Смерічевська С.В. , к.е.н., професор

Лічман Т.Д. , докторант

Донецький інститут МАУП

ФОРМИ    СПІВПРАЦІ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ З НАСЕЛЕННЯМ : СВІТОВИЙ

ДОСВІД

Необхідним єтапом у будівництві демократичної, правової соціальної держави, якою на конституційному рівні проголошено Україну, є формування життєздатного та ефективного місцевого самоврядування.

У той же час становлення місцевого самоврядування в сучасній Україні розпочалось зовсім недавно, фактично з часу здобуття державної незалежності. Воно відбувається в складних умовах політичної боротьби, з частими відступами від демократичних зразків його формування, з прийняттям непослідовних і половинчастих рішень. Попри законодавчі і навіть конституційні приписи спостерігається поглинання муніципальних структур органами виконавчої влади. Усе це спонукає уважніше поставитися до відповідного зарубіжного досвіду формування і функціонування системи місцевого самоврядування, і в першу чергу   вдосконалення форм співпраці місцевої влади з населенням.

Тож звернення до світового  досвіду становлення і діяльності системи місцевого самоврядування є вкрай актуальним завданням. Воно допоможе і надалі розвивати систему місцевого самоврядування в Україні, повніше враховувати уроки його розвитку, всі здобутки і прорахунки.

Залучення громадськості до співпраці з органами місцевого самоврядування є необхідною умовою прозорості та більшої ефективності їхньої діяль­ності. У багатьох розвинутих демократичних країнах органи влади використовують різноманітні форми взаємодії з громадянським суспільст­вом. 

В зарубіжних країнах, які мають   багатолітній   досвід взаємодії  органів   влади   з громадськістю, ці технології вже  набули  подальшого розвитку.  Зараз формуються та використовуються нові форми залучення громадськості у діяльність органів місцевого самоврядування для вирішення спільних питань та завдань територіальної  громади. Що дає можливість покращити діяльність цих органів та  контролювати і брати участь у вирішенні загальних питань громади.

Сучасну цивілізовану демократичну державу неможливо уявити собі без повноцінної та дієвої системи місцевого самоврядування. Якою б досконалою при цьому не була державна влада у центрі, вона ніколи не стане життєздатною та ефективною, якщо не буде самоврядування на місцях. Саме на це вказує відповідний світовий досвід.

Україна, на сучасному етапі  розвитку      системи  місцевого самоврядування, потребує вдосконалення форм і методів співпраці місцевої влади з населенням, впровадження нових, більш ефективних технологій даного процесу. На сьогоднішній день інститут місцевого самоврядування ще не став вагомим інструментом забезпечення  демократії та стабільного розвитку в Україні. Процес становлення місцевого самоврядування в нашій державі та реалізацію повноважень органів місцевого самоврядування на практиці ускладнює ціла низка проблем. Йдеться насамперед про значну концентрацію владних повноважень на центральному та обласному рівнях, недостатньо чітке розмежування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також повноважень між різними рівнями місцевого самоврядування, залучення громадськості до співпраці з місцевою владою.

Питання широкого залучення  громадськості  до діяльності місцевого самоврядування з метою його ефективного розвитку в Україні  присвячено багато наукових праць. Зокрема значною увагою  відокремлюються наукові роботи з цього питання В.П.Рубцов: «Засоби громадської участі», «Про місцевого захисника» «Інформаційна діяльність у територіальній громаді», «Громадські слухання», «Місцеві ініціативи» [4], „Залучення громадян до прийняття управлінських рішень” В.П.Тимко [7] та інші. Також цим питанням займались  А.М.Колодій, В.В. Кравченко, М. О. Пухтинський, А. Ф. Ткачук,  Бабінова О.О. та деякі інші.

 Об’єктами досліджень сучасних національних дослідників і практиків є методи, механізми, форми співпраці місцевої влади та громадян на основі вже існуючих підходів, що досить давно використовуються та працюють у західних країнах.

Метою даної роботи  є здійснення аналізу сучасного стану використання нових форм і методів взаємодії місцевих органів влади з населенням, що застосовуються в країнах із розвиненою демократією та, на цій основі, виз­начення нових форм зазначеної взаємодії, що можуть бути запроваджені в Україні.

Аамериканські  дослідники  Джон К.Томас та  Девід Х. Розенблум розглядають нові форми співпраці місцевих органів влади з населенням та виділяють  п'ять основних: омбудсмени та центри громадської активності; структури для захи­сту інтересів громадян, інституціоналізація ролі громадськості у процесі прийняття рішень;  спільне створення та надання послуг; волонтерство (рис.1).

Омбудсмен - нововведення, запо­зичене зі Скандинавії — це нейтральна особа, яка наймається урядом та служить для того, щоб допомогти громадянам в одержанні відповідей на їхні запити чи скарги щодо діяльності влади. Так як омбудсмени не підпорядковуються владі, то вони виконують обовязки без побоювання давління зі сторони влади [6].

В Україні, на наш погляд, не існує дійсно роз­виненого, сформованого інституту омбудсмена. Єдиним омбудсменом України є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини бюд­жетна обмеженість якого заважає ефективному функціонуванню інституту омбудсмена в Україні.

Центри громадської активності можуть представляти собою –омбудсмен офіси, в які населення може звернутись за допомогою безкоштовно і  отримають не тільки юридичну консультацію, але відповідь і рішення на питання скарги. На регіональному та місцевому рівні омбудсмени мають обиратися громадою. Тільки в цьому випадку вони дійсно будуть захищати права громадян на незалежній основі.  Інститут омбудсмена допоможе громаді мати більш впливову дію на виконавчу владу, та простежити шляхи вирішення  запитів та скарг. По  результатам роботи омбудсмена зі скаргою громадянин ставить оцінку діяльності  службовця, тим самим виражає думку про необхідність діяльності даного інституту. Основними характеристиками інституту омбудсмена є: відкритість; демократичність і незалежність; безоплатність та доступність звернення до омбудсмена; відсутність формалізованих процедур розгляду скарг і звернень; гласність та поширення інформації про порушення прав і свобод людини в державі [7].

Структури захисту громадських інтересів. Зростання    рівня    залучення    громадськості, підвищення її активності у цьому процесі при­вносить ризик, що, у спробі задовольняти інтереси багатьох соціальних груп, які мають бути залученні, більш широкий суспільний інтерес може бути зневаженим. Є небезпека, що збільшення обсягів участі громадськості буде породжувати швидке збільшення нових інтересів соціальних груп, а це може закінчиться «гіперплюралізмом», де інтереси груп домінують над суспільними інтересами. Тобто, доходимо висновку, що участь громадськості повинна мати свої межі. В США у 1980-х роках були приклади того, що на місцевому рівні деякі громадські групи здійснили занадто багато своїх вимог до місцевої влади, виконуючі які, муніципальні посадові особи випустили з уваги більш широ­кий суспільний інтерес [1].

Створення структур захисту громадських інтересів необхідне не тільки тоді, коли залу­чення громадськості має розвинені форми, а й перебільшує необхідний його рівень. Це є акту­альним для будь-якої демократичної країни, при будь-якому рівні розвитку технологій взаємодії влади і громадськості. Дані структури є свого роду аналітичними центрами, що відслідковують потреби суспільства, громади тощо та аналізують діяльність влади щодо забезпечення даних потреб.

Структури, які б відслідковували та аналізували громадський та суспільний інтерес із залученням самої громадськості вкрай необхідні і в Україні на даному етапі її розвитку. Це б поси­лило ефективність діяльності органів місцевої влади, скоординувало б роботу усіх зацікавлених та задіяних структур, підвищило довіру до влади з боку громадськості.

Волонтерство. Громадяни можуть також виступати у ролі добровольців, які витрача­ють свій час на те, щоб допомогти місцевій владі у наданні різноманітних послуг.

Інституціоналізація ролі громадськості у процесі прийняття рішень. Інституційна роль громадськості в ухваленні рішень є одним із най­кращих засобів гарантування довгострокового  успіху співпраці місцевої влади та громадськості. Постійне надання громадськості можливості впливу на існуючі проблеми та їхнє вирішення забезпечує її активність. У цьому ракурсі необхідно виділити наступні форми залучення громадськості:

1)форми публічного громадського обговорення:

·      конференції, семінари, форуми, „круглі столи”;

·      громадські слухання;

·      збори, зустрічі з громадскістю;

·      теле-або радіодебати, дискусії, діалоги;

·      телефонні гарячі лінії;

2) вивчення громадської думки.

Для України є актуальною ще одна форма взаємодії органів місцевої влади з громадськістю — це інформаційні технології та електронне урядування. Обмін інформацією між місцевою владою та громадськістю є важливим показником прозорості та відкритості діяльності влади, її демократизації, це також є поштовхом для розвитку та зміцнення громадянського суспільства.

Даний аналіз стану використання нових, сучасних форм і методів взаємодії органів місцевого самоврядування з населенням територіальних громад у сучасній зарубіжній практиці  свідчить про необхідність та актуальність їх застосування в Україні та вдосконалення вже існуючих методів взаємодії. Тільки спільні зусилля місцевої влади та населення сприятимуть зміцненню не тільки місцевого самоврядування, а й місцевої демократії в країні.

      Тому, подальші наукові дослідження та розробки  мають бути спрямовані саме пошуку нових моделей співпраці органів місцевого самоврядування та населення України, знаходження оптимальних шляхів  застосування зарубіжного опиту та вдосконалення  існуючих форм та моделей, на основі кращих світових практик.

 

Список використаних джерел

1.                Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України: Сучасні проблеми державного управління/ За заг.ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва.-К.: Вид.-во УАДУ, 2003.- Вип..1-320 с.

2.                                  Конституція України:  Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996р. -К.:ВРУ, 2005. - 81 с.

3.                                  Панчук А.   М.,   Ралдугін  Є.   О.,  Клименко   В.   Моделювання,  інформаційні   систе­ ми   і  технології в державному  управлінні. Опорний   конспект   дистанційного   курсу: Навч.   посібник.   -   К.:   Центр  авчальної літератури, 2004. - 154 с.

4.                Рубцов В.  П. Засоби  громадської участі. Науково-практичний  збірник    модельнихмісцевих нормативних актів. — К.: Екософія, 2003.- 100 с.

5.                                  Ткачук А.  Населення чи  громада? Або як впливати на місцеву владу. - К.: Ін-т громад,  супільства, 2003. — 72 с.

6.                Rosenbloom David H. Public Administration.Understanding  Management, Politics and  Law in the Public Sector.- George Washington University, New York, 1989.- 516 p.

7.                Залучення громадян до прийняття управлінських рішень./ За ред. В.П.Тимко.- Ужгород:УжДУ,1998.-28с.

8.                Thomas John Clayton. Public  Participation in    Public Decisions.-Jossey-Bass Publishers, Canada, 1995.-211 p.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1   Форми співпраці місцевої влади з населенням

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал.1 Форми співпраці місцевої влади з населенням