Рослинництво

Пономаренко О.Г., Прядун О.

Київський аграрний національний університет

ВАНІЛЬ - ЧАРІВНА ПРЕДСТАВНИЦЯ ОРХІДЕЙНИХ

Серед вcьoгo розмаїття рослинного царства орхiдеї утворюють найчисельнiшу родину, вiдрiзняються великою рiзноманiтнiстю форми квіток та їx фантастичним забарвленням. Щось таемниче та захоплююче, властиве лише орхiдеям, споконвiкiв приваблюе до себе дослiдникiв та aмaтopiв. Здається, цi рослини cтвopeнi природою, щоб прикрашати принцес, кiнозiрок та переможцiв конкypciв краси. Однак насправдi ж квiтки орхiдей, хоч i є загально визнаними аристократами серед рослинного світу, виконують ту ж саму функцiю, що й квiтки чорнобривцiв, мальв, волошок та iнших звичних нашому оку рослин, - забезпечують неперервнiсть iснування поколiнь.

Розглянемо історію введення цих чарівних квітів у культуру.

На Сходi iнтерес до орхiдей виник дуже давно i був зумовлений надзвичайною їx витонченiстю та красою. В Китаї орхiдeї були введенi в культуру понад 1000 pокiв тому, а в науковiй лiтературi вони згадуються вже в III ст. н.е. В часи правлiння Cунської династiї (900-1279) виходили монографiї, в яких наводились описи зовнiшнього вигляду рослин кiлькох видiв орхiдей та основнi принципи їx культивування. На Сходi, де в основу естетично-фiлософського свiтогляду було покладено витончену простоту, асоцiативнiсть сприйняття, гармонiю прекрасного, орхiдеї займали особливе мicцe. Вони належали до групи рослин-символiв, яким надавали перевагу схiднi митцi. Так, наприклад, в Японiї неофiнецiю серпоподiбну (Neofinetia falcata) вважали символом достатку i шляхетностi. Орхiдеї з їx чарiвним таємничим ароматом символiзували гiднiсть одинокого вченого, витонченiсть жiнки.

Слiд зазначити, що на Сходi орхiдеї вирощували не лише заради квітів, але й для того, щоб милуватись витонченим листям. Так, наприклад, було вiдомо багато рiзновидiв цимбiдiума мечолистого (Cymbidium ensifolium (L.) Sw.), що мали строкате або смугасте листя. Iнтерес до орхiдей в Європi, де вони не вiдзначаються особливою красою, тривалий час був зумовлений їх цiлющими властивостями. Медицина того часу майже цiлком була основана на використаннi лiкарських засобiв, якi отримували з рослин. Переважна бiльшiсть медичних теорiй того часу стверджувала, шо людськi недуги слiд лiкувати за принципом подiбностi форми та кольору частин рослин, якi використовувались для приготування лiкiв, хворим органам тiла людини. Так, наприклад, рослину кровососка канадська (Sanguinaria canadensis) застосовували для лiкування aнемії. За аналогiєю, подрiбненi бульби європейських орхiдей, шо нагадували парнi cтaтeвi органи тварин, використовували для стимуляцiї cтaтeвoї активностi. Taкi уявлення панували до XVI-XVІІІ столiть, коли внаслiдок розвитку мореплавання значно зросли зв'язки мiж Європою та рештою свiтy i були вiдкритi справжнi властивостi рослин. До середини ХVI ст. було вiдомо 13 видiв європейських орхiдей.

Як правило, бiльшiсть paннix описiв тропiчних рослин, включаючи й орхiдеї, були виконанi лiкарями та священнослужителями-мiссiонерами, якi проповiдували Євангелiє в колонiях. Враженi небаченою досi флорою теплих країн i маючи принаймi хоча б основи ботанiчних знань, вони ж бо й робили задля власної втiхи чи з якихось iнших мipкувaнь першi описи i зарисовки представникiв аборигенної флори.

Часто цi описи i малюнки були виконанi настiльки чiтко й ретельно, що склали основу сучасних уявлень про ту чи iншу рослину.

У своїй статті я хочу дещо детальніше розповісти про ваніль. Вважаю, що багато кому було б цікаво дізнатись деякі факти про цю унікальну рослину.

Запах ванiлi знайомий кожнiй людинi з дитинства. Цю прянiсть широко використовують для ароматизацiї морозива, кондитерських виробiв, йогуртiв, рiзних напоїв. Але не вciм вiдомо, що ванiль отримують з плодiв рослини, яка називається ванiль плосколиста (Vaпilla plaпifolia). i належить до родини орхiдних.

Ванiль - перша американська opxiдея, яка стала вiдoмa європейцям. Icпанcькi завойовники на чолi з Кортесом знайшли цю дикорослу лiану на пiвденно-схiдному узбережжi Мексики. В природних умовах ванiль плосколиста росте в низькорослих чагарниках.

Це - епiфiтна рослина з витким лiаноподiбним стеблом, яке досягає 10-15 м завдовжки. Листки - черговi, м'ясистi, подовженоланцетнi, до 20 см завдовжки, звужуються в короткий черешок. На досить значну висоту ванiль плосколиста вибирається за допомогою чiпких повiтряних кopeнiв, якi утворюються в кожному вузлi стебла, та жорстких листкiв, що, наче гачки, чiпляються за гiлки.

Суцвiття, якi морфологiчно є китицями, за рахунок вкорочення oci майже сидячi, нагадують зонтики i розвиваються в пазухах листкiв. Квiтки, кiлькiсть яких, як правило, не перевищує 10, свiтло-зеленi або зеленаво-жовтi, розкриваються в суцвiттi послiдовно одна за одною. Тривалiсть цвiтiння однiєї квiтки становить 1-1,5 доби. Слiд зазначити, що квiтки ванiлi повнiстю розкриваються лище в погожi сонячнi днi. В межах свого природного ареалу ванiль запилюють колiбрi або маленькi бджоли, що не мають жала, з роду Melipona. Однак в природi запилюпься лище до 1% квіток. Плоди ванiлi (вiдoмi також пiд назвою «боби ванiлi») - соковитi цилiндричнi коробочки до 20 см завдовжки i 1,5 см завтовшки. Пiсля збору їх тривалий час сушать, потiм ферментують, внаслiдок чого вiдбувається розщеплення глiкозиду глюкованiлiну, який мiститься в плодах, на глюкозу i вiльний альдегiд - ванiлiн. Саме він i зумовлює специфiчний «ванiльний» запах плодiв.

Перший ботанiчний опис плодiв ванiлi плосколистої зробив професор з Лейдена Чарльз Л'Еклюз (Charles de l'Ecluse), вiдомий також пiд iм'ям Клузiус, в роботi «Exotiсarum Libre Deсem» на початку ХVII ст. Цей опис був зроблений на основi плодiв, якi надiслав Клузiусу в 1602 р. аптекар англiйської королеви Єлизавети 1 Хью Морган. Плоди отримали назву Lobus oblongus aromaticus. Лише через пiвстолiття, в 1658 р., рослина отримала свою сучасну назву - Vanilla,- яка походить вiд iспанського «vaynilla», що означає «маленька коробочка».

В Пiвденнiй Америцi плоди ванiлi використовували ще в доколумбову епоху племена iнків, майя та ацтекiв. Ацтеки називали ванiль «tlilхоchitl», що означало «чорна квіткa», або «чорний стручок». Існує легенда, що Монтезума, вiдомий вождь ацтекiв, ще в 1520 р. пригощав завойовника Мексики Кортеса напоєм, який називався чоколатль. Для його ароматизацiї використовували ванiль. Вiдомо, що Монтезума щодня вживав дуже велику кiлькість цього напою, який подавали в золотих келихах з ложечками з золота або черепахового панцира. Рецепт приготування екзотичного напою тримали в секреті, однак, не дивлячись на вci перестороги, вже в другiй половинi 1 ст. на iспанських кондитерських фабриках ванiль використовували для ароматизацiї шоколаду.

До Іcпанiї, де плоди ванiлi спочатку використовували як парфуми, вони потрапили ще в першi роки ХVI ст., разом з iншими багатствами, якi ввозили до Європи з Америки конкістадори (за 10 pоків до ввозу тютюну). Ве:rикою популярнiстю ванiль користувалась i у Франції, куди вона була завезена майже через столiття.

Вперше з плодiв ванiлi ванiлiн був виділений в 1858 р. Т.Гоблi (Т.GоЫеу), який i дав назву цiй речовинi. Дещо пізніше ванiлiн був очищений, що дало змогу П.Карлесу (P.Carles) встановити його xiмiчну формулу - 3-метокси-4гідроксибензальдегiд.

У 1874 роцi Ф.Тiмманн (F Тiemmann) і В.Гарман (V.Haarmaan) отримали синтетичний ванiлiн шляхом розщеплення конiферину. Це поклало початок промисловому виробництву штучного ваніліну, який, однак, за ароматом поступаться природному.

Відомий шведський систематик .- Карл Ліней в роботi «Speeсіes Plantarum» (1753) віднic вci вiдомi на той час види ванілi (разом з iншими епiфiтними орхідеями) до роду Epidendrum. Точна дата надходження першого живого екземпляра ванілі плосколистої до Європи не встановлена. Вiдомо лише, що вже в першi роки XIX ст. ця рослина культивувалась, цвіла і давала плоди в оранжереях англiйської знатi. Зрозумiло, що через вiдсутнiсть природних запилювачiв запилення здiйснювали штучним шляхом.

Першим, хто використав метод штучного запилення i отримав плоди ванiлi, був Ч. Моррен (Ch.Morren), який з приводу цього вiдкриття зробив доповiдь в Британськiй Асоцiацiї в Нью Кастлi в 1838 р. Однак нaвіть попри це вiдкриття ванiль плосколиста ще певний час залишалась не бiльше, нiж екзотичною рослиною як в Європi, так i в тропiках, поза межами її природного ареалу.

Найвизначнiша подiя в iстopiї введения ванiлi плосколистої в культуру трапилась на островi Реюньйон, що знаходиться в Iндiйському океанi на cxiд вiд Мадагаскару. В 1841 р. молодий негр-невiльник Едмонд Альбiус зробив відкриття, завдяки якому ваніль з рiдкiсної рослини перетворилась на промислову культуру, що стала приносити щороку величезнi прибутки. Рабовласник, на плантацiях якого працював Е.Альбiус, прихильно ставився до молодого раба i давав йому початковi уроки з ботанiки. Вiд природи кмiтливий та допитливий, Е.Альбiус швидко й добре засвоїв цi уроки. За аналогiєю з тим, як вiдбувається запилення у iнших рослин, Е.Альбiус розробив простий метод запилення квiтки ванiлi, який був не таким трудомiстким, як метод Ч.Моррена. Метод Е.Альбiуса вже понад 1,5 столiття є найбiльш поширеним в кpaїнax, де розвинена промислова культура ванiлi. Запилення слiд здiйснювати рано вранцi. Бiльш успiшному запиленню сприяє хороша сонячна погода. Досвiдченi працiвники здiйснюють вiд 1500 до 2000 запилень щодня. А в усьому світi, щоб отримати 200 тонн плодiв ванiлi, щороку руками запилюється понад 1,5 мiльйони квіток ванiлi.

Промислова культура ванiлi широко розвинена на Мадагаскарi, Малих Антiльських островах, в Мексицi, на островах Тихого океану. 3 дещо меншим успiхом її культивують в Iндiї, Болiвiї, Перу, Венесуелi, на Гавайях та Фiлiппiнах. Були зробленi спроби вирощувати ванiль в Австралiї та Новiй Каледонiї, але вони виявились комерцiйно недоцiльними. Kpiм ванiлi плосколистої, для одержання ванiлi вирощують ванiль Помпона (V.pomропа Sehiede), ванiль таiїтянську (V. taitensis). Однак їх плоди на cвітовому ринку цiнуються набагато нижче ніж плоди ванiлi плосколистої.

Плоди ванiлi використовують також для ароматизацiї лiкiв. Ванiль занесена до фармакопей багатьох кpaїн світу, зокрема Австралiї, Бельгiї, Фiнляндії, Японiї, Португалiї, США. Відомо, шо ванiль збуджує нервову систему і пiдвищує працездатнiсть нервових волокон. Однак при iпохондрiї та істерії цю рослину застосовувати не слід. Ацтеки використовували ванiль як сечогінний i кровоочисний засiб. Iспанські лiкарi застосовували цю рослину для знешкодження дiї отрут и при укусах змiй та отруйних тварин. У науковiй лiтературi iснує цiлий ряд посилань, часто досить суперечливих та неоднoзначних, на використання ванілі при лiкуваннi найрiзноманiтнiших захворювань.

Вважають, що ванiлiн має збуджуючі, стимулюючi, тонiзуючi та вiтрогiнні властивостi. Iснують також вказівки на те, що ванiлiн сприяє синтезу бiлка та стимулює регенерацiю м'язових волокон. Ця властивiсть ванiлiну може бути використана при лiкуваннi посттравматичних cтaнів.

У лiтературi є дуже цiкавi приклади використання ванілі різними народами. Так, наприклад, ацтеки з ванілі плосколистої добували клей. У Мексиці квіти ванілі входили до складу чудодійного збору, який мав захишати мандрiвникiв вiд злих духiв. У Малайзії сік з листя та стебел ванiлi затосовували для стимуляцiї росту волосся.3 плодiв ванiлi добували коричневу фарбу. В Габонi з корiння ванiлi плели риболовнi сiтки, а в Гані використовували корiння цiєї рослини для виготовлення струн для ритуальних музичних iнcтpумeнтів.

Я навела далеко не повний перелік прикладiв практичного використання корисних властивостей ванiлi плосколистої, яка є джерелом продуктів харчування, лiкiв та окрасою кожної ботанiчної колекцiї.

Взагалі, кожен вид, рід та родина рослин є багатством і окрасою нашої планети. Тож любіть, поважайте, бережіть і всебічно вивчайте світ рослин! Немає найменшого сумніву, що людина завжди житиме в тісному спілкуванні з царством Флори, яке смарагдовим килимом вкриває нашу Землю.