Шевченко Вікторія Іванівна

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Державна діяльність Д. Мануїльського

В УРСР у 1944 – 1953 рр.

Дана проблема не має висвітлення в українській науковій літературі. Повсякденну державну діяльність Д. Мануїльського допомагають виявити спогади[2] та архівні документи[1, 3, 4, 5, 6, 7].

З липня 1944 р. по 1953 р. Д. Мануїльський був заступником голови Ради Народних Комісарів (РНК) Української РСР, яка з 1946 р. називалася Рада Міністрів УРСР та водночас народним комісаром закордонних справ (з 1946 р. міністром). Секретаріат заступника голови Раднаркому Д.Мануїльського:

- збирав матеріали з питань обліку збитків, заподіяних німецькими та румунськими військами на території УРСР[3, арк. 40, 53, 97].

- займався питаннями освіти, науки, культури і мистецтва.

- приймав певні заходи для покращення становища вузів та студентів, які в них навчалися після війни.

- контролював хід відбудови і відновлення роботи Київського університету та інших вузів і технікумів України[7].

- отримував звіти і доповідні записки про медичний стан вузів УРСР після Другої світової війни. М.С.Хрущов доручав йому особисто відвідати студентські гуртожитки Державного університету ім. Тараса Шевченка, Київського педагогічного інституту і Київського медичного інституту. Мануїльський доповідав, що на лютий 1945 р. у студентів не має світла, води, опалення, санвузла, постільної білизни, немає змоги прати одяг, харчуються один раз на добу, погано одягнені, в деяких немає взуття.

- давав розпорядження керівникам культурних закладів Києва виділяти зали для читання публічних лекцій, оскільки приміщень для всіх студентів не вистачало[5].

- приймав заяви та скарги українців різноманітного змісту: про помилування, про призначення персональних пенсій, надання житлової площі, прописки, відновлення на навчання у вищих учбових закладах, про видачу паспортів на виїзд у радянську зону окупації Німеччини (Східна Німеччина), надання лікарської допомоги, сприяння отриманню путівки для санаторно-курортного лікування, виділення орної землі для індивідуального користування, сплати аліментів, поновлення на роботі, розшук членів родини, перегляд неправильного оподаткування, надання матеріальної допомоги, скарги про звільнення з роботи, стосовно перегляду судових справ тощо.

- приймав прохання надати допомогу у розвитку колективного господарства, оскільки колгоспи переживали труднощі післявоєнного становища. Він особисто та його секретаріат листувалися з Академією наук, Академією архітектури та культосвітніми установами стосовно заходів по комплексному використанню р.Дністра та його приток, розробку плану постійно діючої сільськогосподарської виставки в м. Києві.

- приймав звертання представників української інтелігенції. Серед них письменник-драматург Іван Кочерга, поет Володимир Сосюра[6].

- очолив Комісію охорони могил видатних людей, братських могил та пам’ятників героям, які загинули в боях при захисті Вітчизни[4]. Брав участь у роботі урядової комісії по прийому проекту пам’ятника Т.Г.Шевченку, займався питаннями діяльності київського оперного театру.

- займаючись питаннями освіти, затверджував список лекторів для м. Києва. Крім цього він всіляко контролював їхню роботу, здійснюючи несподівані перевірки[2]. Йому надходили доповідні записки, дані від Управління у справах вищої школи про набір студентів до технікумів, середні та вищі спеціальні навчальні заклади УРСР, про перший день занять у вузах м. Києва, результати захисту дипломних робіт і здачу державних іспитів у вузах УРСР, розподіл студентів по курсах тощо.

- отримував від Академії наук як дійсний член АН УРСР автореферати дисертацій здобувачів звання кандидатів наук, для ознайомлення та зауважень. Він писав рецензії на брошури та підручники, аналізував окремі етапи розвитку історії України, давав характеристики політичним діячам та історичним подіям[1].

Отже, перебуваючи на посаді заступника голови Ради Міністрів, Д.Мануїльський приділяв увагу розвитку народного господарства УРСР, відновленню навчальних закладів, освіті, культурі, науці, вирішенню різноманітних питань громадян УРСР, які зверталися до Д.Мануїльського зі скаргами, заявами, проханнями.

Як народний комісар, а з 1946 р. міністр закордонних справ УРСР Д.Мануїльський:

- з 12 липня 1944 р. до 10 червня 1952 р. очолював НКЗС (МЗС) УРСР після надання союзним республікам 1 лютого 1944р. повноважень у галузі зовнішніх зносин.

- проявив ініціативу створення у Київському університеті факультету міжнародних відносин та відкриттю шкіл з вивченням іноземної мови, таким чином дбаючи про підготовку кадрів міжнародників.

- у вирішені міжнародних питань діяв згідно з директивами Москви, захищаючи інтереси СРСР.

- очолював делегацію УРСР на конференції у Сан-Франциско, яка проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 р., безпосередньо приймаючи участь у заснуванні ООН.

- був обраний головою Комісії Першого комітету, який відав питаннями Статуту ООН.

- брав активну участь у виробленні радянської позиції у переговорному процесі. Практично всі ключові питання дій радянської делегації обговорювалися за безпосередньої участі Д.Мануїльського.

- розробляв поправки до тексту Статуту ООН.

- брав участь і в обговоренні «колоніального» питання.

- активно використовував своє перебування в ООН для ознайомлення американської громадськості з Україною та ї проблемами.

- очолював делегації УРСР на II, III та IV сесіях Генеральної Асамблеї ООН.

- працював в Раді Безпеки ООН, де він виступав у 1946 р. з індонезійського та грецького питань, що стали ареною протиборства східного й західного військово-політичних блоків.

- у 1946 р. Д.Мануїльський очолював делегацію УРСР на Паризькій мирній конференції., на якій остаточно закріплювалася у міжнародно-правовому відношенні лінія радянсько-румунського кордону, в тому числі приєднання Бессарабії та Північної Буковини.

- брав участь в обговоренні й підписанні мирного договору з Болгарією (14 серпня 1946 р.), Італією (7 червня 1946 р.), Угорщиною (12 жовтня 1946 р.).

- завдяки його роботі УРСР досягла значного успіху у розбудові відносин із міжнародними організаціями. У 1945 р. Україна стала членом Міжнародного суду, у 1946 р. – Всесвітньої організації охорони здоров’я, у 1947 р. – Всесвітнього поштового союзу, у 1948 р. – Всесвітньої метеорологічної організації.

- у 1948-1949 рр. Д.З.Мануїльський виконував обов’язки голови Ради Безпеки ООН.

В НКЗС Д.Мануїльський проводив сталінський зовнішньополітичний курс і досяг, навіть з украй обмеженими республіканськими можливостями, великих успіхів. Завдяки роботі Д.З.Мануїльського. Взагалі, у зовнішній політиці СРСР Д.З.Мануїльському була відведена роль хоча й допоміжна, але досить важлива. Надзвичайно наполегливо Д.З.Мануїльський просував радянську зовнішньополітичну лінію в індонезійському питанні, що деякий час мало важливе значення у східному напрямку міжнародної політики СРСР.

Список літератури:

1. Дмитро Захарович Мануїльський. – ЦДАВОВ України. Ф. 4669, оп. 1, спр. 47, арк. 16.

2. Кобилецький Ю. З глибин памяті // Дніпро. – 1978. - № 4. – С. 133.

3. Рада Міністрів УРСР. – ЦДАВОВ України. Ф. 2, оп. 7, спр. 819.

4. Рада Міністрів УРСР. – ЦДАВОВ України. Ф. 2, оп. 7, спр. 1491, арк. 13.

5. Рада Міністрів УРСР. – ЦДАВОВ України. Ф. 2, оп. 7, спр. 1930, арк. 37.

6. Рада Міністрів УРСР. – ЦДАВОВ України. Ф. 2, оп. 7, спр. 1931, арк. 14.

7. Рада Міністрів УРСР. – ЦДАВОВ України. Ф. 2, оп. 7, спр. 4447, арк. 58.