Економічні науки/14.Економічна теорія

К.е.н. Валіков В.П.

Дніпропетровська міська рада (м. Дніпропетровськ, Україна)

особливості формування політики

зменшення і подолання бідності

Однією з проблем як для України, так і для багатьох інших країн, що переживають трансформаційні процеси, є бідність населення. На жаль, це явище властиве усім суспільствам, незалежно від їхнього устрою і рівня соціально-економічного розвитку. Адже бідність виникає тоді, коли частина населення не може задовольнити мінімальні потреби в основних умовах життєдіяльності, які прийняті у даному суспільстві. Тому причини, масштаби і форми бідності досить різноманітні, зокрема:

– постійне підвищення визначеної межі бідності (прожиткового мінімуму, особливо в ринкових умовах);

– недосконалість механізму компенсації підвищення споживчих цін різним категоріям населення;

– особливості адаптації населення до нових соціально-економічних умов;

– становище індивіду у соціальній структурі суспільства, тобто приналежність людини до тієї чи іншої групи населення за віком, освітою, сферою зайнятості, місцем проживання, соціально-професійним статусом тощо.

Це, у свою чергу, обумовлює наявність різноманітних підходів щодо визначення бідності. Зупинимося на деяких з них більш детально.

Відповідно до першого підходу, увага акцентується на відносній бідності. Зокрема, Європейська Комісія, здійснюючи дослідження і роблячи відповідні оцінки, дивиться на відсоток населення, що має дохід нижчий, ніж 60% медіанного рівня доходів у країні. Іншими словами, критерії відносної бідності розглядають рівність усередині будь-якого суспільства, а не фактичний рівень бідності окремої людини.

Другий підхід ґрунтується на абсолютній бідності. Відповідно до нього, спочатку встановлюється рівень доходів, необхідний для існування, – так званий прожитковий мінімум, а потім визначається, який відсоток населення в окремо взятій країні отримує дохід, нижчий за цей рівень.

Однозначно сказати, який з цих підходів вірний неможливо, оскільки обидва критерії досить важливі. А рівень бідності багато у чому залежить від того, які компенсаційні механізми використовуються для збільшення доходів населення.

Доречно зазначити, що для багатьох категорій населення проблема бідності не може бути вирішена самостійно, оскільки в ринкових умовах частина населення завжди потрапляє в особливу зону відторгнення. Адже ринок, як відомо, дозволяє одним досягти високих вершин, у той час, як інші стають знедоленими.

Бідність легше переносити і її соціальна вартість мінімізується у тому випадку, якщо вона має короткотривалий характер і не відновлюється через покоління, а люди відчувають реальну турботу про себе і можуть подолати її.

З огляду на це, політика, що спрямована на зменшення і подолання бідності, повинна ґрунтуватися на таких принципах:

– справедливий розподіл тягаря реформ між усіма групами населення, надання широких можливостей для чесної, належним чином оплачуваної праці і стимулювання працездатних громадян до активного самозабезпечення своєю працею;

– реалістичність заходів, що вживаються для боротьби із бідністю.

Основними цілями такої політики повинно бути: збільшення зайнятості, зменшення абсолютної й попередження довготривалої бідності, поліпшення соціальної мобільності.

Відповідно, досягнення зазначених цілей можливе завдяки реалізації наступних заходів:

– економічних – спрямованих на підвищення рівня життя окремого працівника і населення у цілому (політика доходів, зайнятості, інвестиційна, податкова, кредитна політика, адресна соціальна допомога);

– розвитку системи захисту населення від об’єктивно обумовлених ризиків (втрати працездатності, хвороби, інвалідності, безробіття, старості, смерті, втрати годувальника тощо) і державної системи допомоги на дітей, пільг і компенсаційних виплат окремим групам населення;

– створенню системи соціальної допомоги (матеріальної або натуральної допомоги, безкоштовного харчування, сприяння реабілітації інвалідів, соціального обслуговування вдома, надання соціального житла тощо).

Зупинимося на деяких заходах більш детально.

Насамперед, трудове законодавство повинне усіляко сприяти зайнятості через створення нових робочих місць, відповідний порядок наймання і звільнення працівників, гнучкість робочого часу тощо. Взагалі, сприяння зайнятості і боротьба з безробіттям повинні бути основою будь-якої політики, спрямованої проти бідності. Оскільки ризик бідності, як відомо, знаходиться у тісному зв’язку з безробіттям. З огляду на це, необхідно також сприяти розвитку підприємництва в Україні.

Однією з найбільших перешкод у розвитку підприємницької діяльності є недостатній доступ до фінансування. Певною мірою ці проблеми пов’язані з наданням гарантій, що є результатом недосконалості правової системи і нечітких прав власності. На жаль, трапляються випадки, коли люди володіють власністю, іноді великою, але їхнє право власності або формально не оформлено, або існують проблеми з ефективним її наданням під заставу для забезпечення гарантій для позик. Останнім часом дедалі поширенішим явищем є використання іпотеки як джерела кредитування нових підприємств. У деяких європейських країнах у якості гарантій широко використовується рухоме майно (вантажівки, легкові автомобілі, інвентар та ін.). Як свідчить досвід, система використання рухомого майна у якості гарантій довела свою ефективність. Це ще раз підтверджує той факт, що запровадження належного доступу до кредитів для підприємницької діяльності дає змогу набагато більшій кількості людей започаткувати або ефективно розвивати свій бізнес у легальній економіці. Крім того, такі заходи створюють економічні стимули для розвитку функціонуючих підприємств, оскільки створюють певні вигоди для власників, насамперед, у доступі до банківських кредитів.

Необхідно також жорстко узгодити державні соціальні виплати з внесками громадян. До тих пір, доки існує обмежений зв'язок між тим, що сплачує особа державі (податки та внески у відповідні фонди), і тим, що вона отримує від неї, не буде ніяких стимулів працювати в легальній економіці. Необхідно посилити зв'язок між внесками громадян та пенсіями, лікарняними й іншими виплатами.

Поряд з цим, необхідно активізувати політику щодо скорочення ризиків потрапляння населення в кризові ситуації, посилити соціальну адаптацію населення до ринкових умов, розширити обсяги соціальних послуг, впроваджувати регіональні соціальні програми тощо. Доречно також зазначити, що надмірний соціальний захист може стати антистимулом трудової активності.

Не повинна лишатися осторонь і податкова система, удосконалення якої передбачає, насамперед, зменшення податкових ставок, розширення бази оподаткування, поліпшення системи адміністрування податків для того, щоб досягти кращого рівня їх стягнення, зміщення оподаткування з оплати праці до споживання та запровадження такої податкової системи, яка б ускладнювала ухилення від сплати податків.

На перший погляд, заходи щодо збільшення зайнятості та зменшення бідності певним чином здійснюються в Україні. Але проблема полягає у тому, що усі вони реалізуються розрізнено, будь-яка узгодженість між ними відсутня. Як свідчить досвід розвинених країн, лише комплексний підхід до вирішення проблеми бідності дає належний результат. Правильно обраний шлях дозволяє тверезо оцінити сформовану ситуацію і сконцентрувати засоби і ресурси на подоланні труднощів і дисбалансів, що виникають.