Экономические науки/6.Маркетинг и менеджмент.

Іванов Ю.В.

Полтавський університет споживчої кооперації України, Україна

Конкурентні переваги вищих навчальних закладів в ринкових умовах господарювання

Розглядаючи питання конкурентних переваг вищих навчальних закладів слід зазначити, що в більшості випадків їх розглядають у двох напрямах. Перший напрям – розгляд цінових факторів та можливість встановлення ціни, яка б була найбільш привабливою для споживачів освітніх послуг. Другий напрям – якість освітніх послуг. Традиційно, більшість закладів вищої освіти приділяє достатньо уваги ціноутворенню і на даний час можна відзначити, що політика ціноутворення є традиційним підходом до формування конкурентних переваг ВНЗ. З переходом від традиційних конкурентних переваг до використання нематеріальних ресурсів при формуванні конкурентоспроможності ВНЗ і обумовило нашу зацікавленість. На нашу думку, стійка конкурентоспроможність вищого навчального закладу може бути забезпечена лише при використанні комплексу нематеріальних конкурентних переваг.

Розглядаючи якість освітніх послуг як нематеріальну конкурентну перевагу ми можемо відзначити, що існує декілька підходів до її визначення. Якість освіти можна розглядати оцінюючи матеріально-технічну базу, якість професорсько-викладацького складу та ін. Тобто оцінити внутрішні фактори діяльності вищого навчального закладу. З іншого боку, якість освіти можна визначити як суму здобутків ВНЗ на внутрішньому та зовнішньому ринках. Також, якість діяльності вищих навчальних закладів можна розглядати з позиції оцінки задоволення ринку праці: визначати чи відповідає якість підготовки фахівців вимогам ринку праці, чи користуються попитом випускники того чи іншого вищого навчального закладу та ін.

З нашої точки зору, оцінювати конкурентоспроможність і визначати пріоритетні напрями пошуку конкурентних переваг потрібно з огляду на те, хто виступає платником/споживачем даної послуги. Дослідження ринку освітніх послуг та ринку праці показали, що навіть за умови насичення ринку фахівцями деяких спеціальностей, попит на них, в більшості випадків, не зменшується декілька років. Пояснити даний факт можна тим, що ці спеціальності мають так званий великий економічний ефект. Економічний ефект спеціальності, з нашої точки зору, це орієнтовна сума коштів, яку може отримати фахівець, працюючи за здобутою спеціальністю, враховуючи витрати на навчання.

Вищесказане дає нам можливість стверджувати, що саме замовник (платник) освітньої послуги має максимальний вплив на діяльність вищих навчальних закладів, і саме на нього потрібно спрямовувати зусилля при пошуках, формуванні та впровадженні комплексу конкурентних переваг.

Для оцінки ефективності спеціальності ми пропонуємо використати наступну формулу 1.

J_i.s(v.s)= К_е/В_с, (1)

де К_е — корисний ефект освіти за нормативний термін на конкретному ринку праці, одиниця корисного ефекту;

В_с — сукупні витрати на отримання освіти за даною спеціальністю, грошова одиниця.

Під корисним ефектом отриманої освіти мається на увазі сума коштів, яку фахівець має можливість отримати в процесі роботи до пенсійного віку за здобутою спеціальністю. Дані, для розрахунків даного показника, ми пропонуємо брати зі статистичних звітів Держкомстату України. Також, при розрахунках корисного ефекту, ми пропонуємо враховувати можливість фахівця влаштуватися на більш високооплачувану посаду або іншу можливість збільшення своїх доходів.

Сукупні витрати на отримання вищої освіти – це не лише вартість навчання у вищому навчальному закладі, а й інші витрати, пов’язані з проживанням, харчуванням та іншими витратами, які не входять у вартість навчання.

На нашу думку, ці дві складові визначають той економічний ефект спеціальності, який має найбільший вплив на споживачів освітніх послуг при обранні того чи іншого вищого навчального закладу для отримання конкретної спеціальності.

Таким чином, визначивши можливість розрахунку кількісного показника ефективності спеціальності і враховуючи той факт, що спеціальність є визначним чинником при обранні вищого навчального закладу, ми пропонуємо розглядати конкурентоспроможність ВНЗ як суму показників ефективності кожної окремої спеціальності.

Крім того, ми отримали не лише можливість розрахунку кількісного показника конкурентоспроможності вищого навчального закладу, а ще й можливість визначення та формування конкурентних переваг щодо спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у визначеному вищому навчальному закладі.

Отже, результати проведеного нами дослідження дають можливість стверджувати, що пошук і формування конкурентних переваг у вищих навчальних закладах потрібно робити в першу чергу з врахуванням потреб споживачів, по друге – з врахуванням потреб ринку праці, по третє – враховуючи конкурентне середовище.

Література:

1. Азоев Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы. М.: ОАО «Типография «Новости», 2000. - 640 с.

2. Фатхутдинов Р.А. Конкуреноспособность: экономика, стратегия, управление.- М.: ИНФРА-М, 2000.

3. Аналуои Ф., Карами А. Стратегический менеджмент малых и средних предприятий: Учебник. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2005. – 340 с.

4. Коленюк І. Освіта в ринковому середовищі та неекономічні цінності // Економіка України. – 2003. - №7. – С. 67 – 73.