі не можуть коштувати дорого , оскільки вони не є товаром згідно цивільних правовідносин, не є конкурентноздатними та інструментом інвестування галузі. Домінуючим фактором формування вартості сільськогосподарської землі є низький рівень конкуренції серед товаровиробників і ризики в майбутньому використання об’єктів земельної власності [6]. Цілком адекватним є те, що Верховна Рада України визначила умовою припинення мораторію прийняття законодавства стосовно інфраструктури, яка має забезпечити гарантії права власності та прозорість ринку землі.

Одним із важливих напрямів вирішення поставлених завдань щодо раціонального використання земель у ринкових умовах є зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, встановлення повноправного функціонування ринку землі.

Для подальшого продовження земельної реформи в Україні необхідно створити відповідну законодавчо-правову базу розвитку земельних відносин, яка би сприяла:

– формуванню і функціонуванню цивілізованого повноцінного ринку земель;

– удосконаленню орендних відносин;

– раціональному використанню та охороні земель, збереженню та відтворенню родючості ґрунтів;

– запровадженню ефективного механізму державного регулювання земельного ринку і в цілому аграрних відносин [3].

Сутність операцій із сільськогосподарськими землями на ринку головним чином полягає в пошуку ефективного власника, який не тільки хоче, а й може організувати конкурентоспроможне сільськогосподарське виробництво, у чому зацікавлені всі верстви населення. Світова практика свідчить, що лише реальний власник землі зможе стати дійсно господарем на ній, а ринок сільськогосподарських земель (контрольований державою) буде об'єктивним механізмом відбору ефективних форм господарювання. Саме тоді, коли буде повноцінно функціонувати ринок землі – земля, як найцінніше багатство України буде раціонально еколого-економічно використовуватися і кожен власник буде звертати увагу на її стан.

Отже, з метою становлення ринку землі в сільському господарстві необхідно запровадити державне регулювання земель сільськогосподарського призначення; забезпечити збереження цільового призначення земель сільськогосподарського призначення внаслідок їх відчуження та запровадження економічних механізмів стимулювання викупу деградованих і малопродуктивних земель; визначити орган виконавчої влади, наділений повноваженнями щодо управління землями державної власності; встановити вимоги до засновників земельної біржі, аукціонної діяльності на ринку земель, страхування земель і прав на них, випуску та обігу іпотечних цінних паперів на землю.

Література:

1. Гнаткович О.Д. Формування ринку земель сільськогосподарського призначення як передумови здійснення підприємництва в аграрній сфері / О.Д. Гнаткович // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. − Вип. 21.2. - С. 35-39

2. Здобицька Н.О. Ринок землі і перспективи його розвитку / Н.О. Здобицька// Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. − Вип. 19.7. - С. 173-176

3. Земельна реформа в Україні: аналіз результатів і перспективи // С.В. Васильєв, кандидат економічних наук // www.nbuv.gov.ua/Portal/Chem_Biol/Vddau/2010_1/pdf/33.pdf

4. Методичні основи обліку земель в державному секторі АПК // Ю.С. БЕЗДУШНА, к.е.н.,заступник зав. відділу методології обліку і аудиту

ННЦ "Інститут аграрної економіки" НААНУ // www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Oif_apk/2010.../2_Bezdus.pdf

5. Семеряк Ю.А. Ринок землі в Україні: суть, завдання, функції / Ю.А. Семеряк, М.Г. Москва // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.14 - С.257-263.

6. Шлях до Європи через становлення ринку землі в Україні // Гапотій Віктор Дмитрович , к.ю.н., доцент Таврійський державний агротехнологічний університет // www.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Ptdau/2008_12/data.../39.pdf