Грещук Л.М.

Науковий керівник: Мартиненко О. П.

Буковинська Державка Фінансова Академія

Стан української культури на початку другого десятиліття ХХ століття

Ключові слова: культура, українська культура, національна культура, культуротворчий процес, мистецтвознавчі та культурологічні досліджень, усна народна творчість.

Початок другого десятиліття XXI ст., українське суспільство зустріло неабиякими досягненнями у культурному житті. В той же час, проблема подальшої долі сучасного культуротворчого процесу в Україні залишається актуальною, існує необхідність вирішення деяких нагальних питань. Зокрема, потрібно визначити основних агентів впливу, які керують нинішньою ситуацією в українській культурі і скорегувати у відповідності до них існуючі мистецтвознавчі та культурологічні проблеми.

Третє тисячоліття вимагає від наукової спільноти підведення підсумків соціального і культурно-мистецького розвитку людства. Культура під впливом соціальних змін сильно трансформувалась. Темою мистецтвознавчих та культурологічних наукових досліджень стали нові форми культури і мистецтва, які виникли внаслідок змін у соціальному і культурному житті.

Вітчизняна наукова думка присвятила багато зусиль у напряму вивчення проблеми оновлення культури, феномена формоутворюючої ролі культури у визначенні цивілізації, дослідженню нових форм, засобів та культурних потреб людини, значенню психоаналізу для культурології та людини як її творця і носія. Цими проблемами займаються відомі сучасні науковці: Г. Ашин, І. Безгін, Ю. Богуцький, З. Гершкович, В. Глазичев, Т. Голенпольський, О. Гриценко, Я. Засурський, О. Карцева, А. Кукаркін, Г. Котельова, А. Мулярчик, В. Ріжок, Ю. Семенов, М. Стрельцов, В. Чернець, В. Шейко, В. Шестаков, В. Шульгіна, Н. Яранцева та ін.

Панорама культури ХХІ ст. досить барвиста. Сучасний тип культури характеризується досить швидкими змінами, що відбуваються в процесі безперервної модернізації. Джерелом знань, умінь, культурних навичок є соціалізована система виховання і навчання [2].

Для України усна народна нематеріальна традиційна культура – народна пісенна творчість, фольклорний арсенал культури – завжди відігравала вирішальну роль у збереженні мови, духовності, національної ідентичності, власне, перспектив існування нації. Саме в народній пісенній творчості комплекс характерологічних рис українців виявляється в унікальному наборі неповторних національних ознак. Відтак, традиційна народна і сучасна культури – два полюси в широкому спектрі міжкультурних досліджень, що становлять одну із суперечностей сучасного культурного процесу в Україні.

Українська культура, як і будь-яка інша, має функцію захисту та збереження національно-державної ідентичності, навіть незважаючи на те, що в сучасному культуротворчому процесі в Україні відродження почуття національної ідентичності все частіше підміняється політизацією національного питання, багаторічними пошуками “національної ідеї”..

Виходячи з розвитку світової культури, можна стверджувати, що культура ХХІ ст. виробляє спільні риси, її становлення супроводжується акумулюванням досягнень національних культур, кожна з яких вносить щось своє в загальний розвиток. Національна культура не може існувати без творчого спілкування з іншими культурами. Здобутки української культури мають стати, і вже стають, надбанням усього світу, і оцінюються як національний внесок у міжнародний процес творення світової культури. У зв’язку з цим, зростають вимоги до національної культури, до ширшого розкриття спектра її функцій – особливо в сучасній ситуації, коли українська культура прагне посісти гідне місце у світовому співтоваристві.

Більшість громадян важливим здобутком національної культури вважає “зрушення в оволодінні громадянами державною мовою”, які, на їх думку, заклали основи подальших позитивних змін, а також фольклору, звичаїв, народного мистецтва.

Як показує досвід, народ не просто підтримує народну культуру як таку, а ставить на одне з головних місць у її опануванні якісний рівень (відродження української культури в її кращих класичних зразках).

У системі цінностей національної культури є такі, що у свідомості народу посідають головне місце. З ними українські громадяни пов’язують образ своєї національної культури. Серед таких громадяни України включили мистецтво, історію та мову [1].

Меншого значення в системі цінностей національної культури громадяни надають релігії та націоналізму.

Розкривши сутність і національні особливості української культури початку ХХІ ст., окресливши провідні тенденції її розвитку та функціонування, розглянувши роль, значення і суперечності сучасного культурного процесу в Україні, можна констатувати, що його особливістю є те, що українська культура досі переживає період свого нового становлення, національного утвердження загальносвітових цінностей, новітнього структурування.

Закріплення позитивних наслідків розвитку української культури залежить від наполегливості й цілеспрямованості всього суспільства і кожного громадянина зокрема. Запорукою успіху в досягненні цієї мети є пануючий у європейському та світовому вимірах культурний потенціал нації, а також життєдайні процеси демократизації українського суспільства, що є головним чинником культуротворчого процесу, гарантом подальшого розквіту української культури в часі і просторі XXI ст.

Список використаної літератури:

1. Дмитренко М.К. Українська фольклористика: акценти сьогодення / М.К. Дмитренко. – К.: Видавництво “Сталь”, 2008. – 236 с.

2. Дрожжина С.В. Культурна політика сучасної полікультурної України: соціально-філософський та правовий аспекти / Світлана Володимирівна Дрожжина. – Донецьк: ДонДУЕТ, 2005. – 198 с.

3. Культура чи імітація культури?: Матеріали парламент. слухань на тему: “Культурна політика в Україні: пріоритети, принципи та шляхи реалізації” у Верховній Раді України, 20 квітня 2005 року / Верховна Рада України. Комітет з питань культури і духовності. – К.: Парламентське вид-во, 2005. – 160 с.

4. Нікітін В., Кузьменко М., Кузьменко О. Культурна політика в Україні: гуманіт. безпека, мова, освіта / В. Нікітін, М. Кузьменко, О. Кузьменко; Міжнародний центр перспективних досліджень. – К.: Оптима, 2007. – 88 с.