право/1. История государства и права.

Золотарьова Д.М.

Національний університет:,,Юридична акдемія України імені Ярослава Мудрого”

Проблема поділу влади:світоглядний аспект

Дослідження проблеми функціонування гілок державної влади викликає необхідність визначити філософсько-правові й теоретичні основи концепції поділу влади. Це стає особливо актуальним, тому що в даний час висловлюється точка зору, що принцип поділу влади як конституційний принцип був реальним лише в епоху промислового капіталізму і став формулюванням тієї об’єктивної політичної закономірності, яку породили і визначили зароджені в надрах феодалізму капіталістичні виробничі відносини і розвитку яких перешкоджала феодальна політична організація суспільства, зокрема, абсолютна монархія.

Влада – це поняття, яке не можна вимірити, тому що вона нематеріальна, але стосовно суб’єкта вона може зменшуватися чи збільшуватися. Кожний з людей, що живуть у суспільстві, наділений владою. Але він віддає (усвідомлено, добровільно чи за примушенням) частину своєї влади державі як органу, покликаному забезпечити нормальне існування кожній людині. Влада є поняттям полієдиним. Вона здатна виступати в різних формах, поділяючись і зливаючись, переходячи від одного суб’єкта до іншого і назад. Крім того, влада здатна до граничної концентрації.

Влада сама по собі є ніщо до того моменту, поки вона не реалізується в якому-небудь суб’єкті існуючого світу. Влада – це одна зі сполучних ниток, що поєднують людське суспільство. Вона є в наявності в кожному, але в кожному сама по собі також є ніщо, поки вона не почне взаємодіяти з владою інших. Поєднуючись, вона починає реалізовуватися і цей процес нескінченний.

Найбільш усталеною, випробуваною практикою усе-таки варто вважати поділ державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову.

Законодавчою владою є діяльність держави з встановлення загальнообов’язкових юридичних норм. Верховенство законодавчої влади,як і інших гілок,обмежене принципами права, конституцією, правами людини. Вона визначає форму державного устрою, створює установи, визначає ті правила, за якими вони повинні діяти тощо. Але якщо законодавча влада за своїм значенням займає перше місце, то по своїй реальній силі вона поступається місцем владі виконавчій. Вона тільки встановлює норми, саме ж застосування й здійснення цих норм надає іншій владі.

Досить багато суперечок викликає визначення іншої гілки влади – виконавчої. Ще Б.Чичерін визначав виконавчу владу як “право приводити закон у виконання, чи керувати державою на підставі законів”.Погляд на виконавчу владу, як на пасивну механічну діяльність з реалізації законів чи взагалі діяльність щодо правозастосування давно вже спростований. Вона є виконавицею не тільки законів, але й взагалі завдань державного життя. Виконавча влада стримується дією закону, але здебільшого її функціонування відбувається самостійно. Вона сама видає обов’язкові норми, що визначають способи дії в межах закону.

Судова влада веде свій початок ще з найдавніших часів. Судовою владою варто вважати особливу форму діяльності держави, що здійснює свої повноваження спеціально створеними державними органами – судами, в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина, основ конституційного ладу, законних інтеесів суспільства та держави тощо.

Основним змістом діяльності судової влади є захист прав і свобод людини і громадянина, і це один з головних елементів, що характеризують судову владу як владу арбітра, противаги законодавчій і виконавчій владі. Саме суд служить гарантом законності як правоохоронний інститут, підлеглий тільки Конституції і правовим законам.

Отже, можна зробити висновок: під принципом поділу влади варто розуміти таку організацію механізму державної влади, що складається з трьох самостійних гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової), що функціонують на основі балансу і взаємного контролю, системи стримувань і противаг, співробітництва і взаємодії, спрямованих на виконання завдань, що стоять перед державою для забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів громадян. Мета концепції поділу влади полягає в тому, щоб перебороти монолітний характер і пом’якшити твердість державної влади, зробити її здатною до самоконтролю і самокоректування, створити усередині неї механізми подолання авторитарних тенденцій.