УДК - 339.187.6 О.В.Борисюк – аспірант кафедри державних фінансів

Волинського національного університету

імені Лесі Українки

Необхідність державного регулювання лізингу

Через дефіцит власних фінансових ресурсів суб’єктів господарської діяльності та високу вартість банківських кредитів в Україні, лізинг має гарну перспективу для поширення.

Законом України ’’Про лізинг’’ визначено, що лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням, і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [ 1, с.68].

Досвід країн – світових лідерів сучасного прогресу переконує, що їх лізингові відносини формувалась під дією послідовних і якісних перетворень з одночасним посиленням регулюючої ролі держави.

Ефективність діяльності лізингових компаній залежить від багатьох чинників, серед яких можна виокремити дві групи: об’єктивні, які виникають на макрорівні (дія зовнішнього середовища), та суб’єктивні, які формуються безпосередньо на рівні суб’єктів лізингової діяльності і які залежать від ступеня їх професіоналізму (внутрішнього середовища). При цьому основна роль в першій групі факторів належить державній економічній політиці (ДЕП). Можна стверджувати, що процес розвитку лізингу і державне регулювання знаходяться в діалектичному взаємозв’язку: з однієї сторони, оскільки лізинг може бути використаний в якості інструмента, за допомогою якого держава здійснює реалізацію багатьох задач відносно регулювання економіки, а з іншої – на становлення і розвиток ринку лізингових послуг безпосередньо або опосередковано впливають заходи державного регулювання. В той же час, неможливо регулювати лізингову діяльність ізольовано від інших сфер: цей процес повинен бути частиною системи державного регулювання всієї економіки.

Практично в усіх країнах з розвинутою лізинговою індустрією на формування ринку лізингових послуг, вирішальне значення мав вплив державних органів, сприяючи в повній мірі вирішенню певних протиріч. Так, в результаті комплексної дії від реалізації спеціальних державних програм і пільг, за допомогою міжнародних фінансових організацій, фактично сформувався стійкий лізинговий ринок в Південній Кореї (об’єми його збільшились за рахунок дій держави в 3,7 рази), Бразилії (4,2 рази), Гонконзі (2,5 рази), та Індонезії (3,2 рази) [2].

Запорукою успішного розвитку лізингової діяльності має бути посилення ролі державного впливу на лізингові відносини в Україні. Оскільки держава шляхом встановлення різних умов для інвестування в галузі економіки забезпечує приплив капіталу саме в ті з них, які найбільше цього потребують. Змінюючи розміри податків, встановлюючи податкові пільги, збільшуючи або зменшуючи строки амортизації, держава визначає пріоритетні галузі для вкладення капіталу, що в кінцевому підсумку веде до розвитку економіки в необхідному напрямі.

На даному етапі розвитку лізингу тільки за сприяння державних структур різних рівнів можна організувати належну підготовку відповідних спеціалістів по лізингу, створити необхідну організаційну інфраструктуру, впровадити як необхідні зміни в правові, нормативні документи, так і систему економічних стимулів для лізингу.

З метою усунення економічних, а інколи і соціальних протиріч, приведення існуючих тенденцій у відповідність з основними задачами державної економічної політики, держава здійснює регулювання рівня цін в країні. По відношенню до лізингового ринку цей вплив може проявлятись через збереження або зміну функціонуючих рівнів цін як на різні види машин і обладнання (потенційні об’єкти договорів), так і самої лізингової послуги.

Виходячи із ситуації, що склалася останнім часом, слід відмітити, що хоча й відбувається помітна роль банків при проведенні лізингових угод, вони ще не мають достатніх коштів, які б повністю задовольнили лізинговий ринок в Україні. Тому виходом із цієї ситуації може бути активне залучення державних коштів та збільшення кількості державних лізингових компаній.

Оскільки гарантії уряду забезпечують більш легкий доступ до отримання кредитних засобів, їх часто розглядають як одну з форм субсидування підприємств, що має дві переваги: держава отримує можливість здійснювати підтримку без використання бюджетних засобів, а для підприємств – необхідність повернення кредиту стає стимулом до максимально ефективного використання позикових коштів [3, с.48].

Оскільки внутрішніх ресурсів для задоволення інвестиційних потреб країни недостатньо, саме державні гарантії можуть слугувати засобом залучення іноземних інвестицій. Проте, існуючий механізм їх надання необхідно суттєво переглянути. Однією з принципових змін, на наш погляд, повинен стати перехід до практики дольової участі держави у гарантуванні повернення кредитів: уже сам факт наявності такого серйозного учасника проекту як держава значно підвищує рейтинг останнього для потенційних інвесторів.

Література

1. Закон України ’’ Про лізинг ’’ // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №16 – С.68.

2. http://www.leaseurope.org/pages/Leasing/Accounting_Aspects.

3. Хобта В.М., Попов А.В., Мєшков А.В. Активізація і підвищення ефективності інвестиційних процесів на підприємствах: Монографія. – Донецьк: ДонНТУ, 2005 – 343 с.