Н.О. Андрущак
Науковий керівник: Н.В. Сливка
Буковинська державна фінансова академія
м. Чернівці
На сучасному етапі країни, що розвиваються,
постали перед об'єктивною необхідністю активізації інвестиційної діяльності.
Інвестиційна діяльність є визначальною ланкою в економічній політиці держави.
Без неї не вдасться швидко перебороти загальноекономічну кризу і вийти на
позиції економічного зростання, забезпечити приріст соціального ефекту,
збалансованості макроструктури і т.п.
Для забезпечення виходу економіки з
кризового стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє обґрунтована
з урахуванням особливостей національної
економіки інвестиційна стратегія. Саме вона визначає основні довгострокові
принципи і напрямки розвитку інвестиційної діяльності країни. Поряд з цим
розробляється виважена інвестиційна політика, яка визначає реальні джерела,
напрямки, структуру інвестицій, здійснення результативних заходів для виконання
інвестиційних програм. У той же час створюється і найбільш сприятливий
інвестиційний клімат з метою більш широкого залучення, поряд із внутрішніми,
іноземних інвесторів. Адже саме залучення іноземних інвестицій сприяє розвитку
технологій, виробництв і ринкових відносин у цілому.
Інвестиційна активність досягається за
допомогою зростання обсягів реалізованих інвестиційних ресурсів і найбільш
ефективного їх використання в пріоритетних сферах матеріального виробництва і
соціальної сфери. Інвестиції формують виробничий потенціал на новій
науково-технічній базі і визначають конкурентні позиції країн на світових
ринках.
У
країнах, що розвиваються, сутність проблематики багато в чому зводиться до
інвестування економіки, визначення відповідної інвестиційної стратегії,
проведення ефективної інвестиційної політики та виявлення факторів і умов, що
сприяють.
Інвестиції
мають вирішальне значення для здатності країн, що розвиваються, забезпечувати
необхідне економічне зростання з метою підвищення добробуту населення і
задоволення його основних потреб без збитку чи виснаження для ресурсної бази,
що служить фундаментом процесу розвитку. Стійкий розвиток вимагає збільшення
обсягів інвестицій, для чого необхідні внутрішні і зовнішні фінансові ресурси.
Інвестиційній проблематиці у світовій
літературі приділяється значна увага. У процесі дослідження було опрацьовано роботи таких відомих вчених, як Рут Ф., Прайд В., Вон Роджер Дж.,
Альханаві М., Мурсі Ф., Рамзі З., Лук'яненко Д., Макогон Ю.,
Мокій А., Прилипко С., Филипенко А., Черніков Д.,
Черняк В.
Економічний розвиток країни, особливо
країни, що розвивається, вимагає залучення значних інвестиційних ресурсів. Але
для їх ефективного використання державі необхідно визначитись з основними
напрямками їх використання, з основними формами і методами, яких буде
застосовано в процесі реалізації пріоритетних інтересів державного характеру,
тобто потрібна чітка і зважена інвестиційна стратегія.
Інвестиційна
діяльність є визначальною ланкою в економічній політиці держави. Без неї не
вдасться швидко перебороти загальноекономічну кризу і вийти на позиції
економічного зростання, забезпечити приріст соціального ефекту, збалансованість
макроструктури і т.ін. Але якщо розвинуті країни мають можливість залучати
власні інвестиційні ресурси, країни, що розвиваються, повинні активізувати
процеси залучення інвестицій, насамперед, із зовнішніх джерел. Таким чином, для
країн, що розвиваються, іноземні інвестиції стають основною складовою джерел
інвестиційного процесу.
Як правило, для приймаючої країни іноземні
інвестиції є засобом заповнення негативної різниці, що існує між доступними в
країні заощадженнями, іноземною валютою, урядовими доходами і запланованим рівнем цих ресурсів,
необхідних для досягнення показників економічного зростання, що намічені.
Іноземні інвестиції можуть служити стимулом для додаткових внутрішніх
інвестицій у приймаючій країні (якщо іноземний капітал використовується для
поліпшення інфраструктури країни, це може прямо стимулювати внутрішні
інвестиції).
У більшості країн з перехідною економікою
ефективно використані іноземні капітали стають ключовим фактором їх розвитку, а
інвестування за кордон сприяє найбільш ефективній інтеграції їх національних
економік у сучасну світогосподарську систему. З погляду теорії порівняльних
переваг і теорії співвідношення факторів виробництва, міжнародний рух факторів
виробництва, і зокрема міжнародний рух капіталів, приводить до більшого
зростання сукупного виробництва в торгуючих країнах у порівнянні з міжнародною
торгівлею.
В умовах розвитку ринкових відносин і у
зв'язку зі сформованою ситуацією в країнах, що розвиваються, особливу увагу
необхідно приділити залученню прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Вони стають
джерелом капіталу для вкладення у виробництво товарів і послуг, забезпечуючи
впровадження ноу-хау, передових методів управління і маркетингу. Прямі
інвестиції сприяють найбільш ефективній інтеграції національної економіки у
світову систему.
Головними задачами залучення і
використання іноземних інвестицій є: стабілізація господарського і фінансового
стану; збільшення і розширення експорту і стримування імпорту шляхом створення
аналогічних вітчизняних виробництв; становлення ефективно діючих підприємств;
формування конкурентного середовища, природне руйнування монополій; підйом життєзабезпечуючих секторів економіки; прискорення
структурної перебудови, розвиток технологічно передових галузей і виробництв;
забезпечення технічного і технологічного переозброєння існуючих виробництв.
Процеси глобалізації, які відбуваються у світі, все більше визначають основні принципи розвитку світової економіки. Тісний взаємозв'язок, взаємозалежність і взаємодія економік окремих країн світу, що і є проявом глобалізації, значно знижують можливість економічного відокремлення країн у світовій економіці і безпосередньо впливають на функціонування економік різних країн незалежно від їх рівня розвитку.
На сучасному етапі за державою залишається
управління економікою в цілому, а також перехід до ринку, здійснення інвестицій
у базові сфери економічного розвитку: водні ресурси, дороги, енергетику,
залізничний транспорт, морські порти, систему утворення, охорона здоров'я.
Зниження інвестиційної діяльності, особливо в сфері матеріального виробництва,
було однією з головних причин, що спонукала уряд вжити заходів щодо створення
умов, які сприяли б припливу інвестицій.
Активізація
інвестиційної діяльності держави неможлива без продуманої інвестиційної
політики й обґрунтованого механізму інвестування, які б дозволили ефективно
розвивати національне виробництво, стимулюючи тим самим економічний розвиток
країни.
Інвестиції
повинні супроводжуватися відповідними змінами у відносинах, цінностях і
інститутах, якщо економіка ставить своєю метою досягти самодостатнього
розвитку. Формування капіталу – основний спосіб трансформації технічних знань у
технологічні інновації: інвестиції в інфраструктуру, зокрема в транспорт і
комунікації, забезпечують економію масштабу; інвестиції в соціальну сферу, а
саме, в освіту, необхідні для удосконалення трудових навичок, тому правильно
розглядати норму інвестицій як критичний фактор економічного розвитку.
В умовах дії інтеграційних тенденцій у світовому економічному просторі інвестиційна активність у кожній окремій країні може підтримуватися і стимулюватися за участю іноземного капіталу. На розміри цієї підтримки і її ефективність істотно впливає інвестиційний клімат країни-отримувача. Поняття інвестиційного клімату включає комплекс елементів, що бере до уваги іноземний інвестор, приймаючи рішення про здійснення інвестицій. Цей клімат формується під впливом політичних, економічних і соціальних причин, і найбільш важливу роль серед них відіграють економічні параметри країни-отримувача інвестицій.
Для активізації процесу залучення потоку ПІІ країна повинна мати досить великий ринок збуту, відносно
високу кваліфікацію робочої сили і розвинену інфраструктуру, провести
лібералізацію політики, що означає відкриття національних ринків і введення
вільного режиму для усіх видів ПІІ і форм організації
бізнесу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Багол А. Г. Структура современных механизмов формирования стратегии
предприятия / А. Г. Багол, Н. Л. Кусик // Економіка. Менеджмент. Підприємництво: збірник наукових праць. –
2009. – № 21. – С. 35.
2. Дмитренко А. І. Стратегії антикризової діяльності промислових
підприємств / А. І. Дмитренко // Вісник Криворізького економічного інституту
КНЕУ. – 2009. – № 4 (20). – С. 49-53.
3. Погорелов Ю. С. Модель вибору стратегії розвитку як складник
загальної моделі розвитку підприємства / Ю. С. Погорелов // Економіка.
Менеджмент. Підприємництво: збірник
наукових праць. – 2010. – № 22 (II). – С. 84 – 90.
4. Скібіцький О. М. Антикризовий менеджмент : навч. посіб. / О. М.
Скібіцький. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 568 с.
5. Сомов Д. Розвиток методологічного інструментарію забезпечення
процесу формування стратегії організації / Д. Сомов // Аналітично-інформаційний
журнал «Схід». – 2010. – № 1 (101). – С. 16 – 19.