Асташева Ю.Є.
Криворізький економічний інститут КНЕУ ім. В.Гетьмана
Пріоритетні напрямки розвитку та
реформування місцевого самоврядування в Україні
В умовах
становлення та розвитку сучасної державності України, формування місцевого
самоврядування виявилося одним із найбільш складних та суперечливих завдань.
Адже на шляху демократичних процесів постав цілий комплекс політичних,
економічних, соціальних, кадрових, психологічних та кадрових перепон. Реальна
дієздатна муніципальна влада передбачає не лише конституційно-правове визнання
прав територіальних громад, декларування самостійності місцевого самоврядування
у вирішенні питань місцевого значення, не лише закріплення правових, соціальних
та інших гарантій цієї самостійності, а й створення правових, організаційних,
економічних, кадрових умов для реалізації завдань, порядку формування,
структури, організації роботи органів місцевого самоврядування. Місцеве
самоврядування, як принципово нова система організації публічної влади на
місцях, є одним із атрибутів сучасного конституціоналізму та соціально-правової
демократичної державності. Аналіз пріоритетних напрямків розвитку та
реформування місцевого самоврядування в
Україні є необхідно умовою для їх реалізації на практиці. Метою статті є
комплексний аналіз думок науковців щодо пріоритетних напрямків розвитку та
реформування місцевого самоврядування в Україні; сформулювати власні пропозиції
щодо вдосконалення законодавства у галузі місцевого самоврядування.
Місцеве самоврядування в Україні виступає в якості
основоположної засади конституційного ладу, тобто в ролі одного з визначальних
принципів організації та здійснення влади в суспільстві й державі, воно полягає
у встановленні децентралізованої системи управління, фінансово і організаційно
відокремленої від державних органів. [6, с. 533]
Конституція України у ст.140 дає наступне
визначення місцевого самоврядування: це право територіальної громади – жителів
села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища
та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції
й законів України. [1, ст.140]
На думку багатьох вітчизняних
науковців, таких як, О.Батанов, О. Кравчук, Я. Журавель, М. Баймуратов, В.
Кравченко, П. Любченко, В. Кампо та інших, система місцевого самоврядування у сучасній
Україні потребує свого подальшого реформування. Насамперед це виражається в
необхідності усебічного наукового осмислення перспективного розвитку
муніципальної демократії у контексті конституційної, адміністративно-територіальної
та інших реформ, які перманентно декларуються та ініціюються протягом останніх
років. Автор погоджується з тим, що система місцевого самоврядування дійсно
потребує свого подальшого реформування та вдосконалення.
На
думку П. Любченка, практика діяльності органів місцевого самоврядування
свідчить, що сучасне законодавство про муніципальну службу не повною мірою
задовольняє зростаючі проблеми забезпечення реалізації конституційних прав та
свобод людини і громадянина, ефективного виконання завдань та функцій місцевого
самоврядування, не відповідає рівню зрілості громадянського суспільства, а тому
стримує його розвиток. [3, с.59]
На думку автора те, що місцеве самоврядування в Україні потребує
свого реформування свідчить й той факт, що на сьогоднішній день існує велика
кількість законопроектів щодо внесення змін як до Конституції України, так і до
Закону України „Про органи місцевого самоврядування”. Аналіз офіційних та інших
версій законопроектів, розроблених у 2003-2009 роках, дозволяє дійти висновку
про наміри авторів майже усіх цих законопроектів змінити філософію усієї моделі
врегулювання діяльності місцевого самоврядування. Власне, пропонується перейти
від існуючої нині консервативної моделі місцевого самоврядування, за якої
місцеве самоврядування здійснюється лише на рівні територіальних громад, а на
рівні регіонів – областей та районів, воно має фактично символічний характер,
до повноцінної системи місцевого самоврядування на усіх рівнях організації суспільства.
На думку О. Батанова, впровадження в Україні відомого світовій практиці принципу
повсюдності місцевого самоврядування створило б правові умови для активізації
життєдіяльності територіальних громад, чіткі територіальні межі їхньої
муніципальної діяльності, сприяло б децентралізації публічної влади,
розмежуванню функцій та повноважень центральних і місцевих органів виконавчої
влади та органів місцевого самоврядування. [2, с.120] Автор погоджується з думкою науковця та вважає доцільним
доповнити, що за такими обставинами, територіальні громади та їх представницькі
органи мали б розширену компетенцію у сфері вирішення завдань життєзабезпечення
та розвитку територій, міст, селищ та інших населених пунктів. І все це
обов’язково з урахуванням місцевої специфіки, соціально-економічних
особливостей і культурно-історичних традицій громад та регіонів.
Важливим питанням, яке потребує свого
подальшого врегулювання є відносини місцевих органів виконавчої влади та
органів місцевого самоврядування. Варто зазначити, що повноваження місцевих державних адміністрацій не можуть
бути делеговані органам місцевого самоврядування, тому бажано на конституційному
рівні визначити засади функціонування місцевих органів виконавчої влади та
принципи їх взаємовідносин із суб’єктами місцевого самоврядування. На думку
автора, правильний розподіл повноважень між місцевими органами виконавчої влади
та органами місцевого самоврядування, закріплений законодавчо та взаємодія цих
органів будуть створювати умови для підвищення рівня життя жителів
територіальних громад.
Багато науковців, як вже зазначалося,
займаються дослідженнями галузі місцевого самоврядування і пропонують власні
пропозиції щодо вдосконалення відносин в цій сфері. Наприклад, на думку Т.
Шахматової, важливим нововведенням в процесі реформування місцевих органів влади
є застосування принципів субсідіарності та пропорційності. Адже саме ці принципи
визнаються європейською спільнотою як основні принципи розбудови демократичної
держави. [5, с.126]
Т.Шахматова, проаналізувавши деякі
формулювання принципу субсідіарності у працях вітчизняних та зарубіжних
дослідників, дійшла до висновку, що субсідіарність є принципом, який регулює
співвідношення компетенції державних органів та органів місцевого
самоврядування з предметів та питань, які перебувають у їх спільному
віданні та вирішуються на місцевому
рівні, з тим, щоб забезпечити надання повноважень з їх виконання тим органам влади,
які найбільш наближені до громадян і здатні при цьому якісно та ефективно
здійснювати зазначені повноваження в інтересах місцевого населення. [5, с. 127]
Щодо принципу пропорційності, то він
значно менше досліджується у працях як вітчизняних, так і зарубіжних учених, і
є значно менше знайомим українській правовій науці. В.Лукашевич зазначає, що
принцип пропорційності потребує, щоб юридично значущі дії та акти суб’єктів
права найбільшою мірою відповідали (були пропорційними) фактичним обставинам.
Це означає, по-перше, відповідність актів за своїми цілями і природою тій
сфері, де здійснюється правове регулювання. По-друге – правові акти мають
прийматися лише у разі, якщо це необхідно для досягнення поставлених цілей.
По-третє, дії, що передбачені тим чи іншим правовим актом, мають бути
спрямовані на досягнення цілі, запобігаючи при цьому надмірному регулюванню. [6, с. 560]
Переходячи
до органів самоорганізацій населення, треба зазначити, що свого подальшого
реформування потребує і Закон України „Про органи самоорганізації населення”.
Тим паче вже розроблено проект Закону України “Про внесення змін до Закону
України „Про органи самоорганізації населення”.[4] Ініціатором
даного законопроекту стала Всеукраїнська
Асоціація сприяння самоорганізації населення. Підтримали даний проект і народні
депутати України, а саме, О.Омельченко, А. Матвієнко, В.Тихонов, О.Боднар та
С.Гордієнко.
Законопроект має багато цікавих
положень: наприклад запровадження інституту старост в селах та селищах, які не
є адміністративними центрами відповідних сільських, селищних територіальних
громад; закріплення неприбуткового статусу органів самоорганізації населення; введення чотирьох управлінських рівнів органів самоорганізації населення:
1 - будинкові комітети; 2 – вуличні, квартальні комітети; 3 – комітети
мікрорайонів та комітети житлових комплексів; 4 – сільські, селищні, районні в
містах комітети та інші. [4]
Автор
вважає, що реформування місцевого самоврядування обов’язково повинно проходити
поетапно, і тому на першому етапі пропонуємо наступні пропозиції щодо
вдосконалення місцевого самоврядування: 1. Законодавче закріплення можливості
районних та обласних рад створювати свої власні виконавчі органи; 2. Поетапне введення принципів субсидіарності
та пропорційності в українське законодавство; 3. Законодавче розмежування
повноважень органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої
влади; 4. Законодавче закріплення можливості самостійного визначення структурного
апарату органів місцевого самоврядування в їх регламентах; 5. Прийняття змін до
Закону України „Про органи самоорганізації населення”.
Висновки. Аналіз законопроектів,
різних думок науковців, дає змогу зрозуміти, що на шляху становлення й розвитку
наша держава потребує опрацювання власної концепції місцевого самоврядування,
його інститутів, механізмів здійснення влади й розвитку демократії. На думку
автора, проблема місцевого самоврядування в Україні, його системи, потребує
свого поетапного вирішення. На жаль, різноманітність поглядів, ідей,
законопроектів, не вирішують існуючих проблем, а інколи – породжують нові. Стан
речей ускладнює й те, що нещодавно в Україні були проведені вибори Президента
та вибори до органів місцевого самоврядування, результатом цих виборів став
прихід до влади нових осіб. А тому слід чекати нових думок з приводу питання
розвитку та реформування місцевого самоврядування, які можуть значно
відрізнятися від вищезазначених поглядів. Але стає зрозумілим, що успіх розвитку
місцевого самоврядування залежить як від законодавців, так і від його
сприйняття і підтримки з боку громадськості, що є можливим лише за умови
достатнього рівня довіри до місцевих рад та їх виконавчих органів.
Тому автор
приходить до висновку, що імплементації нових норм в інституті місцевого
самоврядування повинно передувати широке обговорення вченими, науковцями,
представниками владних структур, громадськістю провідних ідей реформування
місцевого самоврядування, та визначення спільної ідеї щодо вдосконалення
інституту безпосередньої та представницької демократії.
Використані джерела
1.
Конституція України від 28 червня 1996 р. // ВВР – 1996 - №30
2.
Батанов О. Концептуальні аспекти реформи конституційної моделі місцевого
самоврядування в Україні // Право України. – 2009. – №12. – с. 117-125
3.
Любченко П. Місцеве самоврядування в Україні:
концептуальні підходи реформування // Право України. – 2009.- №5. – с. 55-61
4.
Проект закону про внесення змін до Закону України „Про органи самоорганізації
населення”: реєстраційний № 2108 від 21 лютого 2009 р. // http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=31795
5.
Шахматова Т. Застосування принципів субсідіарності та пропорційності у
процесі реформування місцевих органів влади в Україні // Право України. – 2009.
– №10. – с. 125-132
6.
Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та
місцеве самоврядування в Україні: Підручник. – Харків: Вид-во Національ-ного
ун-ту внутр. справ, 2002. – 653 c.