УДК 338.439

Щекович Олена Сергіївна

к.е.н, доцент кафедри банківської справи

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

Криворізький економічний інститут

місце продовольчої безпеки як генеральної мети аграрної політики держави

Визначення цілей і пріоритетів аграрної політики є одним із напрямів системного аналізу. Тут при побудові „дерева цілей” можливо використання двох різних підходів: „зверху” - від ідентифікації цілей вищого рангу до цілей нижчого рангу і „знизу” - від можливостей аграрного сектора.

Аграрна політика в будь-якій суспільній системі має цілі, обумовлені перш за все економічним змістом. І тому в колишній соціалістичній, а також у феодальній, і, звичайно, в ринковій (колишній капіталістичній) економіці головною (генеральною) метою аграрної політики усвідомлено або підсвідомо, але об’єктивно, завжди залишалося рішення проблеми забезпечення населення продовольством. Адже все, окрім кисню і води, людина одержує для своєї життєдіяльності з їжі. Держава, займаючись рішенням цієї проблеми, укріплює і свої позиції. Інакше нація вимирає.

Виділення аграрної політики в самостійний напрям економічної політики звичайно зв’язується із становленням системи сучасного державного регулювання за кордоном (після 1933 р.). Проте, це дуже односторонній підхід, що не враховує універсальність генеральної мети аграрної політики в будь-якій суспільній системі.

Виходячи з генеральної мети аграрної політики, на чолі якої стоїть турбота про людину, можна розробити і критерії оцінки ефективності її проведення, що здаються для непідготовленого читача не пов’язаними з проблемою виробництва продуктів харчування в країні. Якщо їжа - це головне джерело життєдіяльності людського організму, то основним слідством поліпшення (погіршення) забезпечення населення продовольством буде збільшення (зменшення) тривалості життя. Таким чином, одним з непрямих критеріїв благополуччя в аграрній сфері всіх часів і народів є тривалість людського життя, а вже потім - термін „продовольче питання”, який використовувався в ХIX ст., сьогодні замінений терміном „продовольча безпека”.

Існує декілька визначень генеральної мети аграрної політики, проте в сучасній світовій практиці вже досягнута узгодженість щодо основного поняття вираження її сутності – „продовольчої безпеки”, під якою розуміється вибір такого способу організації сільськогосподарського виробництва і торгівлі, який зміг би забезпечити достатнє забезпечення населення повноцінним продовольством. Виникає питання про джерела досягнення достатнього споживання - за рахунок економічно вигіднішого імпорту або розвитку власного сільськогосподарського виробництва (самозабезпечення).

Таким чином, продовольча безпека обов’язково включає не тільки споживчий аспект (з урахуванням фізіологічних норм), але і виробничий (за рахунок розвитку власного виробництва, а вже потім - необхідного імпорту сільськогосподарської продукції і продовольства).

Ще один аргумент на користь курсу щодо самозабезпечення, який реалізується переважно через фінансову підтримку сільських товаровиробників, полягає в практичному відношенні всіх країн світу до рішення власних продовольчих проблем і світових. Річ у тім, що проблема продовольчої безпеки давно вийшла за межі національних економік, вперше прозвучавши в концепції „Всесвітньої продовольчої безпеки” ФАО в 1973 р. У грудні 1974 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила розроблені на основі пропозицій ФАО „Міжнародні зобов’язання по забезпеченню продовольчої безпеки в світі”, що передбачали реалізацію чотирьох пріоритетів всесвітньої аграрної політики:

- створення національних продовольчих резервів при координації їх на міжнародному рівні;

- надання економічної допомоги з метою збільшення виробництва і будівництва сховищ продовольства в країнах, що розвиваються;

- встановлення глобальної інформаційної системи з питань виробництва і торгівлі продовольчими товарами;

- забезпечення регулярних міжурядових консультацій з питань світової продовольчої безпеки.

Кожен структурний елемент аграрної політики має одну і ту ж генеральну мету - забезпечення продовольчої безпеки країни, яка конкретизується по кожному з напрямів. Так, для сільськогосподарської політики генеральна мета, яка забезпечує продовольчу безпеку країни, - підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва; для агропромислової політики - підвищення ефективності галузей, пов’язаних з сільським господарством; для продовольчої політики - забезпечення гарантованого доступу населення до продуктів харчування і для зовнішньоекономічної політики - збільшення прибутковості від зовнішньоторговельних операцій.

Список використаних джерел

1. Кэнон-Оливарес П., Зимин И.Н. Анализ программ и политик: международных опыт. Управление программами: принцип логической основы.// в кн. Принятие инвестиционных решений: общий инструментарий. - Институт экономического развития Всемирного Банка, 1995.-с.171-2 57

2. Крылатых Э.Н. Пропорции и приоритеты в развитии АПК. - М.: Экономика, 1983 .-231 с.

3. Приходько Т. Основные принципы управления АПК в развитых капиталистических странах. - М.: ВНИИТЭИАПК, 1990.

4. Радугин Н. Приоритетное направление экономической стратегии// АПК: экономика, управление, № 10, 1995. - с.3-12.

5. Стариков И. Роль государства в регулировании деятельности АПК //АПК: экономика, управление, № 1, 1996. - с.46-51.