Економічні науки/14.Економічна теорія

К.е.н. Шаповал В.М.

Національний гірничий університет (м. Дніпропетровськ, Україна)

Бізнес і держава як суб’єкти соціальної відповідальності

Взаємодія бізнесу і держави, як відомо, відображає інтереси суспільства і є важливим чинником сталого розвитку країни. Як свідчить історичний досвід, участь як бізнесу, так і держави у розвитку суспільства може бути різною. Звичайно, найкращим варіантом є збалансована участь обох сторін, але, щоб цього досягти, необхідне виконання певних умов. Зупинимося на деяких з них.

Оскільки держава є органом управління суспільством, то, відповідно, вона зацікавлена у підтримці належної життєздатності і розвитку суспільства, яким управляє. Разом з тим, без участі бізнесу це неможливо, тому що держава в особі органів управління не створює ніякої доданої вартості, яка могла б бути використана з метою розвитку. Відповідно, держава зацікавлена у вилученні частини створеної бізнесом доданої вартості у вигляді прямих і непрямих, загальнодержавних і місцевих, цільових та інших податків, або ж у здійсненні ефективної фіскальної політики. Інші способи вилучення доданої вартості, створеної бізнесом, розглядаються як лобіювання і корупція бізнесом органів державного управління, або ж як спроби одержавлення економіки. З іншого боку, ухилення бізнесу від сплати податків, різноманітні спроби їх приховування призводять, частіше за усе, до притягнення представників бізнесу до відповідальності. Отже, кожна із сторін прагне до найбільшої вигоди для себе. Але, як показує досвід розвинутих країн, ефективна збалансована податкова політика вигідна як державі, так і бізнесу, і сприяє їх розвиткові.

Далі, бізнес, як відомо, повинен не просто виробляти товари і надавати послуги, які необхідні суспільству, а саме ті, які найкращим чином ураховують вплив цих продуктів і послуг та способів їх виготовлення на безпеку і здоров’я людей. Адже сьогодні здоров’я людей у розвинутих країнах стає основною цінністю. Це, у свою чергу, передбачає вирішення проблем екології, інтелектуального розвитку, медицини, якості товарів і послуг і якості життя у цілому. Усі зазначені проблеми пов’язані тим чи іншим чином із вартістю товарів і послуг, що надаються суспільству. Саме вартість значною мірою визначає відносини, які виникають між бізнесом і державою, між бізнесом і суспільством у цілому. Оскільки саме суспільство, як уже зазначалося, потребує товарів і послуг певної якості і які виробляються з найменшою шкодою для навколишнього середовища. Знову ж таки, як свідчить світовий досвід, дуже часто виникає істотне протиріччя інтересів держави і бізнесу стосовно цієї проблеми, яке і визначає характер відносин. Розв’язання зазначеного протиріччя можливе за умови цілеспрямованого використання державою і суспільством у цілому раніше вилучених у бізнесу ресурсів. Цьому, насамперед, повинні слугувати державні екологічні програми, програми підвищення якості тощо.

Крім того, суспільство завжди зацікавлено в оптимальній зайнятості населення, тому питання безробіття і створення робочих місць також є сферою, навколо якої формуються відносини держави і бізнесу. Це пов’язано насамперед з тим, що чисельність державного апарату у ринковій економіці має законодавчі обмеження і саме бізнес є тою сферою, у якій створюються додаткові робочі місця. Разом з тим, якщо держава не буде сприяти підвищенню ефективності бізнесу, то таким чином буде обмежувати його можливості у створенні робочих місць. З іншого боку, повинна існувати відповідна законодавча і нормативна бази, які б зобов’язували бізнес виконувати вимоги суспільства стосовно найму і залучення соціально вразливих верств населення, економічна і фінансова допомога держави у забезпеченні міграції працездатного населення та ін.

В умовах ринку часто відбуваються процеси реструктуризації, які призводять до вивільнення значної кількості працівників, і саме держава повинна цілеспрямовано використовувати, знову ж таки раніше вилучені у бізнесу ресурси через податки, для організації перепідготовки вивільнених працівників з метою використання їх в інших сферах, а також для виплати тимчасової допомоги по безробіттю до моменту нового працевлаштування.

Далі, бізнес, як відомо, повинен приймати участь у розвитку і підтримці тієї території, де він розміщений. Але, як свідчить світовий досвід, інвестиції бізнесу найбільш ефективні тоді, коли вони співфінансуються державою і підтримуються суспільством.

Отже, однією з найважливіших проблем взаємодії бізнесу і держави є визначення міри відповідальності кожного із суб’єктів за вирішення соціальних проблем і соціальний розвиток суспільства. На жаль, ні в науці, ні у практиці немає єдиного підходу до вирішення цієї проблеми. З огляду на це, важливе теоретичне значення для практичного розвитку соціально орієнтованих відносин бізнесу і держави має їх моделювання. Особливо це стосується країн з транзитивною економікою, у тому числі й України. Так, реальна модель відносин бізнесу і держави характеризується трьома відокремленими зонами їх взаємодії: білою, чорною і сірою.

„Біла зона” охоплює формальну участь, зокрема законодавче регулювання податкових відносин, адміністративне й економічне регулювання бізнесу, конкурси з розподілу державних замовлень тощо. Зазначена зона відносин бізнесу і держави ґрунтується на створенні єдиних „правил гри” для усіх підприємців і примушенні їх державою до виконання цих правил у випадку допущення ними яких-небудь порушень.

„Чорна зона” охоплює неформальну кримінальну участь, перш за все корупцію. Відносини цієї зони ґрунтуються на особистих корисливих інтересах окремих чиновників, а інструментами досягнення інтересів підприємця є хабарі, залучення чиновників у бізнес та ін.

І, нарешті, „сіра зона” охоплює неформальні, безпосередньо не пов’язані з корупцією, побори з бізнесу і неформальні торги з владою відносно умов функціонування конкретного бізнесу. Відносини „сірої зони” ґрунтуються на зацікавленості сторін у виживанні території, а інструментом досягнення інтересів підприємців є добровільний або добровільно-примусовий внесок у фінансування території його розміщення.

Поряд із розглянутою моделлю, виділяють ще декілька моделей взаємодії бізнесу і держави в умовах транзитивної економіки:

– модель „пригнічення” і „примушення” передбачає адміністративний тиск, тобто держава вимагає від бізнесу певних вкладень в реалізацію її соціальних програм і проектів, використовуючи адміністративний апарат і структури, які покликані здійснювати контроль за діяльністю бізнесу;

– модель „патронажу” передбачає компенсації витрат бізнесу на реалізацію соціальних програм і проектів за рахунок певного доступу бізнесу до підконтрольних державі ресурсів. Крім того, зазначена модель передбачає також можливість торгів навколо умов підтримки бізнесом державних соціальних програм і проектів;

– модель „невтручання” держави, за якої держава не займає активної позиції щодо соціальної політики, здійснюваної бізнесом;

– модель „партнерства”, у межах якої представники держави і бізнесу досягають компромісу щодо взаємовигідного обміну ресурсами. Як держава, так і бізнес володіють ресурсами, доступ до яких може бути вигідним і корисним іншій стороні. У межах зазначеної моделі обмін цими ресурсами є основою взаємодії бізнесу і держави.

Отже, соціальна відповідальність дає змогу бізнес-співтовариству не лише задовольняти відповідні вимоги держави і суспільства, але і активно впливати на соціально-економічне оточення у своїх цілях. Це, у свою чергу, обумовлює взаємну відповідальність бізнесу і держави перед суспільством, а також урахування інтересів підприємців не лише в економічній, але і в соціальній сферах. Створення взаємовигідних механізмів соціальних інвестицій бізнесу у суспільство стає важливим елементом спільної стратегії бізнесу і держави.